Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Що є щастям?

У галереї «Триптих-Арт» відкрилася виставка скульптора Валерія Пирогова «Човен буття»

Творчість харків’янина Валерія Пирогова добре відома всім, хто хоч трохи цікавиться мистецтвом. Він — постійний учасник усіх масштабних всеукраїнських та київських виставок скульптури, і не тільки. А от персональна виставка метра у столиці, як з’ясувалося — перша. Дізнавшись про це,  щиро здивувалася. Як, насправді, таке могло трапитися: аби до галереї «Триптих-Арт» «живий класик» наче випав із поля зору інших київських арт-інституцій?

Валерій Пирогов зі своїми роботами давно сприймається як «бренд» столиці. Одна з найвідоміших робіт майстра, яку, до речі, можна побачити й у галереї, має назву: «Оптиміст і песиміст». Безкрилий життєлюб летить, немов на нього не діє земне тяжіння, відштовхуючись п’ятою від незадоволеного скептика...

Скульптор Пирогов «у житті» й сам по собі справляє враження дорослої, сивої вже, усміхненої... дитини з дещо здивованим поглядом. Нескладна, висока, сором’язлива, емоційна, дуже вихована людина у святковому офіційному костюмі на вернісажі розповідала мені, немов казки, історії своїх робіт. Виконаних у різних техніках, від бронзового литва до гіпсу і навіть дерева. Так-так: у кожного пироговського творіння — своя історія. Можна взагалі вважати, що його скульптури — це справжня література, «застигла» в металі або «відредагована» з дерева. Сюжети, за відчуттям, нагадують Сент-Екзюпері: філософські притчі-казки з дещицею суму. І, подібно до льотчика і великого мрійника Екзюпері, більшість героїв В.Пирогова — й самі... летять. Сміючись при цьому від щастя. (Здається, навіть почути це можна, якщо зосередишся.)

«Заголовний» шедевр першої київської персональної виставки майстра, під назвою «Човен буття» — це взагалі цілий роман про людське щастя. З героями-молодятами. Він оповідає про те, що «життя пройти — не поле перейти» (точніше, «не море перепливсти»). Але, переконує скульптор, жити не сумно і не страшно — це, навпаки, ну дуже захоплююча спільна пригода-подорож!

«Взагалі, я цю роботу вигадав — конкретний привід був. У мене саме син одружився. І я так радів! Син у мене — теж скульптор...», — наприкінці розмови, довірчо каже майстер.

Коли в Києві на Пейзажній алеї тільки-но планували відкривати Київ Фешн Парк, там мала з’явитися і «щаслива» скульптура Валерія Пирогова «Зустріч»: закохана парочка обіймається, стоячи під однією парасолькою. Але  з не залежних від організаторів причин, з цим не склалося... «Зустріч» все одно з часом стала одним з найупізнаваніших творів В.Пирогова. Проте, здається, усі його персонажі — одинаки, що бігають навкруги соняшника, немов на каруселі, чи то закохані пари, або смішні дядьки-співбесідники, чи городяни, які кудись невпинно поспішають, і т.д.,  упізнаються безпомилково. Пироговський авторський почерк ні з ким не переплутаєш! Стільки щастя може бути в творах тільки одного, єдиного і неповторного сучасного українського скульптора.

До Києва митець переїжджати не збирається. Він каже: «Я — харків’янин. А нещодавно мені таку майстерню дали, ви собі не уявляєте! Справжня мрія. Тож, куди я від неї? Завтра, як повернемося з дружиною до Харкова, відразу й побіжу працювати. Це — щастя! А бути щасливим у Києві, чи у Харкові — вже така справа»...

Ганна ПАРОВАТКІНА. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments