Співучасник і жертва системи
Солом'янський райсуд Києва відмовив адвокатам Миколи Мартиненка у відводі судді Олександра Бобровника. Під час підготовки номеру судове засідання, яке має обрати запобіжний захід колишньому народному депутату все ще тривало. Спеціалізована антикорупційна прокуратура просить суд взяти Мартиненка під варту на 60 діб, з альтернативою застави в 300 мільйонів гривень.
В чому особливість ситуації? Нагадаємо, що в четвер ввечері Національне антикорупційне бюро затримало Миколу Мартиненка. У свою чергу, Спеціалізована антикорупційна прокуратура погодила повідомлення про підозру Мартиненку, яким була здійснена розтрата коштів ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» у розмірі $ 17,28 млн. Холодницький, повідомляє кореспондент Укрінформу. «Злочин особливо тяжкий. Йому загрожує до 12 років», - заявив керівник САП Назар Холодницький.
У відповідь екс-депутат заявив, що звинувачення проти нього сфальсифіковано за вказівкою директора НАБУ Артема Ситника з метою піару і відволікання уваги від провалів його відомства. Проте це був не єдиний крок. Детективи НАБУ також затримали колишнього голову наглядової ради Одеського припортового заводу Сергія Перелому у справі завдання збитків ДП «СхідГЗК». За версією слідства, Перелома забезпечував координацію між компанією-посередником та ДП «СхідГЗК».
У «Народному фронту» заявили, що затримання Миколи Мартиненка є «ознакою вибіркового правосуддя й політично мотивованих дій». До суду підтримати екс-нардепа приїхали міністри та народні депутати від «НФ». Зокрема, під судом були помічені міністр молоді і спорту Ігор Жданов, міністр освіти Лілія Гриневич, міністр інфраструктури Володимир Омелян, народні депутати Павло Пинзеник, Георгій Логвинський. Фактично всі вони заявляли, що готові взяти Мартиненка на поруки. Цікаво корпоративна гра і допомога чи дань колишньої протекції і підтримки?
Ситуація навколо затримання Мартиненка має як сучасні причини протистояння в політичному середовищі, так і давні корені нереформованої системи. Якщо вести мову про локальну історію, то всі зараз підкреслюють, що мовляв Мартиненко у 2015 добровільно склав мандат, але не виключно, що тоді це був розмін і частина політичних домовленостей. Що ж трапилося сьогодні? Чи не загрожує внутрішня сутичка у владній команді розпадом коаліції?
«Не думаю, що це замовлення «групи Порошенка» проти «групи Яценюка», - коментує «Дню» правник, громадській діяч Геннадій Друзенко. - Швидше за усе, американців, які були «мамою» і «татом» для НАБУ – захищали і фінансували його, стала дратувати їх поведінка. Підозрюю, що нова американська адміністрація офіційно чи неофіційно послала меседж, мовляв, хлопці, ви покажіть роботу, а не імітацію, бо «знімемо з довольства». По неперевіреним чуткам до нашого гаранта також надійшов меседж від США, що терпець увірвався, і йому потрібно показати свою ефективність, або піти на пенсію. У зв’язку з цим, видно, що Петро Олексійович нервує і намагається показати бурхливу діяльність».
На перший погляд, зусилля НАБУ помітні, але після багатьох шоу і імітацій щодо затримання тих чи інших представників політикуму, коли людям або давали втікати з країни, або коли так і не доходило до реальних вироків (стосується всієї правоохоронної системи), сьогодні затримання Мартиненка сприймається із певним скепсисом. Звичайно, хотілося б, щоб новостворене НАБУ демонструвало результат, проте останній приклад із затриманням того ж глави ДФС Романа Насірова, свідчить, за словами експертів, що затримання відбувалося із порушеннями, що дало додаткові козирі захисту Насірова.
«НАБУ, яке розпочало свою роботу не з ефективної роботи, а із закупівлі дорого обладнання, зокрема сумнозвісних шкарпеток по 300 грн., поки доводить свою неефективність, - вважає Геннадій Друзенко. - Якщо ми подивимося цифри за минулий рік, то на НАБУ, якщо не помиляюся, витратили більше ніж воно повернуло в бюджет. Якщо це боротьба з корупцією, то… як на мене це марнування грошей. Отже, не маючи спроможності, бо зрозуміло, що Мартиненко зараз не депутат і не державний службовець, відповідно точно не може бути головним корупціонером (не є суб’єктом владних повноважень), НАБУ намагається просто робити шоу з відомими фігурами. На жаль, це вже загальна стратегія нинішньої влади, коли піар понад усе. Тобто на перше місце ніхто не ставить досягнення реальних результатів. НАБУ намагається змагатися із Генпрокуратурою, яка під проводом відомого піарщика Юрія Луценка, поки виграє».
А тепер про більш глибокі причини. Потрібно дивитися в основу корупційної піраміди і кланово-олігархічної структури, яка була створена за часів президентства Леоніда Кучми. Можливо, якби тоді країна пішла іншим шляхом, то нинішні олігархи чи той же Мартиненко мали шанс побудувати чесний бізнес і уникнути судів (у випадку Мартиненка). З іншого боку, ці люди є частиною системи, тому що вони погодилися на неї. Тобто вони є свого роду жертвами системи, хоча самі ж допомагали її будувати. Згадаємо, що Мартиненко був народним депутатом не одного скликання, причому, при різних президентах, і завжди очолював парламентській комітет з паливно-енергетичного комплексу.
Давні проблеми також пов’язані із відсутністю реформ в правоохоронно-суддівській системі України. Про це зокрема свідчить і відома «справа Гонгадзе-Подольського», в якій досі юридично не визначені замовники злочину. До речі, показово, що ажіотаж навколо суду, який обирав запобіжний захід Мартиненку, з боку журналістів є набагато більшим, ніж навколо згаданої резонансної справи. Проблема не в тому, що ЗМІ приходять на суд по Мартиненку, а в тому, що не приходять на суд у принциповій «справі Гонгадзе-Подольського». Адже те, що ми спостерігаємо постійний піар замість справжньої боротьби із корупцію, пов’язано із безкарністю замовників у згаданій справі.
«Поки ми бачимо, що спроби реформувати систему пробуксовують в менталітеті, в самих системних засадах. – наголошує Геннадій Друзенко. - Не можна починати реформувати систему з НАБУ, не чіпаючи колишніх президентів і нинішнього очільника держави, який знаходиться поза юрисдикції Бюро. Ми же знаємо, що риба гниє з голови».
Тобто «система Кучми» не подолана і нові правила не створені, відповідно відбувається повторення і примноження старих методів з новими проявами. Про це журналісти мають відкрито говорити суспільству, якому складно розібратися в нинішніх політичних реаліях, інакше ми будемо свідками постійної імітації.