Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

Птахи, дельфіни й... Барселона

Хто і як відпочиває на Кінбурнській косі

Засинати під шум хвиль за десять метрів від берега, а прокидатися від галасу тисяч чайок, які, здається, нікуди не відлітають із залишків пересохлих спекотним літом солоних озер, — це справжнісінька «цифрова детоксикація».

МАЙЖЕ ЯК В САНАТОРІЇ

Уже о шостій ранку промені сонця заглядають у вікно намету, скоро всередині стає дуже жарко, можна перебиратися ближче до моря. На березі кілька пенсіонерів роблять зарядку. У молоді своя розвага — йога. Є і те, що об’єднує всіх, — неспішні прогулянки вздовж узбережжя моря. Воно довге, більше 20 кілометрів. Удосвіта в морі ніхто не купається, це час дельфінів. Вони парами підпливають зовсім близько до берега і, постійно виплигуючи, пливуть у напрямі  вранішнього сонця.

Познімавши дельфінів і поснідавши, ми вирушаємо на цілком безкоштовні грязелікувальні процедури. Йти від кемпінгу недалеко, метрів триста. Нечисленні відпочивальники щедро мастять засмаглі тіла товстим шаром грязі із стійким запахом сірководню. Злегка загрузаєш у гарячій глині. Настає черга чайок: вони лякаються і дуже шумно злітають. Так виходять кращі кадри — поки ноги по коліно в грязі зберігають стійкість.

Чайки на косі скрізь. Удосвіта, на заході сонця, чайки на краю коси, над морем. Здається, що від них нікуди подітися. Навіть на землі залишаються їхні пір’я і пух. Але також тут живе багато інших птахів — пелікани, каравайки, крячки, баклани, кулики, гаги, чаплі — усього близько 240 видів.

«РАКЕТОЮ», ЧЕРЕЗ ОЛЬВІЮ

Дістатися до коси можна різними шляхами. Найкрасивіший і найстрімкіший маршрут — на «ракеті» з Миколаєва. Усього півтори години в дорозі Південним Бугом, за вікном змінюються краєвиди, від суднобудівних заводів до вітроелектростанцій, від невеликих дач до села Парутіно, де розташована легендарна Ольвія. По дорозі постійно зустрічаються величезні суховантажі. А невеликі яхти яскравими вітрилами «малюють» їм фарватер.

Близько до коси розташовано штучний острів Травневий. Створений за наказом князя Потьомкіна, він за радянських часів був базою військово-морського спецназу. Будували його запорізькі козаки, забиваючи дубові палі і засипаючи їх рештками зруйнованої на косі турецької фортеці. Зараз військова база законсервована і острів перебуває в занедбаному стані. Ентузіасти і місцеві охоронці природи хочуть зробити з острова туристичний об’єкт, але перемовини з Міністерством оборони поки не дали жодного результату.

Інший шлях на косу, він же найкоротший і найпростіший, — численні катери, які везуть на море туристів з Очакова, що втомилися від суєти міста. Вони масово займають найближчі до причалу пляжі і створюють ілюзію величезного курорту. На щастя для нас, всі «матрацники» ледачі і не заходять далі за зону видимості двох кафе з пивом біля причалу.

СОСНИ І ОЖИНА

Побачити на косі, окрім птахів, можна ще багато чого. Це і сосновий ліс, де між молодими гілками дерев зростає ожина. Це і найменша в Європі пустеля, всього півтора гектари, хоча місцеві мешканці кажуть, що вона ще менша, гектар. Це і величезні поля, запах яких змагається із запахом хвої. Тут є майже 500 видів рослин, багато з яких лікарські.

Коса повністю виправдовує назву. В основі, в Херсонської області, вона дуже широка, близько 12 кілометрів, потім встромлюється в Миколаївську область і плавно звужується, грізно «дивиться» на місто Очаків. Так вона оточує лиман Дніпро-Бузький, утворений злиттям Дніпра і Південного Бугу. З одного боку — Чорне море з 23 кілометрами пляжу, з другого — залив, а на косі — пісок, сосни, озера і птахи, які створюють неповторну заповідну територію.

Через Кінбурн пролягають міграційні потоки птахів, особливо їх багато на Покровській косі. Спостерігати за польотами птахів краще восени або ранньою весною. Популяція птахів залежить від багатьох чинників і достатньо хвилеподібна. Наприклад, зараз зменшилася кількість пеліканів, оскільки солона вода увійшла до Дніпро-Бузького лиману і в ньому стало менше риби, основної їжі пеліканів. А ще  цього року співробітники місцевого ландшафтного парку провели облік орлана, 60 особин якого зимують на косі.

ВИКУПАТИСЯ З КОРОВАМИ

Оскільки на косі живе досить багато місцевих мешканців, близько 850 осіб, то і традиційну фауну вони розбавили не менш традиційними свійськими тваринами. Найприкметніші й найледачіші — це корови. Вони невеликими чередами пасуться по всьому острову і обідньої пори, в спеку, беруть приклад з туристів — довго стоять у воді.

На початку 1990-х на косі значно зменшилася кількість відпочивальників, багато в чому завдяки створенню регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса», яке  1992 року ініціювали місцеві мешканці. Однією з цілей створення парку було впорядковування неконтрольованого потоку туристів. Іншою, яку також вдалося досягти, — скорочення неконтрольованої висадки сосни лісництвом, що знищувало природний ландшафт.

ПЛЯЖ У НАМЕТІ

У такому дикому житті, крім спеки, є й інші труднощі. Усілякі мошки, комарі та інші комахи своїми укусами нагадуватимуть про себе ще довгий час після повернення додому, а пісок, який є скрізь, навіть в наметі — це не труднощі, а всього лише шматочок пляжу. А ще цього року нам пощастило: через спеку гадюки впали в літню сплячку, сховалися в щілинах в землі і не виповзали навіть вночі.

Але сам наметовий табір, де ми зупинилися, вирував життям. Поряд з нами разом з господарями жили мопс Веніамін і лабрадор Барселона. Вони дуже цікаві, люблять випрошувати їжу, а інколи вимагають ласки і почухування. Інші сусіди зварили величезний казан дуже духмяної і смачної юшки зі свіжого ската і пригостили всіх сусідів. Діти ловлять сачком креветок, найбільш підготовлені з них, озброївшись ластами і маскою, добувають мідій.

Тим, кому ліньки весь час сидіти в наметі, за дві години легко можуть дійти до краю коси і зігнати з неї чайок, побачити затоплену іржаву баржу, зняти в одному кадрі море, лиман і пляж, а також постежити за  вируванням хвиль на стику лиману з морем.

Увечері всі дивляться на захід сонця, на тлі якого зграями кружляють пелікани і чайки. Відсутність курортної цивілізації, такої як численні кав’ярні і ресторани, окрім тиші дарує прекрасне зоряне небо.

У таборі немає електрики, а інтернет з «великої землі» ловиться дуже слабо. Зате є зірки, море, чайки, дельфіни, запах багаття і багато інших радощів, які недоступні всім, хто сидить в електрифікованих будинках з телевізором й інтернетом.

Микола ТИМЧЕНКО, «День», фото автора

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments