Сьогодні, 4 грудня, у Будинку вчителя відбулося прощання з письменником, громадським діячем і дисидентом. Сотні людей – політики різних генерацій, колишні політв’язні, митці, студенти – віддали шану Євгену Олександровичу. Попрощатися зі славетним письменником прийшли, зокрема, Президент України Петро Порошенко і Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Були і культурні авторитети країни: лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук і співачка Леся Тельнюк.
Вранці видатного дисидента відспівували у Церкві Різдва Богородиці УАПЦ. До спорудження цього храму Євген Сверстюк доклав великих зусиль. «Пан Євген дуже тішився, як цю церкву висвячували. Дзвін тої церкви фактично зроблений на гроші самого Євгена Олександровича. Він казав, що з часом той дзвін звучить краще. І от той дзвін проводив його в останню дорогу», – розповів Василь Овсієнко, колишній політв’язень.
Василь Овсієнко знав Євгена Сверстюка зі студентства – спочатку через твори «Собор у риштованні» та «Іван Котляревський сміється», потім особисто. «Від початку Євген Сверстюк був для мене небожителем. Зараз лячно говорити про нього, бо цей чоловік набагато вищий за нас, - переконаний Василь Овсієнко. – Євген Олександрович радів, що в Україні виросло молоде покоління, здатне нести прапор Стуса й інших наших героїв. У нас є кому читати книги Євгена Сверстюка, розуміти його. Ми запам’ятаємо цю людину просвітленою. «Світильник, який горів і світив», - сказано про таких у Святому Письмі».
Третій президент України Віктор Ющенко також прийшов попрощатися із Євгеном Сверстюком. Колишній президент часто спілкувався з письменником. «Наприкінці XVIII століття жив невизнаний нашою нацією, дивакуватий Сковорода. Мені здається, пан Євген для більшості українців став саме такою особистістю, – вважає Віктор Ющенко. – Ця людина – колодязь, якого, на жаль, ще не торкнулися мільйони українців. Пам’ятаю завжди лагідний голос Євгена Сверстюка, без емоцій та окриків. Такі особистості можуть нас зблизити, і їх ми можемо протиставити окупації Путіна».
Прощання з Євгеном Сверстюком вийшло затишним, без метушні і пафосу. Пліч-о-пліч стояли відомі митці, громадські діячі, науковці, студенти, пересічні кияни. Чоловіки не приховували сліз, але ніхто не ридав напоказ. Дехто прийшов з малими дітьми. Звичайно, було чимало квітів, найбільше – жовтих жоржин.
У почесній варті біля труни з тілом Євгена Сверстюка стояли українські скаути з «Пласту». Молодь у зелених одностроях робила прощання строгим, але не офіціозним. «Пан Євген був провідником для молоді. Він зустрічався з нами до останнього свого дня, - каже пластун Станіслав Баланович. – Прикро, що ця людина відійшла. Але за своє життя Євген Сверстюк встиг передати величезний запал молодим людям. Тож, нам вистачить енергії, аби довершити його справи. Ми продовжимо благі починання пана Євгена і усіх шістдесятників».
Єпископ Єпархії Святого Володимира Великого в Парижі для українців Борис Ґудзяк приїхав з Франції, аби віддати шану Євгену Сверстюку. Владика Борис Ґудзяк особисто знав автора «Собору у риштованні» 25 років. «Останній раз ми бачились шість тижнів тому. Не знав, що Євген Олександрович хворів, і для мене його смерть стала несподіванкою, - зізнається владика Борис Ґудзяк. – Євген Сверстюк був моральним камертоном України. Ми його не втратили: хто хоче, може читати його слово. Людина має право на відхід. Євген Сверстюк прожив 85 років, майже все своє життя страждав: навіть у незалежній Україні, навіть після Помаранчевої революції. Ця людина заслужила на відпочинок там, де нема болю і печалі. Він був прикладом для різних поколінь, і ми ще довго будемо відкривати Євгена Сверстюка. Це була людина великої віри, легкості та радості. Тому Євген Олександрович добре спілкувався з молоддю, художниками, співаками і простими українцями. І це прощання може стати початком нового пізнання Євгена Сверстюка».
Видатного дисидента, письменника і громадського діяча поховали на Байковому кладовищі, поруч із побратимами Василем Стусом, Іваном Світличним, Олексою Тихим і Юрієм Литвином.
Мирослав МАРИНОВИЧ, правозахисник, член-засновник Української Гельсінкської групи, учасник Ініціативної групи «Першого грудня», колишній політв’язень:
– З Євгеном Сверстюком я познайомився, коли ми вже були «розстрижені». Разом ми були в одному таборі у Пермській області. Якось ми гуляли по табору, спілкувалися, і раптом до нас підбіг хлопчина та розповів, що двоє наших друзів-в’язнів посварились. І Євген Олександрович спокійно каже: «Треба вирішувати цей конфлікт на основі Євангелія». Це приголомшило мене. Виявляється, Євангеліє – вчення на кожен день, не тільки для свят, і воно потрібне на землі. Так я зрозумів, що Євген Сверстюк – великий вчитель, взірець.
Євген Олександрович гідно переносив ув’язнення. Треба було бачити, як він тримався у карцері! Табір був для нього школою гідності, моральної постави. Пан Євген був переконаний, що у нас немає іншої зброї, крім моралі. Особливо у часи, коли у нас забрали всі засоби захисту рідної землі, народу. Тоді нам залишилась тільки моральна постава, і цією зброєю Євген Сверстюк володів бездоганно. Ця людина добре розуміла: коли ми почнемо змагатися з Росією чи іншим ворогом у підступі і брехні, ми програємо. Нам треба боротися тими засобами, у яких ми сильні. І мораль є таким засобом.
Ініціатива «Першого грудня» буде продовжуватися. Ми пам’ятаємо ідеї і думки Євгена Сверстюка, вони будуть жити. Україна не є бідною на постаті. У нас багато особистостей, але часом вони ховаються. Переконаний, що в українських містечках і селах безліч добрих людей, які просто не мають відваги пана Євгена, аби встати і заявити про свою моральну позицію.
«ВЖЕ ЖИТТЯ ПОСТІЙНО І РОЗУМНО ВІДСТОЮВАВ УКРАЇНСТВО У СФЕРІ ДУХОВНОСТІ»
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, український дисидент і політик часів СРСР; громадський діяч, Герой України:
– Мені вельми шкода, що помер Євген Сверстюк. Він родом з Волині, патріотом став на підставі знання про боротьбу української повстанської армії на Волині за самостійність України. Це філософ, високо вчений чоловік, патріот. І коли він жив у Києві, заснував самвидав і жив цим самвидавом –писав статті, поширював… Це була нелегальна система обміну думками і інформацією. Багато людей боялася тримати в руках цей самвидав, але частина людей хотіла знати іншу думку, шукала, передруковувала… Євген Сверстюк був один з таких патріотичних людей, які писали і поширювали статті. Чекісти добре розуміли, що коли людина вже розуміє національні інтереси і починає захищати національну мову і культуру, то у своєму розвитку вона обов’язково приходить до необхідності боротьби за незалежність України. Тому КГБісти їх ловили, проводили слідство і судили. Сверстюк постійно перебував у київському середовищі патріотичних людей. І я, ще будучи у таборі, почув про його статтю під назвою «Собор у риштованні». Сверстюк написав її і послав у Чехословаччину, і там її надрукували. І ця стаття була доволі помітним явищем і в Європі, і в Україні. Особисто я з Євгеном Сверстюком познайомився наприкінці 1972-го на початку 1973-го року. Я був у 36-й зоні в селі Кучино на Уралі, і його привезли туди. Так ми познайомилися. Тоді арештували й Івана Світличного, й Івана Дзюбу, це був такий напад на українську інтелігенцію.
Євген Сверстюк – справді людина видатна на нашому інтелектуальному горизонті. Він зайняв свого часу позицію позапартійного інтелігента високого рівня, високої освіченості. Він обрав для себе такий напрямок, і у ньому активно працював, – моральність суспільства, моральність влади. Або навіть так – аморальність комуністичної влади, кегебістської влади. Тобто, проблема етики і моралі. І він в цьому напрямку зробив дуже багато, і справді цей вклад є дуже важливим і сьогодні. Був головним редактором газети «Наша віра» – газета української автокефальної православної церкви, був учасником ініціативи «Першого грудня». Тобто, це людина, яка вже життя постійно і розумно відстоювала українство у сфері духовності. І його публіцистичні праці, зокрема, будуть читати майбутні покоління з великим інтересом.
«ДЛЯ МЕНЕ ЄВГЕН СВЕРСТЮК БУВ ОДНИМ З ВЧИТЕЛІВ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ»
Володимир В’ЯТРОВИЧ, голова Українського інституту національної пам’яті, дослідник історії визвольного руху, громадський діяч:
– Україна втратила одного з визначних своїх інтелектуалів. Ця людина зробила надзвичайно багато для інтелектуального поля країни, досліджуючи Шевченка, Гоголя, українську літературу загалом. Євген Олександрович цікаво реагував на події сьогодення. Це одна площина втрат, яких ми зазнали.
Друге – в інший світ відійшла людина, яка гідно подолала непростий життєвий шлях. Євген Сверстюк є одним з символів покоління, яке боролося із тоталітарним режимом, і таких борців стає дедалі менше. Ця людина відбула сім років в ув’язненні, п’ять років на засланні, не могла займатися творчою роботою і, тим не менше, не зламалась. Як тільки Євген Олександрович зміг повернутися до творчої роботи – це сталося наприкінці 1980-х – він спалахнув активністю і до останніх днів писав. Ми зустрічалися тиждень тому, говорили про завершення ним його спогадів. Фактично, ця робота закінчилась. Сподіваюсь, у січні наступного року ці спогади надрукують. У попередні роки мемуари Євгена Сверстюка частково публікувалися. Нове видання – спроба об’єднати усе надруковане в одну книгу, аби повністю представити життя цієї людини.
Євген Сверстюк був надзвичайно віруючою людиною. При цьому його віра була дуже органічною, це не було показним святенництвом. Ймовірно, це і був один з чинників, який дозволив Євгену Олександровичу не зламатися. Ще Євген Олександрович був оптимістом. До останніх днів свого життя він залишався веселим, попри усі випробування.
Смію припустити, що для мене Євген Сверстюк був одним з Вчителів з великої літери. Сподіваюсь, мені вдалось чомусь у нього навчитися. До речі, Євген Олександрович був дуже активним під час Євромайдану, його часто бачили на барикадах, він зустрічався зі студентами, надихав молодь, виступав із різними заявами. Ця людина дивилася на майбутнє України з оптимізмом. Євромайдан став для Євгена Сверстюка ознакою національного пробудження.
Бути символом епохи, символом часу складно. За це треба дорого платити. Євгену Сверстюку це вдалося, він гідно пройшов важке життя. Чи є у нашому поколінні люди, які б могли до нього дорівнятися, покаже тільки час.
