Лютий 2015 року. Дебальцеве. «Плановий» відступ українських військових з цього міста наочно виглядав зовсім інакше. По звільненому Бахмуту (Артемівськ) йшли колони підбитої техніки, інколи на трьох колесах. По самому місту почали бродити (в прямому сенсі цього слова) солдати, їх прихищали місцеві мешканці, часто тайком, щоб про це не дізнались сусіди. А лікарні просто не могли справлятись з хвилею поранених бійців.
Тоді на допомогу прийшов ПДМШ - Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова, заснований Геннадієм Друзенком та його побратимами ще за часів Майдану, коли з’явились перші побиті та поранені. Все почалось з Фейсбуку. А точніше - з поклику серця і внутрішнього переконання, що конкретно треба робити в цій критичній ситуації, де зло мало владні повноваження, злочинна сила носила погони, а прості громадяни вимушені були захищатись від тих, кого вони начебто обрали. Волонтерський поштовх став стимулом для самоорганізації. Ресурс завзяття зруйнував не лише наше вкорінене за кілька десятків років апатичне відношення до оборони, але й явно зламав плани агресора. Але лікарям-волонтерам згодом довелось зіштовхнутись з іншою перешкодою – спротивом владної бюрократії.
«День» поїхав на Донбас до лікарів ПДМШ, які фактично замкнули на Луганщині «лінію розмежування». Вони дійсно присутні у всіх ключових містах, зціпивши пояс медичної невідкладної допомоги вздовж лінії фронту. Лікарі ПДМШ ночують і в підвалах лікарень Попасної, і в казармах під Лисичанськом, і в бліндажах під Новоайдаром – інколи за лічені кілометри від бойових дій та від стану ворога. Це і досвідчені лікарі хірурги, які стали вже навіть легендами. Це і звичайні медсестри, яких не лякають ні сирість військових «землянок» в лісі, ні напівзруйновані приміщення шахт, ні періодичні обстріли ворога.
ПДМШ прийшов на допомогу не лише людям, але й державі. Особливо це гостро відчувається тут – на периферії. Проблема районів по всій Україні - в дефіциті лікарів. Коли ж почались бойові дії на Сході, то з багатьох міст районного значення лікарі просто зникли. Залишились люди похилого віку, яких нікому доглянути, і військові.
«Якщо з представниками системи МОЗ на нижчому рівні ми знаходимо спільну мову і розуміння, - говорить заступник командира з евакуації ПДМШ Ігор Буйвол, - то в цілому система МОЗ настільки закостеніла, що просто не здатна на ефективну реакцію і взаємодію з волонтерами».
Досвідчені лікарі ПДМШ висловлюються ще більш різко – МОЗ як структуру треба взагалі ліквідувати і побудувати систему охорони здоров’я на зовсім інших, не бюрократичних засадах. ПДМШ на практиці довів свою ефективність в оперативних ситуаціях, в блискавичній реакції в умовах війни. Серед лікарів ПДМШ - медики зі всієї України, в тому числі з Донбасу. Що спільного між ними, окрім професії? Перш за все – непідробний патріотизм. Це той випадок, коли депутату для декларації своїх начебто патріотичних переконань достатньо вдягнути вишиванку або заволати відому речівку в мікрофон, то лікарі носять звичайні бірюзові халати, і я жодного разу не почув від них пафосних гасел. Ось тільки окрім того, що вони рятують життя бійців, лікарі ПДМШ щодоби спілкуються з місцевим населенням. А це вже лікування не лише тіл, але й душ. Проблема, яка на сході України вкрай нагальна, – лікувати рани, що ріжуть свідомість. Можна сказати, що на ПДМШ лежить стратегічна місія роботи з місцевим населенням. Місія, яку цим лікарям не нав’язали, а вони самі за покликом свого єства взяли на себе цю ношу.
Але, на жаль, ресурс завзяття вичерпний, адже війна триває вже два роки – ламаються машини, не витримують нерви – під обстрілами збирати людей по шматкам. І держава мала б використати волонтерський рух (і це торкається не лише медиків) перш за все для еволюції власного часто хронічно хворого хребта. Натомість, волонтери для багатьох чиновників перетворились в кращому випадку у «безкоштовний додаток», палицю, яка виручає в надскладних ситуаціях, а в гіршому – у кістку в горлі, яка своєю ефективністю ставить під сумнів існування великої кількості посад.
«День» завітав до лікарів ПДМШ не з порожніми руками. Окрім газет, завдяки ПДМШ та Громадсько-політичного руху «Справедливість» Валентина Наливайченка, журналісти «Дня» привезли на Схід нашу трилогію – книжки «Котел. Або справа без терміну давності», «Я – свідок. Записку з окупованого Луганська» та «Катастрофи і тріумф українських воїнів». Даруючи книжки, не можна було не сказати лікарям ПДМШ: «Якщо коли-небудь у вас з’явиться сумнів у необхідності свого перебування тут, то перечитайте цю трилогію».
Вже по приїзду ми дізнались від Геннадія Друзенка, що сьогодні (в п’ятницю) Президент Петро Порошенко нагородив медиків ПДМШ Олександра Линчевського та Павла Дроценка орденом «За мужність ІІІ ступеню» та медаллю «За врятоване життя» відповідно.
Інтерв’ю та бесіди з медиками ПДМШ та репортажі про поїздку на Донбас читайте в наступних публікаціях «Дня».
