Деяких авторів, наприклад, Тетяну Яблонську або Івана Марчука, широка аудиторія знає доволі добре, дехто стає відкриттям. Проект «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови», представлений в НХМУ, об’єднує роботи 58 авторів, його організовували разом з аукціонним домом «Дукат». Твори надавали різні заклади, зокрема Музей історії Києва і Музей шістдесятництва, їх відшукували по приватних збірках і майстернях митців.
«Давно займаюся українським мистецтвом ХХ століття, про багатьох з представлених художників писала, тому основний корпус авторів був мені зрозумілим. Головна проблема полягала в тому, щоб знайти роботи», - зауважує куратор виставки Галина Скляренко.
«ДИВНЕ ЯВИЩЕ НАШОГО ЧАСУ»
Основна частина виставки розташовується на другому поверсі музею, а на першому, в окремому залі, зібрані твори маловідомого художника Миколи Трегуба. Він народився у селі на Київщині, потім переїхав до столиці, закінчив художньо-ремісниче училище, працював в Інституті археології. За життя Трегуба його роботи можна було побачити хіба що на квартирних та інших неформальних виставках. У 41 рік художник наклав на себе руки. Сьогодні чимало його творів зберігається у приватних колекціях за кордоном, вони є в Zimmerli Art Museum, що в американському штаті Нью-Джерсі.
На картинах Трегуба – вибух кольорів і технік. Він часто зображував церкви – вони можуть бути і в центрі сюжету, і тлом. Люди, яких він малював, видаються відчайдушними, сміливими і розгубленими. У деяких роботах є відсилки до українських письменників, їх цитати. Зокрема, йдеться про Євгена Плужника, Михайла Драй-Хмару, Миколу Хвильового, Василя Симоненка.
«Трегуб – дивне явище нашого часу. Він постійно займався самоосвітою, навчався у художній студії при заводі «Більшовик» - у дуже гарного скульптора Григорія Хусіда. На початку 1980-х там у клубі пройшла його виставка «для своїх». У коло спілкування Трегуба входили історики, технічна інтелігенція, а художників – дуже мало. Мені здається, він почувався невпевнено, - розповідає Галина Скляренко. – Він постійно звертався до книги з історії нідерландського живопису XVII століття, між сторінок перекладав її українською. Але його роботи геть інакші!».
Оскільки Микола Трегуб не перебував в офіційному мистецькому просторі, дістати полотно і фарби йому було важко. Тож художник писав на картоні, оргаліті, якихось ганчірках. «Коли оформили роботи Трегуба, побачили, що вони надзвичайно потужні. Це своєрідний світ і мислення», - резюмує Галина Скляренко.
ФІЛОСОФІЯ І БУДЕННІСТЬ
Інше відкриття цієї виставки – картина Веніаміна Кушніра «Scherzo», багатофігурна композиція, в якій поєднані боротьба, рух і певна сакральність. «На початку 1960-х років Кушнір був учасником Клубу творчої молоді а потім кудись щез, - зазначає Галина Скляренко. – Бачила лише одну невелику статтю про нього. Що мені у ньому сподобалося – своєрідність тем, які його цікавили. Пам’ятаю одну його роботу – людина зі свічкою в руках йде у натовпі, шукає чи-то рідну душу, чи-то шлях у житті. Такі філософські питання. Не знаю, чи виставлялася десь раніше картина «Scherzo». Ось знайшли її у приватній збірці і представляємо».
Оригінальні скульптури Михайла Грицюка – у них різкість контурів поєднується з пластичністю фігур. На виставці в НХМУ представили його «Сергія Рахманінова» та «Чилійську Мадонну». За словами куратора виставки «Інша історія», в Україні мало серйозних скульпторів, і Грицюк є феноменом, майстром європейського рівня. Спочатку він вчився в Аргентині, потім – у Києві. «На щастя, Михайло Грицюк зберіг свободу і пластичну культуру», - додає Галина Скляренко.
В експозицію виставки включили фотографію. Це – роботи Олександра Ранчукова, Віктора Марущенка та Ірини Пап, чий унікальний архів фактично врятував зі сміття фотограф Валерій Милосердов. Серед картин розташовуються чорно-білімистецьки задокументовані епізоди тогочасного київського життя: суботники, сценки у магазинах і на вуличках, радісні жовтенята, Микита Хрущов, який виступає у місті.
«Фотографія давно виставляється у музеях світу, а в Україні досі залишається поза увагою мистецтвознавців, хоча є надзвичайно потужним пластом нашої візуальної культури, - переконана Галина Скляренко. – Хочеться, щоб представлені фотографії були саме в художньому музеї, розташовувалися поряд з живописом, скульптурою, графікою. До того ж, вже виросло покоління, яке не розуміє побутових ознак радянського часу. І на цих світлинах – історичний та соціальний контекст, що унаочнює тло, на якому творилося наше мистецтво. Художник витає у світі своїх образів, а фотографія показує простір, де він існував».
«СХЕМА «ОФІЦІЙНЕ-НЕОФІЦІЙНЕ» ВЖЕ НЕ ПРАЦЮЄ»
Назва виставки «Інша історія» вказує на амбітну ціль її авторів – передивитися історію українського мистецтва другої половини ХХ століття. «Це – початок дискусії, спроба подивитися інакше на складності й протиріччя, які існували тоді у мистецтві, - пояснює Галина Скляренко. – Так, схема «офіційне-неофіційне» вже не працює. Багато художників, які працювали у так званому офіційному полі, також робили зовсім інше мистецтво».
Хоча організатори намагалися охопити якомога більше авторів, представити вдалося не всіх, кого хотілося, – деякі роботи складно знайти, та й простір музейних залів не безмежний. «У Києві був дуже цікавий художник Хомков. Знала його особисто, бачила його роботи, а куди все це тепер поділося – не знаю. Це нефігуративні речі, дуже добре і складно написані. Цікава постать 1970-х років – Сергій Пустовійт. Ми показуємо одну його маленьку роботу. У Києві Пустовійта особливо не виставляли, а у Москві – на всю! Усі роботи головного періоду його творчості пішли туди», - перераховує Галина Скляренко.
Тож виставка вже не вперше унаочнює необхідність створення музею сучасного українського мистецтва, де б зібрали роботи від післявоєнного періоду і до сьогодні – поки вони остаточно не розпорошились по світу. Новий проект в НХМУ також закликає до дискусії про художні процеси другої половини ХХ століття, й організатори анонсують круглий стіл і зустрічі з митцями. Крім цього, «Іншій історії» присвячений свіжий випуск журналу «Антиквар», а незабаром презентуватимуть каталог виставки.
«Сьогодні треба показувати якомога більше, максимально повно реконструювати мистецький процес і нівелювати численні міфи. Зараз всі різко стали неофіційними художниками, всі – борці, нонконформісти, опозиціонери. Насправді все складніше, тонше, непросто, - розмірковує Галина Скляренко. – Мені здається, одною з тенденцій періоду од відлиги до перебудови є таке собі повернення до мистецтва. У попередній період, у сталінські часи, все викреслили і заборонили, переформатували уявлення про те, що є мистецтвом, хто є художником. І час од відлиги – час повернення до творчості, до таких цінностей, як індивідуальність, складність, емоційність, пошук сучасної художньої мови. Повернення до того, що є мистецтвом».
Виставка «Інша історія: мистецтво Києва од відлиги до перебудови» триватиме в Національному художньому музеї України до 30 жовтня.
