Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

«Український Голівуд 20-х»

«Як колись український кінематограф, так і Музей кіно Довженко-Центру, зародився разом з ВУФКУ», – Олена ГОНЧАРУК

Ще з вересня 2015-го, коли був виданий наказ про створення Музею кіно, громадськість чекала цієї події. І нарешті, через чотири роки, відкриття таки відбулося. Дебютною виставкою музею стала «ВУФКУ. Lost & Found». Уже протягом довгого часу Довженко-Центр працював з темою українського авангарду, але здебільшого у класичному академічному форматі – статті, монографії. Та в певний момент  виникла потреба вийти на новий рівень комунікації з аудиторією, ним і стала виставка про Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ). Тож «як колись український кінематограф, так і Музей кіно Довженко-Центру, зародився разом з ВУФКУ», зазначила Олена ГОНЧАРУК, керівниця Музею кіно Довженко-Центру.

«Мабуть, найбільш відома фігура кіно – Олександр Довженко, тому і центр, і студія названа його іменем. Але коли починаєш більше вивчати цей період, час, контекст, то бачиш, що Довженко не з’являється нізвідки, – розповідає керівник Кіноархіву Довженко-Центру, співкуратор виставки Станіслав МЕНЗЕЛЕВСЬКИЙ. – Існує прекрасна успішна індустрія – ВУФКУ. Вона має блискучий досвід фінансово-економічний, інклюзивної кадрової політики, сучасної європейськоорієнтованої міської культури...». Як зазначають куратори, символом зростання ВУФКУ стало будівництво Київської кінофабрики, на той час однієї з найбільших кіностудій Європи, яку сучасники називали «Українським Голівудом».  

«ВУФКУ проіснував з 1922 до 1930 року. Це величезний масив інформації, який ми не могли просто надати непідготовленому слухачеві, –  пояснює Станіслав Мензелевський. – Ми мали винайти драматургію, як працювати з цим матеріалом. І нам здалося., що Lost & Found, «втрачене і віднайдене» – це, мабуть, найцікавіша на сьогодні тема».

«Віднайдене» справді вражає. Концептуально продуманий простір виставки, що розмістилася на першому й п’ятому поверсі, насичений унікальними експонатами: рідкісні фрагменти з фільмів, збережені кадри з втрачених кінострічок, сценарії, кіноапарати, афіші та багато інших. Водночас «ВУФКУ. Lost & Found» сповнена й маловідомих фактів, як щодо Всеукраїнського фотокіноуправління, так і українського кіно загалом.

Виявляється, саме у ВУФКУ Дзиґа Вертов випускає свій другий фільм «Людина з кіноапаратом», який у 2014 році британський журнал Sight & Sound  визнає найкращим неігровим фільмом усіх часів і народів. А ще 1893 року одеський інженер Йосип Тимченко винаходить апарат для кінознімання і кінопроекції, і в одеському готелі «Франція» тоді відбулася публічна демонстрація двох кінофільмів, знятих «кінескопом» на Одеському іподромі: «Вершник» та «Метальник списа». Цікаво, що в самій Франції брати Люм'єр продемонстрували свій винахід на два роки пізніше.

Більше подробиць з відкриття – у найближчому номері газети «День».

Марія ЧАДЮК, ''День''. Фото Миколи Тимченка, ''День''

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів