Як бачать війну митці з мирної країни і з країни, де йдуть бойові дії? На цьому співставленні побудований проект «Уява. Реальність». «Виставка виникла з польського досвіду. У галереї «Лабіринт» у Люблині відбулася виставка «Війна і Мир», де піднімали питання, як говорити про війну у мирній крані, – розповідає завідувач науково-дослідного відділу мистецтва ХХ-ХХІ століть НХМУ Оксана Баршинова. – Згодом виник кураторський тандем двох художників: Вальдемара Татарчука, директора галереї «Лабіринт», і Тараса Полатайка, директора Центру сучасного мистецтва у Чернівцях. Вони задумали і втілили цей проект».
ГРА У ВІЙНУ
«Уява» – перша зала експозиції. Там, в основному, зібрані роботи польських митців. У малюнках, колажах і відео війна постає чимось на кшталт декорації, екстремального дозвілля. Наприклад, «Покарання і Злочин» Катаржини Козири – це відео про незаконні ігри у війну. Чоловіки у масках американських красунь у стилі pin-up стріляють на всі боки. Зброя і вибухи справжні. Війна – це недільна розвага. А Хуберт Черепок перетворює війну на елемент декору. Художник наніс на футболки принти зі сценами знущань у тюрмі Абу-Грейб і публічними стратами у Китаї.
Інколи реальність раптово втручається у мистецькі марення, і результат лякає. Хлопець лежить у траві горілиць і безтурботно запитує: «Коли нарешті почнеться війна?». Цей білборд створила група Twozywo («Твоживо») у 2001 році. Роботу розмістили біля посольства США у Варшаві, а за три дні відбулася терористична атака на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку. Невдовзі слово «війна» прибрали з плакату.
Про війну жителі мирних країн, як правило, дізнаються з медіа. І часто медіа творять певний міф про війну. Це демонструє Збіґнєв Лібера в іронічній роботі «Остаточне звільнення І». Іракські жінки радо зустрічають американських солдат у Багдаді – цей «репортаж» художник зняв у студії. Військова форма, зброя й усмішки – все це велика декорація, реальність з чиєїсь уяви.
ЗАТИШШЯ
Після світлого і шумного залу «Уява» глядач потрапляє до «Тиші», можна сказати, тої крапки, паузи у назві проекту. На стінах темної зали розміщені відео і проекції про війну і страждання. Наприклад, «Етнічні війни» Зоф’ї Кулік. Великий череп на тлі хустини з народним орнаментом – метафора війни, яку тиражують медіа. Війни стають ритуальним театром, особисті страждання тих, хто переживає трагедію, зникають у вирі «гарячих» новин і картинок. Тож, спокійної тиші в однойменній залі немає. Це, радше, затишшя перед залом «Реальність», де зібрані роботи митців, які знають, що таке війна з власного досвіду.
МИСТЕЦТВО НА ПЕРЕДОВІЙ
У залі «Реальність», останній в експозиції, приковує увагу аматорський малюнок 14-річної дівчини з міста Кремінної Луганської області (ім’я її батьки просили не розголошувати). На малюнку дівчина у кімнаті з синьо-жовтими патьоками на стінах вибльовує масу кольорів російського прапору. Дівчина зробила цей малюнок для шкільної виставки, але журі його забракувало – буцімто, надто радикальний. Тоді школярка подарувала роботу військовим 24-ої окремої механізованої бригади, яка стояла на Луганщині. Прес-офіцер бригади Володимир Фітьо виклав малюнок в інтернеті, і він швидко став відомим. «Ця робота вразила мене як художника, – ділиться один з кураторів виставки «Уява. Реальність» Тарас Полатайко. – Тут – жива болюча експресія. І те, що робота створена на Донбасі, те, що батьки просили про анонімність, багато про що говорить».
Поруч – малюнки Любомира Тимківа, який зараз служить на сході України. Ці експресивні роботи із серії «Миру мир» створені на картоні від ящиків з-під патронів. Роботи показували на фронтовій виставці у тимчасовій галереї «Капонір», що на Бахмутській трасі у Луганській області. Брехня, яка танцює на катафалку, хрести, мішанина зі слів і облич – ці образи в’їдаються в очі. Показово, що у коментарі до робіт Любомира його дружина Світлана Тимків пише: «За своє життя Любомирові доводилося часто змінювати роботу – переважно через потребу постійно малювати, або не малювати, а щось таке творче вигадувати в робочий час. І тільки в армії ця несприятлива для роботи звичка не спричинила жодної реакції з боку командування».
ОСОБИСТІ ФРОНТИ
Ще одна серія малюнків – фрагменти «Київського щоденника» Влади Ралко. Покручені тіла, гримаси, військові на танках, жінка з немовлям. І серед цього виру емоцій чоловік у діловому костюмі і в червоній краватці кричить кривавими губами: «Це не війна!». З рук його хльостають патьоки крові. Художниця акцентує, що це у жодному разі не справжній щоденник. «Малюючи картинки з війни або мирну реальність, паралельну війні та сповнену війною зсередини, я ніби висмикую з перебігу подій таке, що миттєво стає знаком або кодом висвітлення буття…», – заявляє Влада Ралко. Ці малюнки – спроба художниці здобути знання про складну реальність. З «Київським щоденником» цікаво порівняти «366 обертів» Маріуша Таркавіяна з Польщі. Це – цикл малюнків, який художник створював щодня протягом року, живлячись натхненням з новин, повсякденного життя і подорожей. Вийшла напівреальна і напівфантастична хроніка з боями, танками і біженцями.
Війна – це не самі бойові дії. Нудьга, розгубленість, безнадія, «розруха в головах» окремих людей виливаються у спільний хаос, що потім стає особистим болем жертв. Особистий біль, страхи, передчуття і попередження є у роботах проекту «Уява. Реальність». Розпізнати і приборкати звіра-війну – це, зокрема, намагаються зробити митці, представлені на виставці в НХМУ. Тому проект «Уява. Реальність» важливо побачити на власні очі – зробити це можна до 13 грудня у Національному художньому музеї України у Києві.
