Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

Візуальний код українського минулого

Павло Гудімов разом із журналістом «Дня» підбили підсумки масштабного «Проекту Енеїда» у Національному художньому музеї України

Уже понад два століття українці намагаються розгадати «Енеїду» Івана Котляревського. Здебільшого дослідники розшифровують текст: наприклад, в образі Дідони вбачають Польщу, а її самоспалення інтерпретують як «Великий потоп» XVII ст. Проте, щоб справді зрозуміти значення поеми, варто розглянути ще один код репрезентації цього твору — візуальний. Це і здійснила виставка «Проект Енеїда».

Загалом, «Проект Енеїда» — приклад нового формату культурних заходів. Це подія, яка вийшла за межі виставки і стала масштабним проектом з актуалізації українського минулого.

Про прийом «виставка-книга», еволюцію Енея від селянина до героя і необхідність мислення категоріями глокалізації «Дню» розповідає співкуратор «Проекту Енеїда» Павло ГУДІМОВ:

— Ми говоримо про Котляревського мовою не літератури, а візуальної історії. Ця ідея формувалася достатньо нелегко. Спочатку минулого року «Я Галерея» разом із FILM.UA зробили виставку «Тіні забутих предків». Це був перший підхід до амбітного проекту, який працює з минулим.

Одним із героїв того проекту був художник фільму — Георгій Якутович. Згодом він ще проілюстрував книжку «Тіні незабутих предків». І з цього все почалося. Поліна Ліміна, одна зі співкураторів проекту, написала книжку «Як у тіні». Я став співупорядником. Тут ми вже ширше подивилися на контексти, які лежать поза площиною відомого.


МИКОЛА САМОКИШ. «БІЙ МАКСИМА КРИВОНОСА З ІЄРЕМІЄЮ ВИШНЕВЕЦЬКИМ», 1934 РІК

За допомогою Сергія Якутовича ми знайшли карпатський архів Георгія Якутовича, чудові ескізи, відкрили кілька персональних історій. Одна з тем — друга половина 1960-х. Відповідно постійно крутилася та книга, яка стала в той період найбільш культовою. Це «Енеїда» з ілюстраціями Анатолія Базилевича.

«ВІЗУАЛЬНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ»

— Вона стала відправною точкою, щоб задуматися, як художник 1960—1970-х із допомогою візуального осмислив поетичне, текстуальне; актуалізував його. І ми з нашою командою почали працювати над тим, щоб зрозуміти, звідки взявся цей феномен.

Тут почалося найцікавіше. Працюючи разом із Діаною Клочко (яка також увійшла до кураторської команди «Проект Енеїда») над книгою «Енеїда Базилевича» видавництва «Артбук», ми знали й про ілюстрації Олександра Данченка, й найвідомішу роботу Георгія Нарбута «Еней та його військо», й багатьох інших ілюстраторів. Проте й гадки не мали, що цей пласт ніхто ніколи не підіймав і не збирав докупи у книжки чи виставки. Загалом, праці про ілюстрування Івана Котляревського є, проте там «Енеїда» посідає невелику частину. Ми з командою почали розкручувати ниточку — і виявилося, що це бездоння.

Тем для виставки було дуже багато. У певний момент я сказав, що ми можемо тут просто заблукати. Тому лишили  практично одну тему — візуальні інтерпретації Енеїди і діалог з іншими художніми роботами певного напряму, періоду. Ще трохи зачепили теми, що підкреслювали і ставили акценти, які ми не могли реалізувати в інший спосіб, — наприклад, хід з іконою Страшного суду ХVIII століття і пекельною серією ілюстрацій Анатолія Базилевича.


ПЕРШІ ІЛЮСТРАЦІЇ ДО «ЕНЕЇДИ»  ПОРФІРІЯ МАРТИНОВИЧА. У 1873—1874 РОКАХ ВІН СТВОРИВ 13 РИСУНКІВ

Четвертим куратором став Данило Нікітін, який завідує фондами графіки в Національному художньому музеї. Ми почали збирати експонати за темою в музеях Києва, Харкова, Полтави, Львова й у приватних колекціях. Виставку і каталог підтримав Фонд родини Загорій, а організували проект у співпраці Національного художнього музею з арт-центром «Я Галерея»...

Я вже давно користуюся прийомом «виставка-книга». Тому спершу придумав ідею самого каталогу (хронологію, набір візуальних матеріалів, розбивку на періоди). Зробивши книгу, разом із дизайнером Катериною Сіваченко ми практично реалізували все в об’ємі музею.


ІВАН ЇЖАКЕВИЧ. ПОРТРЕТ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО. 1948 РІК

Окрім виставки, існує багато подій паралельної програми, зокрема вистава «Безкінечна подорож, або Енеїда» від агенції «АртПоле», де Юрій Андрухович читає «Енеїду» і свої есеї у музично-візуальному супроводі. Музей ніби злетів на метрів десять над землею, коли це все відбувалося. А ще маємо простір-кафе «Еней», де проходять більшість подій програми і на вихідні — поп-ап-кафе від Дмитра Борисова. До того ж є ще поїзд «Проект Енеїда» в метрополітені на синій гілці.

Тож ця виставка перетворилася на справжній проект. А каталог у ньому — найголовніше; це те, що залишиться надовго. Тому що все зніметься зі стін, вийметься з вітрин та роз’їдеться по 11 музеях і 6 приватних колекціях. Проте каталог буде нагадуванням того, що ми зібрали, проаналізували, а головне — передали тему в майбутнє. Тому що «Проект Енеїда» має початок, але сам безкінечний.

— Ви зазначали, що «Проект Енеїда» — це історія інтерпретацій. Чи могли б розказати про еволюцію образа Енея?

— Перечитавши «Енеїду» «по-свіжому», я зрозумів, що образ Енея достатньо суперечливий. З одного боку, Котляревський хоче показати його героєм, а з іншого — не робить акценту на героїчному. З’являються Низ та Евріал, які борються до останнього, — вони герої. Тобто за Котляревським, герой має бути жертвою.


ІВАН ЇЖАКЕВИЧ. ПОРТРЕТ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО. 1948 РІК

Еней, оскільки він головний герой, має певні ознаки «стерильності». Можливо, саме тому художники люблять Енея, але завжди знаходять ще більш цікавого героя для себе. Це основна проблема інтерпретації образу Енея. Мабуть, єдиний, хто більш-менш впорався з нею, — художник-постановник мультфільму «Енеїда» Едуард Кірич, який придумав мультиплікаційний образ 1991 року.

«ГЕРОЙ, ЯКИЙ ПОЄДНАВ У СОБІ ВСІ КУЛЬТУРИ»

— Ще цікавий момент — як різниться цей образ. У Георгія Нарбута в 1919 році Еней витончений, з красивими розкосими очима, без вусів. Він не подібний до Енея-козака. А на плакаті 1910 року до опери Миколи Лисенка Еней зображений як араб — темношкірий, зі східним, арабським розрізом очей. Той самий образ трапляється у Мирона Левицького в 1963 році — чорнявий араб із красивими очима. Тобто він не обов’язково був схожий на українця-козака. Це герой, який поєднав у собі всі культури.


АНАТОЛІЙ БАЗИЛЕВИЧ. «ЕСКІЗ ДО ОБРАЗУ ЕНЕЯ». 1961 РІК

Те, яким би хотіли бачити Енея українці, найкраще зобразив Анатолій Базилевич у книжці 1968 року. Цікаво, що Володимир Юрчишин, з якого малював Енея художник, насправді доволі худенький, але на малюнку перетворюється на справжнього героя. Тобто гіперболізація героїки відбувається вже у момент інтерпретації. Зовсім протилежний погляд маємо в ілюстрації Порфирія Мартиновича, де Еней — звичайний селянин.

— Ці образи цікаві також в історичному аспекті. Еней-селянин, очевидно, стає символом народницького етапу становлення української нації. З переходом до політичного Еней зображується як козак, тобто частина сили, яка захищає державність, що саме тоді й почала викристалізовуватися. А як виникла ідея поєднання таких різноманітних експонатів — від V ст. до н.е. до мультфільмів кінця ХХ ст.? Розкажіть, будь ласка, про творення формату виставки.

— Це культурні пласти. Брак місця не дав змоги реалізувати всі задуми. Для нас важливим було знайти просторове рішення — як налагодити діалоговість, щоб вона читалася широкою аудиторією, як зробити особливу естетику простору.


АНАТОЛІЙ БАЗИЛЕВИЧ. «ЕСКІЗ ДО ОБРАЗУ ЕНЕЯ». 1961 РІК

Тому що роль дизайну є дуже вагомою. З нього ви берете багато інформації, це коди естетики. Нині виставка — це не звичайна методичка, яку поклали на стіл або повісили на стіни, це завжди синтетичний продукт. У нашому проекті ми з особливою повагою ставимося до відвідувачів. Виставкою прагнемо заангажувати людей ходити в музей, на проекти, події. 

«ПІДВЕДЕННЯ ПЕВНОЇ РИСКИ Й ОЧІКУВАННЯ НОВИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ»

— Тому ми її не перевантажуємо. Більшість текстів скорочені, але дуже ємні, точні. Поліна Ліміна — велика молодець, вона відповідала за більшість текстів. Поліна пішла навіть далі й розробила ще й правила для сприйняття, щоб знищити шаблони.

Ми самі, творячи цей проект, не мислили шаблонно. Практично всі куратори зізналися, що у великому очікуванні щодо майбутніх інтерпретацій твору Котляревського. «Проект Енеїда» — це підведення певної риски й очікування нових інтерпретацій.

— По суті, проект наснажує «Енеїду» новим сенсом, дає змогу побачити її з іншого боку, не тільки як «перший твір, написаний народною мовою».

— Звісно. Не одна сотня людей, а може й тисяч, перечитає після виставки «Енеїду», подивиться на цей твір зовсім іншими очима.

— Важливим завданням виставки є актуалізація минулого. Нині, коли виставка функціонує достатньо довгий час, поділіться, які результати в напрямі до цього були отримані. Як слід говорити про минуле?

— Насправді ми тільки знаходимо прийоми, як працювати з минулим, не все спрацьовує одразу. Навколо так багато штампів. А хочеться, щоб ми розслабилися, відкинули фундаментальні кліше, які нам заклали зі шкільної лави, і зрозуміли, що поглядів на текст може бути безліч.


МИРОН ЛЕВИЦЬКИЙ. 1963 РІК

Адже частину аудиторії ми не отримали тільки через те, як «Енеїду» і нашу літературу викладають у школі. Я навіть чув такі вислови: «Якби у школі в мене не відбили бажання, то, може, прийшов би на виставку». Проте у нас на виставці все зовсім по-іншому. Тут ви не побачите нічого з того, що вчили у школі. Мені приємно, що приходять багато груп шкільного віку й пишуть: цікаво, «прикольні картинки», «не очікував такого, думав скучняк».

СПРАВЖНІЙ КАЛЕЙДОСКОП, ЯКИЙ МАЄ ПОТУЖНИЙ СТРИЖЕНЬ

— Привабливість «Енеїди» легко пояснити — це той матеріал, у якому можна самовиразитися. «Енеїда» сама по собі не дуже цензурована. Тут художник може «відтягнутися» щодо еротичності та героїки (як Олімпу, так і пекла) і знаходити безліч напрямів для своєї версії.

Кожен художник має особливу інтерпретацію. Згадаймо Миколу Бутовича з оголеною гуцулочкою-Венерою чи неймовірно сильного Олександра Данченка з його darkness. Вона в нього дуже готична, сказав би, що в нього вийшло майже фентезі, але у стилі давньогрецької чорнофігурної кераміки.

Коли дивлюся на роботи Олександра Данченка, розумію, що він конструював зображення з максимальною точністю і жорсткістю. Це інженерія ілюстрації. Звісно, коли ми кажемо про Едуарда Кірича з його мультиплікацією, це зовсім інший бік «Енеїди».

Тож коли вони представлені на одній площині — очі розбігаються. Однак немає відчуття перемішаності. Це справжній калейдоскоп, що має потужний стрижень, який заклав Іван Котляревський — геніальна людина, історія якої досі мало вивчена.

— Як ставитеся до вислову Данила Нікітіна, що «Енеїда» уже відіграла свою роль? Чи важливим є цей текст нині?

— Данило Нікітін казав, що «Енеїда» була фактично рятувальним колом у важкі часи. Тому, на його думку, в нинішній час, який дає нам можливість свободи, демократії, розвитку, «Енеїда» не має такого загостреного, інструментального значення. У ХІХ ст., 10-ті, 60-ті рр. ХХ ст. потрібно було за це триматися. «Енеїду» потрібно було вибороти для себе. Тоді «Енеїда» дорівнювала свободі, Україні, мрії.

З висловом Данила я частково погоджуюсь і в той же час не погоджуюсь. Тому що після подій останніх чотирьох років ти вже зовсім по-іншому читаєш «Енеїду». Розумієш, що Іван Котляревський не писав книгу свого періоду. Він написав універсальний твір. Саме тому люди, які живуть у той чи інший період часу, можуть сприймати текст зовсім під іншим «соусом». Для прикладу: в радянський період партійні діячі наголошували на атеїстичному змісті твору.

ПОГЛЯД НА «ЕНЕЇДУ» З ПОЗИЦІЇ МАЙБУТНЬОГО

— Тепер нам вирішувати, яким інструментом «Енеїда» буде в найновішій історії. Якщо ми не знайдемо нових інтерпретацій — наші нащадки знайдуть. Нині я констатую певну кризу в підході до «Енеїди». Підходити банально, гламурними перевиданнями чи роблячи кітчеві замальовки — ми не можемо. Часом ми стаємо дуже ужитковими і дріб’язковими щодо «Енеїди», а цей твір не любить цього. Нам потрібен погляд на «Енеїду» з позиції майбутнього, а не сьогодення.

Ми навіть жартували, що було б неймовірно, якби Квентін Тарантіно взяв «Енеїду». Можливо, потрібен зовнішній погляд або щось інше, щоб з’явилися нові інтерпретації. І це можливо не тільки локально, оскільки перелицювання «Енеїди» було тоді в Німеччині, Італії, Росії, Україні, Британії. Ми є частиною всесвітнього явища.

— А ви плануєте виставку за кордоном?

— Ні, для мене це велика загадка, як показати нашу «Енеїду» за кордоном, без усього пласту інших світових інтерпретацій Вергілія у мистецтві. Звісно, якщо показувати, то це варто робити з європейськими роботами XVIII— XIX ст.

«Енеїда» Котляревського — це великий пласт. На відміну від інших «перелицювань», які канули в Лету, вона містить у собі код, який дуже важливий саме для нас. Проте ще потрібно зрозуміти, чим він важливий для світу — мислити категоріями глокалізації.

Марія ЧАДЮК. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«День» у Facebook, , Google+

Новини партнерів
comments powered by HyperComments