Тільки наука змінить світ. Наука в широкому розумінні: і як розщеплюється атом, і як виховувати дітей… І дорослих теж.
Микола Амосов, український лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики

Реалії Демократичної Республіки Конго

Триває вже 13-та ротація українського національного контингенту в межах місії ООН у цій країні

Демократична Республіка Конго (ДРК) — країна надзвичайних контрастів та вічного літа. Неймовірні гірські пейзажі та тропічні ліси, багаті на розмаїття флора і фауна — не залишать байдужим нікого. Ця країна могла б стати найбагатшою у світі, адже її надра приховують численні поклади алмазів, золота, срібла, цинку, міді, олова, вольфраму, рідкісних металів та кобальту. До речі, частка останнього в ДРК становить 60% усіх світових запасів. Але, на жаль, внаслідок внутрішніх і зовнішніх конфліктів Демократична Республіка Конго залишається однією із найбідніших у світі держав. Рівень життя більшості людей тут становить у середньому менше, ніж два долари на день. Високий рівень бідності примушує дітей та підлітків ставати членами різних терористичних угруповань і банд, яких тут дуже багато.

Всьому виною криваве минуле цієї країни. Геноцид у Руанді та дві конголезькі війни посіяли в ДРК хаос. На тлі цих подій, для підтримки миру і безпеки 1999 року резолюцією Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй було засновано Місію ООН зі стабілізації в ДРК, скорочено — МООНСДРК (MONUSCO).

На цей момент триває вже 13-та ротація українського національного контингенту у складі 18-го окремого вертолітного загону в кількості 250 осіб. На озброєнні в наших миротворців — багатоцільові вертольоти Мі-8, які дають можливість виконувати будь-які завдання Місії ООН: від ведення повітряної розвідки, супроводу, пошуково-рятувальних операцій, висадки десанту до транспортування особового складу, вантажів та медичної евакуації поранених. Протягом останнього місяця українські миротворці здійснили майже 350 польотів, перевезли понад 1500 пасажирів і понад 25 тонн вантажів. З огляду на гірську місцевість Демократичної Республіки Конго українські вертольоти виступають незамінним транспортним засобом для щоденного виконання завдань Місії ООН.

ПАРАДОКСАЛЬНЕ ПОЄДНАННЯ СМЕРТЕЛЬНОГО З ЖИТТЄДАЙНИМ

Базовий табір 18-го окремого вертолітного загону розташований у місті Гома, на висоті 1500 метрів над рівнем моря. В 1990-х роках, після страшного геноциду в сусідній державі Руанді, який забрав життя, за різними підрахунками, від 500 000 до 1 100 000 людей, що склало в загальному 20% населення всієї країни, численний потік біженців перетнув кордон і залишився в Гомі. Частково за ними зайшли і їхні переслідувачі. Саме тоді почали утворюватись численні злочинні угруповання, яким влада ДРК протистоїть і досі. Станом на сьогодні населення цього міста сягає двох мільйонів. Не відлякує їх і близьке сусідство з активним вулканом Ньїраґонґо, який лише в травні цього року під час чергового виверження забрав життя більш ніж 32 людей. Особливістю цього вулкану є відкрите лавове озеро, а сама лава настільки рідка, що під час виверження може розтікатися зі швидкістю до 90 кілометрів на годину. За останні 50 років вулкан став причиною загибелі сотні людей і продовжує становити серйозну загрозу для всього міста. Значна частина вулиць вкрита застиглою лавою, що ускладнює пересування ними на автотранспорті. Особливо небезпечним є сусідство вулкану з озером Ківу, яке розташоване на іншому кінці міста. Під його поверхнею містяться великі поклади метану й діоксиду вуглецю, які в разі чергового виверження можуть знищити все місто. Підтвердженням цього є виявлені геологами свідчення масових місцевих вимирань приблизно кожну тисячу років. Об’єм цього газу, на думку вчених, становить близько 65 кубічних кілометрів, що в разі займання дасть йому змогу горіти довше, ніж рік. Цілком можливо, що колись не стане і самої Гоми. Водночас озеро виконує роль основного та єдиного джерела прісної води довкола міста. Ось таке парадоксальне поєднання смертельного з життєдайним.

УВАГА ДО МУЗУНҐУ

Кожен, хто потрапляє до ДРК, мусить бути готовим до постійної уваги від місцевих мешканців. «Музунґу», як зазвичай називають місцеві мешканці білих людей, — це найперше можливість для них отримати якісь кошти або їжу. Тому перше, що ти чуєш на вулиці у свій бік, це — «дай чоп-чоп», що в перекладі означає: «дай поїсти».

Фотографувати себе конголезці дозволяють неохоче. Частково це пов’язано з віруваннями, що під час фотографування ти крадеш у них душу, а почасти — з бажанням заробити на необачному музунґу. Тому, якщо не хочете, щоб вам розбили камеру або закидали машину камінням, краще робіть фото непомітно. З віруваннями, до речі, тут теж все досить складно. Хоч офіційно більшість населення позиціонує себе християнами, в Демократичній Республіці Конго досі відбуваються полювання на відьом. Жертвами стають здебільшого жінки літнього віку, яких, караючи, обливають бензином і спалюють живцем. Лише за вересень цього року було зафіксовано вісім таких випадків.

РЕФОРМИ ТА ВИЖИВАННЯ

За останні роки в ДРК було здійснено низку важливих реформ, наприклад запровадження безоплатної освіти для дітей. Але, на жаль, низький рівень доходів конголезців не дозволяє їм витрачати гроші на необхідне канцелярське приладдя і зошити, тому багато дітей продовжують проводити дитинство на вулицях. Як і раніше, освіта залишається прерогативою багатих сімей. Ще з більшою проблемою стикаються діти-сироти, котрі фактично кинуті напризволяще, адже в Демократичній Республіці Конго немає державних програм або механізмів для їх опіки. Вся надія на їх виживання лежить на плечах небайдужих людей та волонтерів.

Зараз у ДРК триває великий сезон дощів, який протримається до середини грудня, а на зміну йому прийде малий сухий сезон. Щоденні рясні зливи швидко поглинаються ґрунтом і вже через кілька годин не залишають по собі й сліду. День тут дорівнює ночі, адже це фактично лінія екватора, тож сутеніє майже моментально. Наче хтось просто вимкнув світло о шостій вечора, а потім з такою самою точністю ввімкнув о шостій ранку.

У цій країні незвично виглядає буквально все. Починаючи від шаленого трафіка на вулицях міста, який не керується жодними правилами дорожнього руху, і закінчуючи культурою, світоглядом, самим стилем життя конголезців. І дуже хочеться, щоб з часом ця частина чорного континенту назавжди перегорнула сумну сторінку своєї історії й могла сміливо запрошувати до себе туристів із усього світу. Адже їй справді є що їм показати.

Олександр САВЧЕНКО, помічник командира 18-го окремого вертолітного загону з питань комунікації з засобами масової інформації

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів