Розкіш для очей, гроші для музею

Давній друг Мистецького Арсеналу, відомий колекціонер Ігор Воронов влаштував справжнє свято для киян, виставивши свою колекцію скульптури. Цифри вражаючі - 100 робіт, 20 митців! Список імен гідний будь-якого світової столиці: Огюст Роден, Арістід Майоль, Амедео Модільяні, Генрі Мур, Ганс Арп, Олександр Архипенко, Костянтин Бранкузі, Рембрандт Бугатті, Поль Гоген, Сальвадор Далі, Едгар Дега, Альберто Джакометті, Діего Джакометті,  Хана Орлова, Пабло Пікассо, Огюст Ренуар, Осип Цадкін, Жак Ліпшиць.

У цих скульпторів різні біографії, різний внесок у мистецтво, але за найменшу статуетку кожного з них колекціонери, аукціоністи і музейники ладні викласти будь-які гроші. Цікаво, що двоє з них – Олександр Архіпенко і Хана Орлова – пов’язані з Україною. Киянин Архіпенко у 19 років виїхав спочатку до Москви, потім до Парижу і зрештою осів у США, де став зіркою скульптури. Хана Орлова народилася у Старокостянтинові Волинської губернії, а прославилася у Франції як один з найяскравіших представників Паризької школи.

Особлива цінність зібрання – те, що в ньому, окрім творів з бронзи, котрі можуть бути авторськими копіями, є чимало робіт з каменю, за визначенням унікальних: «кам’яні» Генрі Мур, Огюст Роден, Костянтин Бранкузі, Арістід Майоль, Жак Ліпшиць,  Жан Арп, Архіпенко – справжні коштовності в оточенні литого металу.

Власне, ця виставка, окрім всього іншого, є ще й меценатським проектом. Ігор Воронов  надав твори для експозиції задля підтримки розбудови комплексу: кошти від продажу квитків мають бодай хоч якось допомогти  Мистецькому Арсеналу, котрий, як і всі підпорядковані державі культурні інституції, має хронічні проблеми з фінансуванням.

«100 шедеврів світової скульптури» можна буде побачити до 12 травня.

КОМЕНТАРІ:

Олександр СОЛОВЙОВ, мистецтвознавець, заступник генерального директора НКММК «Мистецький Арсенал»:

- У цієї виставки - два завдання. Перше – показати унікальну колекцію, яку зібрав Ігор Воронов. Це унікальні скульптури ХІХ століття, авангардна скульптурна пластика. Для нас було важливо представити їх не так, як раніше це робили - розосереджено на різних скульптурних салонах, а як цілісне явище. Власне, це дало нам можливість продумати експозиційні маршрути, зробити цілісні розділи.

Тут є цілісний розділ скульптури ХІХ століття з такими прізвищами, як Роден, Дега, Майоль, Ренуар… І самостійний розділ Паризької школи. Через роботи Модільяні, Пікассо нам вдалося представити авангардні експерименти в скульптурній формі, показати експерименти в художньому сприйнятті, пов’язані з іменами нашого співвітчизника Олександра Архипенка, Жака Ліпшиця, Костянтина Бранкузі, Генрі Мура.

Всього – 18 імен. Звичайно, це лише частина колекції Ігоря Воронова. Але вона зайняла величезний простір в МА.

У цій експозиції можна побачити історичні шляхи розвитку скульптури, динаміку, традиції, на які спиралися школи. Візьмемо до прикладу тих же авангардистів: із експонатів, представлених тут, чітко видно, що вони відштовхувалися від архаїчної проформи. Той же Архипенко багато взяв від скіфських баб. Чи, скажімо, Пікассо – від негритянської скульптури. Всі шукали виразності в простій формі. Були такі пошуки, які потім визначали школу.

Багато імен, представлених у розділі ХІХ століття, у більшості асоціюються з живописом: Ренуар, Гоген… Час був такий. Художники не обмежувалися одним якимось видом мистецтва, вони намагалися якось синтетично пізнати світ, тому пробували себе і в скульптурі, і часто через трагічні історії чи повороти долі, як у того ж Дега (Едгар Дега під старість майже осліп. В кінці 1860-х, коли йому було 26 років, він почав ліпити маленькі воскові скульптури, і в міру того, як погіршувався його зір, художник все більше приділяв увагу саме цьому жанру. – Авт.). І в цьому є певний шарм. У роботах Дега чи Родена чітко видно відбитки руки автора, хоча це й відлив.  У авангардистів вже інше ставлення і до матеріалу, і до форми. Той же Бранкузі намагається підкреслити якусь метафізичність матеріалу, якесь віковічне єство каменю.

І друге завдання проекту «100 шедеврів світової скульптури» – це більше як соціальний проект, привід привернути додаткову увагу до «Мистецького Арсеналу», що потрібно об’єднатися, щоб ми могли в майбутньому ще не раз бачити такі колекції. МА все ж таки треба довести до того рівня, коли він може приймати виставки світового масштабу. Бо поки що ми знаходимося в позиції «цугцванг», «ні війни, ні миру» — ні будівництва, ні музейної діяльності.

Ігор ВОРОНОВ, колекціонер, меценат:

- Культура меценатства в Україні на тому ж рівні, що й 20 років тому. Музеї звертаються до колекціонерів, якщо в людей є можливість - вони допомагають. Закон про меценатство у нас досі не прийнято, тому й рівень той же, примітивний.

Конкретно по цій виставці до мене звернулися організатори, і я відгукнувся. І все. Я не знаю, з яких мотивів інші колекціонери відмовляються  давати на виставки свої експонати музеям.

Я був приємно здивований цією виставкою. Я не брав участі в її організації, тому й не знав, що вона складатиметься лише з моїх експонатів. А по-друге, мені дуже сподобалося, як ці роботи грають у просторі.

У мене немає улюбленої скульптури. Можна любити жінку, дитину, творчість якоїсь людини. Мені подобаються всі скульптори, роботи яких представлені на цій виставці. Можливо, Архипенко подобається трохи більше, але зовсім не означає, що це – мої улюблені скульптури.

Робіт Пінзеля в моїй колекції немає. Для мене Пінзель взагалі був відкриттям. Років сім чи вісім тому я вперше почув про ці скульптури. Я розумію, що це певне явище, але якщо говорити про захоплення Пінзелем, то - ні. Крім того, Пінзель – невідомий персонаж. Його ніхто не бачив, не чув. Працював в Україні, але чи був він українцем? 

Наталя ЗАБОЛОТНА, генеральний директор НКММК «Мистецький Арсенал»:

- У нас надзвичайно мало колекціонерів, які готові співпрацювати у такому форматі. Вісім років тому, коли ми все це починали, колекціонери дуже неохоче йшли на контакт. Потім вони відкрилися. Ми почали активніше співпрацювати, і колекціонери якось оптимістичніше відгукувалися на пропозиції. Зараз умови в країні стали складнішими, і вони знову, як ракушка, закрилися: хтось хвилюється за збереження своїх фондів, хтось не хоче світити зайвий раз своїм ім’ям. Держава має працювати над тим, щоб цим людям було комфортно. Має бути закон про меценатство, закон про ввіз-вивіз творів мистецтва. В Україні по цей день твори мистецтва прирівнюють до товару і обкладають ПДВ. І відповідно при ввезенні та вивезенні творів мистецтва потрібно заплатити митні збори. А це фактично 50% вартості. Справжніх «божевільних» мало. Хто буде ввозити і оплачувати такі гроші? А ще у нас обкладають податками «подарунки» музеям: якщо хтось із нашої діаспори і хотів би подарувати котромусь із музеїв експонат, то відмовляється від цього, коли дізнається, що повинен оплатити перевезення, а також податок на дарчу, та ще й музей має сплатити податки за подарунок.

У США як добре розбудували свої музеї. І досі ця система функціонує. Там люди мають право вибирати: або ти платиш податки в державну казну, або можеш на цю суму робити внесок на користь музею, купувати колекції, експонати.

Сумно, але саме колекціонери в умовах відсутності державних закупок творів мистецтва для музейних фондів є єдиною надією на збереження колекцій сучасного мистецтва.  Останні 25 років держава не робила закупок експонатів сучасного мистецтва для державних музеїв. А колекціонери купують. У того ж Ігоря Воронова – найбільша в Україні колекція сучасного українського мистецтва. І він, власне, чи не єдиний колекціонер грандіозного масштабу та рівня скульптурної пластики у Східній Європі.

Громадянське суспільство дуже відрізняється від пострадянського. Тут всі після часів радянської влади дуже розслабилися, і немає посилів,  немає лобістів культури: ні з боку відомства, яке цим має займатися, ні від приватних ініціатив. Так, ми бідкаємося, що культуру фінансують за залишковим принципом. Але хто лобіює інший підхід? Хто доносить проблему до Президента? Йому не потрібно самому бути фахівцем в культурі, але в Президента має бути сильний гуманітарний блок, який повинен доносити до нього інформацію про реальну ситуацію в культурі. А вона зараз архіскладна. Я не можу бути цим лобістом, бо не вхожа до Президента, у нього є Міністерство культури, є радники з гуманітарних питань. Ми зі свого боку робимо все можливе, щоб нас помітили з барикад. І наш електорат за нас уже проголосував, і черги є тому доказом.

І, власне, наш теперішній проект «100 шедеврів світової скульптури» направлено на те, щоб підбурити свідомість та соціальну активність громадянства. Не варто на когось сподіватися, а потрібно самим творити культуру тут і зараз: робити внески, купувати квитки в музеї, вступати в клуби друзів виставкових центрів. МА – це один із найважливіших центрів безпеки держави. Адже культурна держава – безпечна держава.

Насправді, ми кілька разів розмовляли з Ігорем Вороновим про можливість зробити виставку з його колекції, яка б представляла окраси світового мистецтва. Але він без ентузіазму на це реагував. Сьогодні ми звернулися до нього, тому що відчули гостру потребу в цьому. По-перше, нам дуже хочеться, щоб «Мистецький Арсенал» був добудований і зміг бодай з другої половини 2015 року приймати шедеври світового мистецтва. По-друге, нам треба було, можливо, ще раз довести владі, що МА вже не може не бути. Нам здається, що сьогодні влада трохи недооцінює кількість людей, які потребують мистецтва. Це – десятки, сотні тисяч.

Зараз ми працюємо у недореставрованому приміщенні, фактично  це штучно створений музейний простір, який функціонує доти, доки він може функціонувати. А ті площі, які відкрито, і ті відвідувачі, яких ми маємо, – це  лише 8-10% нашого потенціалу. Найближчого місяця ми святкуватимемо певний реферний ювілей: три роки тому нашій команді було довірено величезну честь – стояти у витоків створення МА. Тисяча виставкових днів. Тисяча днів активної діяльності МА. 30 грандіозних проектів різного ґатунку та масштабу: як національного, так і світового. І близько 700 тисяч відвідувачів. І уявіть, якщо ми маємо 700 тисяч відвідувачів, працюючи на 10% своїх можливостей, то на повну силу ми могли б приймати сім мільйонів людей щороку.

Цей об’єкт – 63 тисячі метрів квадратних. Це як експозиційна площа Лувру, це як загальна площа Центру Помпіду. Ми хочемо сказати державі, що вона може створити. На сьогодні МА вже є візитівкою країни. Ми вже маємо право так говорити після Київського бієнале. Ми маємо будувати тут і зараз найпотужніший бренд нашої країни, прапор, який може стояти на світовій мапі, який може переформувати культурні та туристичні потоки.

Великі інвестиції ми можемо отримати від великого бізнесу, і в першу чергу — від держави. МА - це державний об’єкт. По вартості інвестицій для бюджету – це півстадіону. Але віддача від МА набагато більша. Це більше, ніж музей. Це стиль життя. Модно ходити в МА. І це – чудово. Це – найкраща з fashion – ходити в «Мистецький Арсенал».

В МА приходять і дорослі, і малі. Вони бачать тут різне. Ми будуємо не музей-«консервну банку», не музей «скелетів». Ми будуємо динамічну музейну установу, яка відповідає викликам ХХІ століття. Із людьми треба говорити актуальною мовою. І МА має мову, має підхід до кожного. Ми дбаємо про розвиток культурно-освітніх програм. Кожен проект – це освітня місія МА: опосередкована – люди дивляться і пізнають мистецтво; але це цілеспрямовані освітні програми для дітей. У вересні у нас відбувся великий проект «Лабораторія винахідників SPARK!LAB», який відвідало близько 30 тисяч дітей. Батьків ми не рахували. Це діти, які прийшли на територію музею, територію культурного простору, які вчилися бути в музеї, бути винахідниками за допомогою найуспішнішої в США програми дошкільної освіти.

З культури потрібно робити культ. Я вивела для себе таку формулу. І тут, в «Мистецькому Арсеналі», ми створюємо культ культури.

Алла ДУБРОВИК, «День»