У Львові відкрили 17-ту посмертну виставку Зеновія Флінти
Експозицію розгорнуто у галереї Primus, що на вул. Лесі Українки, 16, і у ній представлено твори Зеновія Петровича Флінти пензля 1968 року. Виставку приурочили до 25-х роковин смерті живописця, графіка, майстра кераміки, заслуженого художника України, а організували її друзі Майстра і донька Ірина Данилів-Флінта – викладачка кафедри академічного живопису Львівської академії мистецтв.
– Флінта виростав разом із своїми колегами генерації шістдесятників та постшістдесятників, – розповів «Дню» історик мистецтва професор Роман Яців. – Закінчивши у кінці 1960-х років Інститут декоративного та прикладного мистецтва, він проявив дуже цікаві індивідуальні риси, хоча ще залишався у межах школи, яку дали, дуже добре заклавши у своїх учнях, Роман Сельський і Карло Звіринський. Але він тоді, а з ним Андрій Бокотей, Іван Марчук, Петро Маркович, Любомир Медвідь та цілий ряд інших індивідуальностей, попри те, що колегували і спільно старалися протистояти (може, не дуже гучними акціями) офіційному мистецтву, кожен із них розвивав свій шлях. Флінта зумів в одній особі поєднати велику пристрасть і захоплення керамікою, розуміння цього матеріалу і тяжіння до декоративного мислення у плані композиції. Він, до речі, вважався одним із найбільших авторитетів серед українських педагогів саме у плані методики викладів композиції як навчального предмету.
В подальшому розуміння формальних елементів компонування у Флінти поєдналося зі світоглядною платформою. Родом із Тернопільщини, він багато уваги приділяв широкому, відкритому горизонту і дуже тонко, поетично відсував рельєф, землю, і навколо того у Флінти вибудувалася ціла філософія.
– Він дуже любив такі мотиви, як людина і предметне або природне середовище, – зазначає Роман Яців, – і дуже часто оперував такими знаковими засобами, як фігура і простір, й обігрував цей мотив різними формальними засобами. А за тим всім стояла його висока вроджена культура, дуже відповідальне ставлення до колег і друзів. Він був надзвичайно чуйною людиною – любив музику, життя… Був дуже самозаглибленим – у нього не було якихось рвучких рухів чи вчинків… Мені пощастило з ним спілкуватися – це була взірцева людина для того, щоби орієнтуватися, якою гідною людина мала би бути.