Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

«Совість нації»

У Києві відбувся вечір пам’яті Євгена Сверстюка

«Для мене ти синонім совісті, найвища, найяскравіша зірка мого небобратства…» – так звертався у своєму листі до Євгена Сверстюка Василь Стус. І таким запам’ятали українського філософа, письменника, есеїста, літературознавця, президента Українського ПЕН-клубу, члена Ініціативної групи «Першого грудня», політв’язня радянського режиму, й мільйони українців. Ушанувати пам’ять Євгена Сверстюка, згадати й водночас дати можливість пізнати нові, маловідомі аспекти його життя, був покликаний вечір пам’яті письменника, що відбувся у день його народження – 13 грудня. Цьогоріч він би святкував своє 90-річчя.

«ПОЛЬСЬКА НАЦІЯ У ТОМУ СТОЛІТТІ МАЛА ІВАНА ПАВЛА ІІ. ДУМАЮ, ЩО РІВНОЗНАЧНА ПОСТАТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ – ЄВГЕН СВЕРСТЮК»

«Євген Сверстюк – це виняткова постать, якою наша нація може пишатися. Це філософ, письменник. Та насамперед, совість нації… Польська нація у тому столітті мала Івана Павла ІІ. Думаю, що рівнозначна постать для України – Євген Сверстюк», – розповідає український поет, політик, громадський діяч Микола Горбаль. Він, як і інші запрошені гості, – дисиденти Василь Овсієнко, Йосиф Зісельс, лауреати премії імені Василя Стуса, – поділився спогадами про визначного українця перед заповненим вщерть залом Будинку актора (декому навіть не знайшлося місця, і вони стоячи слухали промовців).

Наприклад, народна артистка Ніна Матвієнко розказала, що Євген Олександрович поєднував у собі неймовірної сили світло й печаль. І пізніше, коли ведучі читали спогади письменника (що стало стрижнем, навколо якого розгорталися інші події вечора), стало зрозуміло, що так було ще з дитинства: «Весною серед розквітлих вишень у нашому саду, мама запитувала тихенько: «Женю, чому ти такий смутний?». Мій смуток ішов від сумовитих повстанських пісень».

На жаль, життя принесло йому ще немало викликів і причин для смутку. Причому не тільки за часів заслання, а й вже після повернення. Маловідомими, але дуже промовистими є такі його слова зі спогадів: «Десь у 1985 чи 1987 мені доводилося на Хрещатику, недалеко від  письменницької крамниці «Сяйво» ремонтувати двері якогось ательє. І я потерпав, що тут можу зустрітися з літературною братією. Потім зрозумів – не зустрінуся. До «Сяйва» без грошей і в спецодязі не піду, та й не пустять. А на вулиці не пізнають. От яка була прірва».

«СІЯВ ЗЕРНА ПРАВДИ СЕРЕД МОЛОДІ, ЩОБ ВИРОСТИТИ ДОБРЕ ЗЕРНО ТИХ, ХТО НЕ ФАЛЬШИВИТЬ»

Не раз під час вечора згадувався аристократизм духу Євгена Сверстюка, який «відчужувався від злиденного й покірного», платячи за це страшну ціну. Як писав сам Є.Сверстюк: «Оглядаючись назад, задумуюсь: а чи не було в мене постійного бігу по тонкім льоду… А з другого боку, все закладено в мені: і те щось ніколи не давало мені змоги пристосуватися». Зокрема, Тарас Компаніченко навів такі слова письменника: «Він так хотів, щоб було багато «білих ворон». Тобто яскравих особистостей, які не бояться йти проти течії.

Напевно, саме тому таким важливим для Євгена Сверстюка був образ лицарства, яке він вважав, має бути в усі часи. У своїх спогадах він занотовує одну з історій своєї приятельки, батько якої був січовим стрільцем. Він бився з поляками, отримав поранення, але вижив. «Після одужання молодий стрілець вечорами заходив до кав’ярні, самотньо сидів і палив сигарку. Одного вечора в ту кав’ярню зайшли й польські вояки, на чолі з полковником. Полковник залишає жовнірів і підходить до стрільця зі словами: «Пан знає, хто я, я знаю, хто пан. Ми обидва були в тій битві. Поки ті шмаркачі погомонять, чи пан згоден випити зі мною шампанського?». «Згоден». Вони розповіли одне одному щось про себе, потім встали, віддали одне одному честь. І це правдива історія. Вона схожа на притчу. На тлі малих і сварливих височить культура. Там віддали честь хоробрий – хороброму, мудрий – мудрому», – пише Євген Сверстюк.

І все своє життя він сприяв розбудові цієї культури своєю творчістю й навчанням інших. Не випадково на зустрічі виступив дитячий фольклорний гурт «Дай Боже» – письменник дуже любив дітей. «Євген Олександрович сіяв  зерна правди серед молоді, щоб виростити добре зерно тих, хто не фальшивить. Тих, у кого слово збігається з ділом», – зазначив Тарас Компаніченко. Заслужений артист України закликав пам’ятати про Євгена Сверстюка ділом і поділився щасливою новиною, що традицію січневого вечора Василів, що завжди проводив Євген Сверстюк, буде продовжено. Крім того, на вечорі було презентовано книгу щоденників Євгена Олександровича. 

І хоч Євгена Сверстюка уже чотири роки немає з нами, але посіяні ним зерна продовжують сходити в українцях паростками «лицарства духу». Їх живить пам’ять про світлий шлях визначного українця.

Марія Чадюк, фото Бориса КОРПУСЕНКА

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments