Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Сучасна ікона

На території Михайлівського Золотоверхого монастиря представлена виставка на честь іконописця та мислителя Єжи Новосельського

Експозиція триватиме від 28 вересня і до 12 жовтня, далі упродовж жовтня-грудня мандруватиме Україною, її покажуть у Чернігові, Полтаві, Харкові й Ужгороді.

Виставка має на меті відобразити шлях становлення Єжи (також відомого за своїм українським іменем – Юрій) Новосельського як сучасного іконописця. Проєкт супроводжується фотографіями створених ним ікон та церков, а також текстами авторки численних публікацій про мистця, критикині та історикині мистецтва Кристини Черні, в яких вона проаналізувала знакові праці з його доробку.

***

У 2011р.  вийшла друком книга Кристини Черні «Кажан у храмі. Біографія Єжи Новосєльського», у якій авторка на різноманітних матеріалах детально описує життєвий шлях майстра. Переклад українською з’явився накладом видавництва «Книги – XXI»  вже у 2015 році.

Не лише творчість, але і сама постать Єжи Новосельського викликає значний інтерес, адже він відомий і як теоретик мистецтва та православний теолог. Його власне «Я» формувалось у надзвичайно складних політичних, економічних та соціальних умовах. Митець народився 1923 року в Кракові в польсько-українській (лемківській) родині, але на своєму етнічному походженні він ніколи не робив акцент, органічно і вдумливо засвоював усі культурні коди, які його оточували. К. Черні недарма називає Новосельського «людиною пограниччя» і наводить такі його слова: «З дитинства мене оточувало багатство імпульсів, я відчував виняткові духовні потреби. (…) Я стою двома ногами на двох різних площинах – культурних, релігійних. Займаю позицію, в яку мене поставив випадок або ж Провидіння (…) А могло ж статися так, що я зробив би вибір в один або інший бік, чи якось би замкнувся… А ні… мені власне зручно ось так – розчепіреному». Сама авторка біографії дуже влучно відмічає, що: «Його духовне життя здолало дорогу від Лемківщини – через польськість – до наднаціональної есхатології; від католицизму – через атеїзм – до православ’я і ще далі».

***

Єжи Новосельський отримав перші професійні малярські навички ще в загальноосвітній школі, де він відвідував уроки малювання. Але думка стати митцем до нього прийшла після відвідин близького друга родини архітектора  Владислава Яхімовича, що мешкав у Варшаві. «Як сьогодні пам’ятаю певний пополудень, коли після однієї з розмов з Яхімовичем я перейшов до другої кімнати, і тоді всі мої попередні враження від оглядання картин Ван Ґоґа й Утрілло ожили в мені в якийсь цілісний, неповторний спосіб. Це було щось, що неможливо описати. Мені просто відкрилися очі на мистецтво. Це так, неначе я, не навчаючись, раптом почав вільно говорити якоюсь невідомою мені мовою, або, не вміючи плавати, кинутий на глибоку воду, поплив. (…) Я побачив картини і захотів стати художником», – занотувала Черні.

Під час війни і окупації Польщі Новосельський ходив до школи прикладного мистецтва, в якій німці мали на меті виховати собі ремісників. Але викладачі залишились зі старої когорти, тож саме тут значною мірою відбулось становлення майбутнього майстра як художника-монументаліста. Згодом Новосельський навчався, а потім і залишився працювати викладачем живопису у Краківській художній академії, отримав звання професора.

На його становлення як особистості та художника вплинули відвідини Українського музею у Львові, де ще 17-річним юнаком Єжи познайомився зі старовинною карпатською іконою з колекції Андрея Шептицького. «Дивлячись, я відчував просто фізичний біль, в мене голова йшла обертом, бракувало повітря в грудях, віднімало ноги, я був не в стані перейти з одного залу до другого. Це були перші в моєму житті шедеври мистецтва, дію яких я відчув безпосередньо, а не за посередництвом репродукцій чи фотографій. (…) Усе те, що я пізніше впродовж життя реалізував у малярстві, було – хоч би й на перший погляд могло виглядати відступом – визначене тим першим зіткненням у львівському музеї». Також знаковим для нього стало і навчання іконопису в Студійській лаврі під Львовом.

***

Польща дуже шанує Новосельського та визнає його важливе місце у межах національної школи мистецтва. На початку свого творчого шляху Єжи Новосельський був пов’язаний з польським авангардом. Він належав до середовища передвоєнної Краківської групи, учасники якої експериментували з формальною структурою твору, залучаючи тематичні елементи щоденного життя міста. Він також працював асистентом видатного митця та режисера, творця «театру смерті» Тадеуша Кантора, пробував себе як театральний художник, зокрема – створював сценографію для лялькового театру у Лодзі.

Від образної мови нефігуративного авангардного живопису та фігуралізму він прийшов до іконопису. З 1950-х послідовно працював як художник-поліхроміст у костелах і церквах. Згодом наважився виконувати цілі іконостаси, а зрештою і архітектуру (наприклад, Костел Провидіння Божого у Варшаві), впроваджував власний революційний погляд на дану сферу.

***

Цього року виповнюється 10 років з дня смерті видатного майстра. Його мистецтво не завжди розуміли, звинувачували в неканонічності, викидали з костелів і церков та нищили. Сьогодні ж творчість Єжи Новосельського визнають як знакову для свого часу і надзвичайно шанують і ставлять у один ряд з Джотто, Діонісієм та Рубльовим.

Співорганізатори проєкту: Польський інститут у Києві, Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві та  Фундація «Елеос-Україна».

Надія ПАВЛІЧЕНКО, кандидат культурології. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів