І добро, і зло примножуються в геометричній прогресії. Ось чому ті маленькі рішення, які ми приймаємо щодня, безмежно важливі.
Клайв Стейплз Льюїс, відомий британський письменник, філософ, християнський апологет

Рятував усе, що міг

У Національному музеї історії України новою виставкою розповідають про всесвіт особистості Федора Ернста

У вівторок, 9 листопада, виповнилося 130 років від дня народження мистецтвознавця, пам’яткоохоронця та музейного діяча Федора Ернста. Навряд чи це ім’я багато скаже широкому загалу. Міркуючи так, наукова співробітниця Національного музею історії України Олена КОХАН зініціювала виставку «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста», яку важливо було відкрити саме в день ювілею Ернста Людвіговича — як жест подяки.

Коротко драматизм життя цієї непересічної особистості окреслив заступник генерального директора Національного музею історії України (МІСТ), кандидат історичних наук Богдан ПАТРИЛЯК: «Власне, подвижницька діяльність і його професіоналізм і спровокували репресивні заходи більшовицького режиму та визначили трагічну долю Федора Ернста. Замість того, щоб плідно працювати на ниві української культури, йому довелося працювати на Біломоро-Балтійському каналі, створювати музей цього каналу. Федір Ернст був німцем за походженням, і фактично все життя за це походження його переслідували: спочатку російська імперська влада під час Першої світової війни — разом із братом він був відправлений на заслання до Сибіру як «неблагонадійна людина», а вже в 1933 році більшовицька влада звинуватила його серед іншого в участі «в контрреволюційній німецькій організації». І вже після початку німецько-радянської війни, 1942 року як «німецького шпигуна», на жаль, Федора Ернста було страчено...».

НІМЕЦЬ, ЯКИЙ РЯТУВАВ УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ВІД РОСІЙСЬКОГО БІЛЬШОВИЗМУ

Федір (Теодор-Ріхард) Людвігович Ернст народився в родині німецьких колоністів на вулиці Прорізній, 7 у Києві (до слова, з 1994 року невеличка вулиця його імені є на Чоколівці, в Солом’янському районі столиці). «Після навчання в Глухівській гімназії його дядько запропонував йому оплатити навчання в Берлінському університеті, — розповіла під час кураторської екскурсії Олена Кохан. — Провчившись там рік, Федір Людвигович перевівся до Київського університету на кафедру історії мистецтв і навчався в професора Григорія Павлуцького. В цей час цікавиться історією, архітектурою, вивчає культурні пам’ятки. Написав дипломну роботу по київській архітектурі, за яку отримав золоту медаль. Тоді ж познайомився з Миколою Біляшівським і Данилом Щербаківським».

Із згаданого першого заслання повернувся 1917-го року. І вже 1918 року в складі комісії разом із Біляшівським і Щербаківським описують пам’ятки Печерська, які постраждали внаслідок приходу армії Муравйова — і на виставці представлений акт, складений членами комісії про пошкодження військового Микільського собору, є фотографії Онуфріївської вежі Києво-Печерської лаври...

Також, розповідає пані Олена, «Федір Людвігович бере участь у комісії з опису культурних цінностей на території Києво-Печерської лаври. 8 квітня 1922 року більшовицька армія оточила Лавру і вилучала звідти найбільш цінні пам’ятки. Це були і дарчі предмети імператорів та імператриць, і різні рукописні матеріалі, і золоті предмети, церковні цінності... Перед зброєю військових науковці не могли нічого зробити і просто склали акт, фіксуючи те, що вони є мимоволі співучасниками такого великого злочину з вилучення культурних цінностей».

ЗАСНОВНИК МУЗЕЇВ

Загалом Федір Ернст зробив велику роботу саме для створення музеїв та їх колекцій, став фактично засновником і музейного містечка на території Києво-Печерської лаври, й історичного, і художнього музею, який був всеукраїнським історичним музеєм Тараса Шевченка, і Київської картинної галереї та Музею мистецтв ВУАН (сучасного Національного музею мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків), і намагався зберегти приватні колекції. Під час відкриття виставки кілька разів була повторена фраза, що він «робив усе, що міг» для недопущення втрати і для збереження культурної спадщини.

Серед спроб була і така. За принципом створення музейного містечка на території Києво-Печерської лаври (коли на початку 1920-х років монастир закрили, пам’яткоохоронці облаштували це містечко, щоб не було знищено і вивезено цінності, які там були, пояснила кураторка виставки) Федір Ернст намагався захистити архітектурні пам’ятки Верхнього міста — створити заповідник «Київський Акрополь», куди мали ввійти Софійський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир. На жаль, відвернути лихо від них не вдалося.

Але вдалося інше. Разом із Данилом Щербаківським науковець рятував від нищення церковні предмети, зокрема, виготовлені на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці — і в експозиції вони представлені так само, як і чудовий вишуканий посуд, що там виготовлявся. Олена Кохан також нагадала, що вже в середині 1930-х років саму будівлю колишнього монастиря було підірвано, тобто збереглося саме те, що дослідники змогли винести в 1920-х роках.

ЗБІЛЬШИВ КОЛЕКЦІЮ З СОТЕНЬ ПРЕДМЕТІВ ДО П’ЯТИ ТИСЯЧ

«1922 року Федір Ернст прийшов як науковий співробітник до Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка, і вже в 1923 р. очолив його художній відділ, — веде далі Олена Кохан. — На цій посаді перебував 10 років, і за цей час йому вдалося поповнити колекцію в десятки років. Коли він прийшов, предметів малярства було 200 — 300, а потім — 5 тисяч. Організував 10 виставок...» 


ФЕДІР ЕРНСТ НА ЗАНЯТТЯХ СЕРЕД СТУДЕНТІВ Г. ПАВЛУЦЬКОГО (ПЕРШИЙ ЛІВОРУЧ) 1910-ТІ рр.

До речі, відвідувачі виставки в МІСТ можуть хоча б частково «побувати» на одній із тих, що їх організовував Федір Ернст. Зокрема в експозиції є не лише фото однієї з зал виставки «Тарас Шевченко на тлі його доби», що відбулася 1927 р., а й чотири живописні роботи Тараса Григоровича, надані Національним музеєм імені Тараса Шевченка, а також один із його автопортретів — у чорному картузі. Ті ж самі, що були на виставці майже 100 років тому.

ДОМАГАВСЯ ПОВЕРНЕННЯ ЦІННОСТЕЙ ІЗ РОСІЇ

«У цей час всі культурні цінності відбиралися для продажу за кордон, частина з них дійсно осідала в музеях Москви, Ленінграда, створювалися так звані московські, ленінградські антикваріати з метою відбору саме найцінніших речей і згодом продажу за кордон. Тож Федір Людвігович намагався, як міг, зберегти хоча б частину цих предметів, — каже Олена Кохан. — Та він не тільки збирав картини на території Києва і України. Важливою його заслугою було повернення картин із ленінградських музеїв. У нас є архівна справа, де він виступає як член паритетної комісії з обміну культурними цінностями між УРСР і РСФРР. Ця комісія засідала кілька років. У 1928 р. було висунуто саме українською стороною вимоги про повернення культурних цінностей, які там опинилися в роки Першої світової війни, які були вивезені більшовиками вже пізніше, на початку 1920-х. У 1929 р. російська сторона надала свою відповідь, і деякі предмети вдалося повернути. Це були й оригінали, і копії».

На виставці також представлені порятовані Федором Ернстом портрети гетьманів — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Івана Скоропадського. При цьому останній — без рами. Чому? Кураторка показує на згаданий архівний документ: «ось першим рядком написано про повернення портрета гетьмана Івана Скоропадського з приміткою, що вона без рами. Тому ми недаремно її так і виставили».

Представлені в експозиції і врятовані за допомоги Федора Ернста і Данила Щербаківського предмети з зібрання відомого колекціонера Оскара Гансена, що налічувало декілька тисяч предметів; і роботи Георгія Нарбута, масштабну пам’ятну виставку на честь якого Федору Людвіговичу вдалося провести 1926 року.

«У ЖОВТНІ 1942 РОКУ РОЗСТРІЛЯНО. РЕАБІЛІТОВАНО 1958 РОКУ»

Усе обірвалося на початку 1930-х років. «1932 року його було спочатку переведено на пів ставки, а згодом узагалі звільнено з музею, — завершує життєву хроніку видатного дослідника і пам’яткоохоронця Олена Кохан. — 23 жовтня 1933 року зранку він пішов у видавництво і по дорозі його було заарештовано. Додому він уже не повернувся. Його було вивезено в Харків і в травні 1934 року засуджено на три роки виправних трудових робіт у Біломор-Балтійському каналі. Він був одним із тих, кого засудили за фальшивою справою так званої підривної організації українських музейників. Згодом його було звільнено, але в Київ йому так і не дозволили повернутися, хоча він про це просив. Ернст очолив казахський художній музей, працював науковим співробітником, потім заступником директора з наукової роботи Башкирського музею. З початком Другої світової війни, у 1941 році, його було втретє заарештовано і в жовтні 1942 року розстріляно. Реабілітовано 1958 року». До слова, завідувачка наукового архіву Інституту археології НАН України Олександра БУЗЬКО на відкритті поділилася великим сумом від читання деяких листів його дружини, Тамари Ернст, до Марії Вязьмітіної, адже вона не знала про долю чоловіка багато років... На щастя, дружина залишила спогади про нього, також його постать ґрунтовно вивчав історик Сергій Білокінь, який присвятив йому працю «В обороні української спадщини».

РЯТУВАЛА ЛЮБОВ ДО МИСТЕЦТВА

Що давало сили Федорові Ернсту витримувати всі виклики долі? — запитуємо в Олени Кохан. «Мабуть, передусім любов до мистецтва, — припускає дослідниця. — Оскільки він навіть на засланні продовжував створювати музеї, поповнювати художні колекції. Це була любов до музеїв, створення виставок, намагання донести до людей цінність цих предметів історичної спадщини, можливо, з таким посилом, щоб не руйнувати, а берегти те, що є». Україна та Київ були для нього особливо важливими, адже, звертає увагу пані Олена, «навіть ще коли навчався, він не залишився в Берліні, а повернувся до Києва. Він, звичайно, любив українську культуру, хоч і мав німецьке походження».

Це перша за 10 років присвячена саме Федорові Ернсту виставка (попередню проводив Музей історії міста Києва за ініціативи Ольги Друг, уточнила «Дню» Олена Кохан). І вона стала справді викликом — його оригінальних речей майже не збереглося. А предмети, які Ернст збирав, зараз роззосереджені по різних музеях. Тому тут, звісно, дуже важливою стала партнерська співпраця з Національним музеєм Тараса Шевченка, Національним художнім музеєм України, Інститутом археології НАН України, Інститутом рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, Державним архівом Київської області. «Виставка — це спроба згадати про людину, яка дуже багато зробила для музеїв, але про яку мало згадують», — говорить про свій мотив Олена Кохан.

«У такий пам’ятний день я подумала: коли Федір Людвігович робив свої виставки в музеї, чи думав він, що йому також буде присвячена виставка? Він на неї справді заслуговує... Роки, в які він жив і провадив активну діяльність, були неймовірно складними — і з політичних, і з особистих причин. Саме в період його роботи в музеї він втрачав один за одним своїх друзів, вчителів — Щербаківського, Біляшівського, інших людей. Думаю, він, безумовно, знав, що рано чи пізно і йому доведеться заплатити за свою діяльність. Утім, він її не припиняв. Ми вдячні йому за це», — зазначила завідувачка відділу новітньої історії України МІСТ, кандидатка історичних наук Альона ЯКУБЕЦЬ.

Виставка відкрита в Національному музеї історії України на третьому поверсі в 23-й залі. Відвідувачі зможуть її оглянути за попереднім записом (за тел. 044 278 48 64) з 11 листопада за умови наявності Covid19-сертифікатів. Виставка триватиме до 9 березня 2022 р.

Ольга ХАРЧЕНКО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів