18 грудня – не лише день напередодні Миколая, але й напередодні чергової річниці (за старим стилем) від народження першого українського поета-футуриста Михайля Семенка. На честь цієї дати відбулося відкриття невеликої меморіальної таблички на меморіалі у Биківні. За даними дослідників, саме там Семенка поховали після розстрілу в 1937 році, як і багатьох інших жертв сталінських репресій.
Биківнянський ліс, це трагічне місце, на диво має спокійну, затишну і в якомусь сенсі навіть світлу атмосферу. Стрункі високі сосни, пахке повітря, туманець, мальовничі дрібні пагорби – все це справляє враження будь-яке, лише не враження території масових поховань жертв жахливого й масштабного злочину. Що ж, це може бодай якоюсь мірою втішити, налаштувати не так на трагічний настрій, як на світлий сум і задуму. Крім головних меморіальних споруд (досі незавершених), тут на багатьох соснах є маленькі імпровізовані індивідуальні меморіали: портрет, кілька слів про вбиту людину, іноді рушник, квітка. Вони найкраще свідчать про справді живу пам’ять – не забуто ні жертв, ні злочин.
У такому ж форматі відкрили пам’ятну табличку Михайлю Семенкові. З цієї нагоди ми приїхали до Биківні з кількома молодими поетами та співробітниками видавництва „Смолоскип”. Також приїхали родичі поета, керівництво Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», Українського інституту національної пам’яті. Видавництво передало заповіднику книжки (головно авторів з періоду Розстріляного відродження та шістдесятників, які, власне, й вивели в публічну площину знання про поховання у Биківні), а поети – Олена Степаненко, Любов Якимчук, Олена Герасим’юк, Галина Танай і автор цих рядків – декламували вірші Семенка. Виступили також Генеральний директор заповідника Богдан Біляшівський, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак і племінник поета Марко Семенко. Ведучою була заступниця директора заповідника з наукової роботи Тетяна Шептицька.
- Доля Михайля Семенка була ілюстрацією неможливості життя й творчості в тоталітарній державі для людини надзвичайно оригінальної, яскравої, для експериментатора, індивідуаліста, - сказав Богдан Біляшівський. – Особливо якщо її порівняти з долею так само оригінальних, авангардних митців із дюссельдорфської групи „ZERO”, котрі вповні змогли реалізуватись у демократичному суспільстві.
Сучасні поети звертали увагу на уроки трагедії сталінського терору для сьогоднішньої України. Одні наголошували на загрозі нових репресій в умовах, коли до силових структур дуже багато претензій, зокрема в зв’язку з резонансними затриманнями активістів і бійців добровольчих батальйонів. Інші акцентували на атмосфері ненависті, яка панувала в тоталітарні часи, й на тому, що нині від неї потрібно відмовитися.
- Ми повинні пам’ятати, що в тридцятих роках українську інтелігенцію знищували не тільки через її творчість або через громадянську позицію, - сказала поетка і журналістка Олена Степаненко, - а й через те, що вони світилися, що вони були іншими.
На завершення учасники поклали квіти до головного пам’ятного знаку меморіалу.
