Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Повсталі з породи

Яке майбутнє чекає на вугільні регіони після того, як буде видано на-гора останню тонну палива

Протягом десятків років найпопулярнішими темами, пов’язаними з шахтами, були аварії, смерті, затримки та борги по зарплатах. Насправді, проблем у вугільних регіонах значно більше, як і завдань на майбутнє. Енергетична стратегія України до 2035 року передбачає закриття й консервацію збиткових державних шахт. Такий крок потребує розробки планів пом’якшення соціальних та екологічних наслідків для кожного об’єкта. Тож уже зараз пора вивчати іноземний досвід і добирати варіанти для майбутнього з огляду на сформовані в регіонах економіку, екологію, соціальну та культурну ситуацію, а також зобов’язань та вимог, спільних для європейських держав.

ЯК ВІДМОВЛЯЛИСЯ СУСІДИ

Київський центр екологічних ініціатив «Екодія», Луганський обласний правозахисний центр «Альтернатива» (Донбас/Київ, Україна) та німецька організація Germanwatch реалізовують проект «Нова енергія — Нові можливості для сталого розвитку Донбасу». В його межах вони провели аналітичне дослідження трансформацій територій після закриття шахт у восьми вугільних регіонах Німеччини, Чехії та Румунії.

Мартін ШОН-ЧАНІШВІЛІ, старший консультант Germanwatch з питань Південно-східного та Східного європейського партнерств, зауважив: «У цих країнах під час відмови від системотворчої індустрії виникали ті ж проблеми, з якими зіткнеться Україна, вони теж не знали, до чого нового треба перейти. В усіх досліджуваних нами країнах за останні десятиліття впав видобуток вугілля і скоротилася зайнятість у сфері, подібна тенденція спостерігається й в Україні. Значення галузі знижують і технічні моменти, і всесвітня конкуренція, і кліматична політика — паливо вичерпується, а його видобуток має погані наслідки».

Дедалі більше країн переорієнтовуються з викопних видів палива на відновлювані. Про це свідчать, зокрема, підписання 2015 року Паризької кліматичної угоди і пакет законодавчих змін «Чиста енергія для всіх європейців». Також ЄС включив положення щодо низьковуглецевої енергетики до своїх угод про асоціацію з сусідніми країнами, зокрема з Україною.

Німеччина першою у світі започаткувала поступовий рух до відмови від видобування кам’яного вугілля. Структурні зміни в цій галузі відбувалися протягом другої половини ХХ століття. Цьогоріч було визначено, що країна повністю відмовиться від вугілля упродовж 2035 — 2038 років, але ж досі воно становить 37% місцевого валового виробництва електроенергії. Німеччина залишається найбільшим виробником бурого вугілля у світі, але вирішила з часом відмовитися й від нього через непрямі витрати і забруднення від видобутку.


ПІДЙОМ ШАХТАРІВ НА ШАХТІ «НОВОВОЛИНСЬКА» №9

У Рурській області трансформації розпочиналися зі створення державного фонду для розв’язання соціальних, екологічних і культурних проблем та урядових програм економічного розвитку й диверсифікації. На наступних етапах зосередилися на довгострокових програмах рекультивації земель, які зазнали негативного впливу промисловості, та створенні нового іміджу регіону через освіту, наукові дослідження, інновації. Регіони, де видобувають буре вугілля (наприклад, Рейн та Лужиця), — лише на початку цього шляху.

Варто зазначити, що для населення цих регіонів видобуток вугілля й важка фізична праця є суттєвим елементом ідентичності. Тому логічно було доповнити економічні та екологічні складові культурними проектами, наприклад, розміщенням державних музеїв чи інших інституцій у корпусах колишніх вугільних і металургійних підприємств.

В останній редакції чеської «Національної енергетичної стратегії» (2015 рік) передбачено поступову заміну вугілля в електроенергетиці до 2040 року. А ще 1991 року було ухвалено урядову постанову про територіальні обмеження впливу на довкілля задля захисту 34 міст та сіл над вугільними родовищами. Найбільші поклади бурого вугілля — у Північно-Богемському басейні на кордоні з Німеччиною, кам’яновугільні шахти зосереджені переважно в Устецькому, Карловарському і Мораво-Сілезькому краях.

Чехія єдина в Центральній та Східній Європі має стратегію трансформації вугільних регіонів — програму Re:Start. Вона визначає алгоритми для семи напрямків: бізнес та інновації, прямі інвестиції, науково-дослідницька робота, кадрові ресурси, соціальна стабілізація, довкілля, інфраструктура та органи державної влади, практична реалізація. У трьох ключових регіонах представники зацікавлених сторін створили регіональні ради з економічних та соціальних питань і реструктуризації для спільного пошуку рішень. Це дало поштовх громадам до реалізації власних проектів. Крім того, є ймовірність, що вже цього року чеська влада за німецьким зразком створить власну «вугільну» комісію, яка продовжить процес трансформації.

У румунській промисловості вугілля відігравало важливу роль до кінця 1980-х. Країна має два великих вугільних басейни: кам’яний — у долині Жіулуй, бурий — у регіоні Олтенія. У 1990-х роках, як і в інших країнах Європи, видобуток вугілля почав сильно скорочуватися. Шахти, які працюють сьогодні, залежні від дотацій із бюджету і списання боргів. Національна компанія з видобутку кам’яного вугілля, яка їх об’єднувала, за 15 років своєї діяльності заборгувала державі майже мільярд євро. 2014 року, перед вступом до ЄС, Румунії довелося врахувати вимоги Союзу і наявні в регіонах проблеми у стратегії для гірничодобувної галузі. Румунський уряд досі не має плану повної відмови від видобутку вугілля, навпаки — хоче його продовжувати і розширювати. Тому енергетична стратегія до 2030 року закріплює провідну роль бурого вугілля в забезпеченні стабільності енергетичної системи. Втім, румуни під тиском неефективності галузі й зобов’язань по декарбонізації поступово шукають для себе відповідну модель змін. Так, долину Жіулуй було обрано як пілотний регіон для платформи «Трансформація вугільних регіонів», яку було створено Європейською комісією у грудні 2017 року. П’ять місцевих неурядових організацій уже запропонували пропозиції з перетворення закритих шахт на нові економічні, соціальні та культурні центри, створення органів із розвитку туризму і залучення інвестицій тощо.

ЗАНЕПАД І ЗАТОПЛЕННЯ

Процес ліквідації шахт в Україні розпочався ще в 1990-х. За інформацією Міненерговугілля, за останні 15 років було ліквідовано 68 державних гірничих підприємств, 19 державних шахт — у процесі ліквідації. Станом на 2018 рік на державних шахтах працюють приблизно 42 тисячі осіб. Вугільний сектор повністю залежний від багатомільярдних державних дотацій. Після початку бойових дій на сході приблизно дві треті шахт залишилися на окупованих територіях. Це скоротило обсяг інвестицій, але ефективності не додало.

Із середини 1990-х років українська влада за допомогою міжнародних партнерів намагалася розробити комплексні програми реструктуризації вугільного сектору та підтримки шахтарських регіонів. Експерти Світового банку, ЄС та уряду Великобританії надавали конкретні покрокові рекомендації для змін в енергетиці. Але не вистачило політичної волі на їхнє втілення.

Попередні закриття шахт проводилися нашвидкуруч, без раціональних планів соціально-економічної підтримки територій та консультацій із місцевою владою і населенням. В окремих місцях працівники могли переходити на більші шахти, але деякі містечка й селища після втрати містоутворювальних підприємств почали занепадати й пустіти. Поступово закривалися школи, дитсадки та інша соціальна інфраструктура, молодь виїжджала в пошуках роботи до інших населених пунктів, залишалися переважно пенсіонери.

Частину дій із плану реалізації енергостратегії до 2020 року не виконано. Йдеться насамперед про розробку переліків перспективних та неперспективних шахт, що підлягають ліквідації, а також програми реконверсії території навколо закритих підприємств. Знову не вистачає політичної волі для закриття неприбуткових державних шахт, на яких видобувається всього 15—20% вугілля (решта — приватні копальні).


АДМІНІСТРАТИВНА БУДІВЛЯ ЗАКРИТОЇ ШАХТИ У НОВОВОЛИНСЬКУ (ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ)

Критичної важливості у питанні трансформації вугільних регіонів набувають екологічні аспекти. Шахти на окупованих територіях, пограбовані та покинуті напризволяще, поступово затоплюються водою, а міста й селища ризикують одного дня просто піти під землю (або, точніше, під воду). Так прямо зараз починається велика екологічна катастрофа. Костянтин КРИНИЦЬКИЙ, координатор кампанії «Справедлива трансформація вугільних регіонів» від ГО «Екодія», пояснює: «Середня вартість відкачування води із однієї закритої шахти становить три-п’ять мільйонів гривень на місяць. Цей процес є постійним, він не може зупинятися. У разі аварійної зупинки роботи насосів неочищена вода потрапляє у ґрунт та підземні й наземні водойми, отруює джерела питної води. На Донбасі й так є проблеми з чистою водою, тож ситуація лише погіршиться. Це може призвести до нової хвилі міграції населення. Затоплення однієї шахти несе ризики затоплення інших, що розташовані поблизу. Наприклад, водовідведення на шахті Кремінна в Луганській області працює задля того, щоб не допустити затоплення сусідньої діючої шахти. У такому разі проблема із забрудненням з першого пункту розростається географічно, розширюється площа, кількість населених пунктів, що можуть залишитися без питної води й підтопленими. Екосистема регіону також дуже сильно зміниться. Про це мало говорять, але через отруєння водойм та підтоплення земель постраждають чи зникнуть не тільки люди, а й флора і фауна».

Відвали шахтної породи, так звані терикони, безумовно, є найбільш упізнаваним символом вугільних регіонів. Але ці об’єкти приносять нагорі не менше шкоди, ніж підземні роботи. «Міжнародна практика рекультивації териконів включає в себе, зокрема, озеленення (ліси, посівні культури, пасовища), — каже Костянтин Криницький. — Також, є практика встановлення нових об’єктів альтернативної енергетики — сонячних панелей та вітряків. Але це спрацює не всюди. Взагалі, в будь-якому типовому рішенні про ліквідацію шахт окремою статтею прописано «забезпечення охорони довкілля», що включає в себе роботу з териконами. Але насправді вона не проводиться. Насамперед — через брак коштів».

Чималої шкоди природі завдають і несанкціоновані копанки. Видобуток вугілля відкритим способом залишає незворотний екологічний слід — екскаватори руйнують поля, ліси, заповідні території, дороги. Порода залишається біля самого місця видобутку, знищуючи територію.

ВІД ЗАПЕРЕЧЕННЯ ДО ДІЙ

Максим ФЕДОТОВ, генеральний директор Директорату викопних видів палива Міненерговугілля, розповідає: «Раніше взагалі не було по державних шахтах аналітики — скільки кожна має запасів вугілля та персоналу, коли треба закривати. Не було і політики щодо вивільнення працівників та їхнього соцзахисту. Існувала лише одна програма в бюджеті, яка фінансувала фізичну ліквідацію підприємств, але цього не досить. Зараз нам потрібна програма соціальної реконверсії регіонів, яка допоможе відновити інфраструктуру і створити нові робочі місця. Потрібно включати туди обґрунтовані бізнес-проекти з альтернативного використання цілісних майнових комплексів шахт, розміщувати там відновлювані джерела енергії. Зараз ідеться про створення міжвідомчої комісії з соціально-економічних питань вугільних регіонів. Туди, крім нашого міністерства, мають увійти представники Мінсоцполітики, Мінрегіонбуду та місцевої влади».

Мартін Шон-Чанішвілі підтримує: починати зміни необхідно саме знизу, слухаючи думки та пропозиції місцевих. Національна комісія структурних змін з представниками всіх зацікавлених сторін має визначити остаточну дату відмови від вугілля. На основі її рекомендацій для уряду складатиметься план реструктуризації. Його реалізації мають допомагати фонди, які випрацьовуватимуть інноваційні рішення з диверсифікації економіки, розвитку інфраструктури, пенсійного забезпечення, освіти й інших галузей. До роботи долучатимуться також органи стратегічного нагляду та співпраці з міжнародними організаціями і донорами, з питань екологічних збитків та управління шахтами. Важливо завчасно спланувати вихід шахт із експлуатації, припинити будь-які дотації промисловості. Краще ці кошти вкласти у розвиток самих регіонів.

Урядові слід потурбуватися й про адаптацію трудових ресурсів регіону до закриття шахт: наприклад, переглянути держзамовлень та спеціальностей у навчальних закладах, внести зміни до пенсійної системи, створити додаткові робочі місця в інших галузях. Дмитро НАУМЕНКО, консультант проекту Low-Carbon Ukraine (Berlin Economics), зазначає: «До 2030 року половина нинішніх шахтарів вийде на пенсію. Ще 20%, переважно люди середнього віку, будуть зайняті у ліквідації підприємств, треті доведеться перекваліфікуватися. Найлегше це зробити молоді, але потрібно дати їм можливості. Літнім працівникам необхідно забезпечити доплати до пенсії, щоб вони не були вимушені триматися на роботі, а також варто сформувати цільовий грошовий фонд для раннього виходу на пенсію. Пов’язаним із галуззю компаніям також доведеться переорієнтовуватися. Їм знадобиться державна підтримка й нові бізнес-можливості, зв’язки з науково-дослідними інститутами і стартапами».

Основний діалог і стратегічне планування мають відбуватися на регіональному рівні. Для окремих населених пунктів чи агломерацій варто засновувати регіональні агентства з планування. Серед рекомендацій експертів — створення індустріальних і технологічних парків, встановлення генеруючих потужностей відновлюваної енергетики, нові освітні інституції, науково-дослідні та інноваційні центри, рання рекультивація та відновлення родючості ґрунтів, сприятливе для бізнесу економічне середовище. Слід також потурбуватися про покращення інфраструктури (не лише соціальної, а й транспортної, цифрової та ін.), а також іміджу регіону загалом, зокрема через розробку рекламних кампаній і роботу над туристичною та інвестиційною привабливістю.

Не чекаючи на імпульси від уряду, місцеві громади вже роблять перші кроки в цьому напрямку. Так, у травні 2019 року представники шахтарських міст Донецької області уклали Меморандум про партнерство і створення Платформи сталого розвитку вугільних міст. Документ підписали керівники місцевої влади та громадських організацій Добропілля, Мирнограда, Новогродівки, Покровська, Вугледара, а також торговельно-промислової палати Донецької області. Ще одним партнером може стати Селидове. Мета співпраці — спільними зусиллями стимулювати в регіоні впровадження інновацій, розвиток соціальних та енергоефективних технологій, підвищити екологічну безпеку і вдосконалити процеси управління.

«Наші міста розуміють необхідність трансформації й хочуть брати активну участь у цих процесах, мати робочі економічні стратегії розвитку, набувати важливого досвіду. Тож об’єднуємо зусилля для визначення труднощів і перспектив, — каже Ірина СУЩЕНКО, секретар міської ради Покровська. — Альтернативою залежності від вугілля бачимо розвиток малого та середнього бізнесу. У Покровську діє програма із повернення відсотків за державними кредитами підприємцям, які створюють робочі місця. Варто це масштабувати і на середній та великий бізнес, щоб полегшити доступ до землі та адміністративних послуг. Кадровий потенціал потребує освіти, а громади — зміни іміджу. Стереотипи про зону війни та депресивні території намагаємося долати культурною дипломатією: проводимо фестивалі та інші масштабні заходи, запрошуємо представників дружніх українських і закордонних міст. Загалом, ми готові працювати. Але для проектів трансформації необхідна зміна законодавчої бази, цільові фонди і прозорі умови реалізації».

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА. Фото надано Niels Ackermann/Lundi13

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів