«Та не однаково мені»
Останнім населеним пунктом маршруту фотовиставки «Дня» в цьому році стало село Ольгопіль на півдні Вінниччини. І це зовсім не випадково. Як каже головний редактор «Дня» Лариса Олексіївна Івшина, «вода закипає з країв». І це тільки з Печерських пагорбів здається, ніби все головне відбувається в столиці. Та насправді Україна живе тільки завдяки небайдужим людям, яким «не однаково» і, дякувати Богу, таких людей є багато.
Ось такою людиною, якій «не однаково», є директор агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич. Підприємство, яке він очолює, є не тільки флагманом сільськогосподарського бізнесу в Вінницької області, а ще й основним соціальним фактором для кількох населених пунктів, де орендує землі агрофірма. Змінювати простір, матеріалізувати найнеймовірніші проекти і завжди добиватись найвищих результатів є його життєвим кредо. Саме тому Павло Євгенович підтримує ініціативи «Дня», для яких він вже давно став партнером та однодумцем. Нагадаю, Гран-Прі фотоконкурсу газети «День»-2016 від директора агрофірми «Ольгопіль» Павла Каленича — отримав Олексій Фурман за серію «Подолання».
Коли в грудні 2014 року українські військові, національні гвардійці з Чечельницького району, повертались на відпочинок з фронту, вони привезли бойовий прапор, з написаним на ньому віршем Шевченка.
«Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.»
Люди, яким «не однаково», захищають, розбудовують і розвивають країну.
А безсмертний геній Українського поета Шевченка , є актуальним у всі часи.
Як і геній Олексадра Пушкіна слова, якого з вірша «Свободы сеятель пустынный» -
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.
такі ж актуальні для сучасної Росії, як і для Росії в 19 століття
У центрі Ольгополя в 2010 році було встановлено пам’ятник О.С.Пушкіну. Завдяки вдалому жарту Павла Каленича біографія Олександра Пушкіна виявилась тісно пов’язаною з Ольгополем. Скульптор Микола Крижанівський втілив задум Павла Каленича.
Поруч із пам’ятником знаходиться прекрасний парк відпочинку з сучасним стадіоном, асфальтованими доріжками, ландшафтним парком, дитячим майданчиком і Wi Fi зоною.
У цьому році парк був розширений, і виникла ідея встановити пам’ятник Т.Г. Шевченку, щоб створити алею поетів. Відкрити пам’ятник вирішили під час проведення літературно-мистецького свята «Русалка Дністрова», яке вже в п’яте проходить на Вінничині з ініціативи місцевих письменників.
Микола Крижанівський скульптор, письменник, автор пам’ятників Пушкіну і Шевченку в Ольгополі, розповідає: «Для мене ця робота свого роду політично-мистецький проект. Я хотів зробити не просто пам’ятник Шевченку а й показати символічно Україну в образі Катерини з картини Шевченка. Тому Шевченко в образі кобзаря є частиною загальної композиції, він з докором дивиться на Катерину. Для мене було важливо показати, що наша українська м’якість, доброта, щирість, не здатність вірити в щось погане, зіграла на руку ворогу. І коли ми кажемо, що Путін винний, бо розв’язав війну, я хочу запитати - а де тут звичайні росіяни, багато з яких вихідці з України, вони йдуть на війну і стріляють та холоднокровно вбивають. То чи тільки Путін винний?... Зараз за свою любов і віру в «старшого брата» чи «сестру», за нашу довіру платимо гірку ціну. Ми жили ілюзіями. Потрібно мати гарні прагматичні відносини і поважати один одного... Закінчення нашої роботи над пам’ятником збіглося в часі з візитом фотовиставки газети «День» в Ольгопіль. Передивившись фотовиставку, я був дуже вражений емоційним наповненням і якістю робіт, на яких чітко видно, яку ціну ми платимо за свої ілюзії. Добре, що це може побачити вся Україна».
Під час події прозвучало багато цікавих думок:
«…ЗАДУМАТИСЬ НАД ПРИЧЕТНІСТЮ ДО ДОЛІ СВОЄЇ КРАЇНИ»
Валерій КОРОВІЙ, голова Вінницької обласної державної адміністрації:
− Сьогодні в Ольгополі ми відкриваємо пам’ятник людині, геній якої, за словами митців, народжується один раз навіть не в сто років, а можливо, раз на тисячу років. Коли ми говоримо про символ українства, то найчастіше згадуємо Тараса Григоровича Шевченка, який спонукає кожного з нас задуматись над причетністю до долі своєї країни. Хочу подякувати Каленичу Павлу Євгеновичу за прагнення творити добро на цій чудовій Подільській землі. Адже Ольгопіль завжди був форпостом української державності. Цей дух патріотизму присутній сьогодні у посмішках і помислах людей…
«УКРАЇНА ВІДБУВАЄТЬСЯ»
Юрій МАКЕДОН, народний депутат України:
− Якщо зайти в будинок культури, що поруч із пам’ятником Шевченку, то на фотовиставці («Дня» − авт.) можна побачити фото, з яких видно, що іде війна, і в цей час, коли йде війна, якраз Ольгопіль показує, що Україна живе, що Україна відбувається. Хочу побажати, щоб відкриття пам’ятника, створення парку поетів, ствердило у вас відчуття того, що Україна відбувається як європейська держава. І щоб те, що робиться сьогодні в Ольгополі, множилось і масштабувалось на всю Україну.
«ЦЕ ДУЖЕ СИМВОЛІЧНА ПОДІЯ…»
Павло КАЛЕНИЧ, директор агрофірми «Ольгопіль»:
− Відкриття пам’ятника Шевченку в Ольгополі − це дуже символічна подія. Ми повинні розвиватись, повинні показувати український дух. Разом і пам'ятником ми відкриваємо культурно спортивний комплекс, формуємо центр нашої громади. Такі справи повинні надихати до нових ідей і нових напрямків. Я радий, що до нашої справи долучилось дуже багато людей. Сьогодні тут присутні представники всіх територіальних громад нашого району, голови обласної та районної адміністрації, письменники, поети, народні артисти, є лауреати Шевченківської премії. Ми зібрали дуже гарну компанію, і зробили все можливе щоб свято відбулось.
«ВСЕ ЦЕ ПО-ОЛЬГОПІЛЬСЬКИ…»
Федір ШЕВЧУК, редактор газети «Бершадський край»:
− Якщо висловити своє враження від події коротко, то достатньо одного речення: Павло Каленич у черговий раз здивував усіх. І не просто здивував, а вразив бажанням і вмінням дбати не тільки про економічні показники фірми, а й вкладанням коштів у соціальний розвиток села, духовний розвій. І вже нові спортивний та дитячий майданчики тут сприймаються як щось само собою зрозуміле, тобто по-іншому тут не може й бути. Все це по-ольгопільськи, по-каленичівськи. Ця неділя промайнула дуже швидко, адже мав можливість гарно поспілкуватися з чудовими місцевими людьми, які приїхали з багатьох громад району, насолодитись прекрасними миттєвостями споглядання витворів народного мистецтва. Для мене особисто надзвичайною приємністю стала чергова зустріч з прекрасним одеським поетом, людиною непростої долі Дмитром Шуптою, який приїхав на Вінниччину в рамках літературного фестивалю «Русалка Дністрова». Звичайно, головна подія − відкриття пам’ятника Кобзареві. Пригадую, коли сім років тому тут відкривали пам’ятник Пушкіну, Каленич поділився задумом не обмежуватися тільки ним, а створити цілий комплекс із скульптур поетів. А між цими подіями − роки напруженої праці, підтримка багатьох гуманітарних проектів, зокрема, Міжнародної фотовиставки газети «День» (до речі, цього дня можна було також ще знайомитися з нею у місцевому палаці «Україна»)…
«ШЕВЧЕНКО З ДОКОРОМ ДИВИТЬСЯ НА НАС…»
Борис КОРПУСЕНКО, фотограф:
− Я завжди залюбки знаходжу можливість приїхати в рідний для мене Ольгопіль. Багато років працюю фотографом у різних виданнях і маю великий досвід, але відкриття площі поетів, те ще й на моїй малій Батьківщині, це щось нове. Павло Євгенович не перестає нас по-доброму дивувати. Цікава, неординарна скульптурна композиція, для кожного навіює свої асоціації. Я наприклад відчуваю, що Шевченко з докором дивиться на нас. Бо ми не вчились так, як треба. На жаль, багато знімків, які ми робимо останнім часом, це кадри нашої біди, через незасвоєні уроки.
«БЕЗПАМ’ЯТСТВО ЗАТРИМУЄ ВІЙНУ…»
Наталя ПОЛОВИНКА, співачка, актриса, лауреат Шевченківської премії:
− Я приїхала до Ольгополя, щоб у селі, де народилась, заспівати Шевченкові. Для мене це пам’ять роду, укріплення своєї віри. Це все дуже пов’язано з сьогоднішнім днем. Свої твори я присвячую тим хлопцям, які на сході України захищають Батьківщину. Часто ми забуваємо, що це тут, у нас за городами, забуваємо, що в кожній сім’ї є хтось, хто не повернувся або повернувся, але дуже тяжко повертається до цього життя, або втратив руку чи ногу. Це безпам’ятство затримує війну. Я не кажу, що потрібно весь час журитися, потрібно весь час молитися... Передивившись фото з виставки «Дня», можу тільки подякувати, за те, що нагадуєте, про те, що відбувається в країні. Я думаю, що в кожному театрі, музеї, перукарні, розважальних центрах, кафе сьогодні мають бути такі фотовиставки. Щоб пам’ятати цих хлопців, кожну хвилину, і пам’ятати тих велетнів, які дивляться на нас з небес. І найперший серед них Шевченко.
* * *
В Україні стало одним пам’ятником Шевченку більше. Поета знову згадали «незлим, тихим словом». Залишилось засвоїти його уроки та сподіватись, що таки діждемось свого Вашингтона. А щоб виконати заповіт, потрібно багато вчитись і перестати жити у світі втрачених ілюзій.