Українські художники та (не)сконструйований соціум

Куратором виставки, на якій зустрілися молоді українські художники з різних регіонів України, зокрема й учасниця цьогорічного бієнналє – Жанна Кадирова, стала Олена Червоник. Експозицію вона описала так: «Вона просто візуально цікава. Тут можна просто знаходитися, не замислюючись над високими матеріями, вона естетично й емоційно насичена. Адже хороша художня робота тим і відрізняється, що має не тільки підтекст, а й естетичну оболонку».

Перед тим, як увійти до старого заводського приміщення, біля дверей звертаєш увагу на оголошення: «Увага! Було знайдено пластиковий стаканчик у розгубленому та сильно травмованому стані. Власника просимо терміново зателефонувати за цим номером». Робота Аліни ЯКУБЕНКО «Оголошення» розміщена на всій території заводу, також планується розклеїти оголошення у засмічених місцях міста. Раніше подібні роботи авторка робила і в столиці. Проте тоді оголошення містили номер структури, яка відповідає за благоустрій столиці. Назву організації художниця вже не пам’ятає, як і не може сказати, чи була реакція людей. В ІЗОЛЯЦІЇ телефонні дзвінки відстежуватимуть та фіксуватимуть.

Заходимо в приміщення. На початку вас зустрічає величезний вільний простір, який підсвічено спеціальними лампами. 40 світильників з паперу були зроблені студентами місцевого архітектурного вишу на майстер-класах ІзоЛабу. «Це приміщення створено для того, щоб тут розмовляти, ділитись враженнями, слухати та бути почутим», - каже куратор виставки.

Далі - художні роботи Анни НАДУДИ під назвою «Елементи». Це декілька картин, які було створено за допомогою і фарби, і кристалів, вугілля, сітки, скла, і навіть оси та мухи, які зовсім випадково потрапили у картини. Ще одна робота – американської художниці, яка раніше виставлялась у Квінксі. Ця експозиція складається з анкет, які заповнювали мешканці цього району Нью-Йорка про взаємодію у світі, країні, громаді, родині.  До речі, донеччани мають змогу так само відповісти на питання анкети для того, щоб потім порівняти відповіді двох суспільств.

Далі ви заходите у лабіринт. Біле приміщення з чорними лініями, що організують квадрати, криві, тощо є прототипом комп’ютерної гри. Людина мимоволі стає елементом віртуального світу. Це найбільша робота експозиції, створена мистецькою групою УБІК. Чотири художники створили інший викривлений (чи правильний) соціум, де зустрічаються всі виміри: час, об’єм, простір. У дверях ліворуч на вас чекає звукова скульптура від Івана СВЕТЛИЧНОГО «Триптих 2» (З серії «Різня о мінімалі»). Глядач має сам відчути те, яку скульптуру створив Іван. За допомогою метронома та спеціальних кабелів звук з трьох скульптур надходить у навушники. Глядач має прислуховуватись та звертати увагу на просторові особливості фігури.

Робота «Корені неба» була створена Анною НАДУДОЮ із місцевих матеріалів. Адже тут гілки дерев, рослини тощо. Це створює форму нетрадиційного суспільства, неієрархічного. Скульптура оживає за допомогою відео- та звукової проекції. Особливе місце тут займають запахи – коли ближче підійти до «Кореню», запах від гілок відсилає нас у далекий ліс. А от звуки та відео роблять цю подорож містичною та моторошною. А скульптури «Нова біоніка» тієї ж авторки зроблені з гілок та використаного паперу. Скульптури не спроектовані художницею – вони відображають те, якою є природня структура дерева.

«Мушля» Жанни КАДИРОВОЇ – наступний елемент виставки. Елемент ідеального суспільства, захист від інородних «світів». «Людина звикла ховатись у свою мушлю, вона почувається там вдома, комфортно, захищено», - коментує Олена ЧЕРВОНИК. На жаль, цю скульптуру донеччани не змогли побачити в перший день – авторка не встигла її привезти через участь у бієнналє.

Тому після містичного залу з чудернацькими скульптурами ви потрапляєте одразу до «Кухонного оркестру» - першої спільної роботи Юри КРУЧАКА та Максима ЛУНОЧКІНА. Двадцять чотири каструлі відіграють роль барабанів. Музика з них проектується за допомогою датчиків на великий гонг, який, до речі, було зроблено з цистерни. Тут лежать палички і кожен охочий може почати грати. «Ідея в тому, щоб змусити слухати один одного, поєднати людей у спільній справі», - коментує інсталяцію Юрій КРУЧАК.

«На території заводу раніше була ціла структура: тут знаходився і дитячий садок, і місце відпочинку, і баня тощо. Тобто ціла система, що дозволяла людям тут «жити», відчувати себе соціумом. Саме тому ця тема є природною для нас. Ми намагалися відтворити те, що могло б створити аналогічні умови для сучасної людини», - розповідає куратор. Окрім того, вона підкреслює: «Хороша робота має бути візуально гарною, і тоді з неї можна витягувати цілі нитки, цілі слої смислів та сенсів, тем та проблем».