Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Степан Процюк

Twitter Username: 

Статті автора

28.01.2020 - 13:03
Не є таємницею, що письменники зазвичай  небайдужі до літературної слави. Принаймні до популяризації власного імені.  В цьому нема нічого дивного, адже літературні твори, які впливали на людські уми (зараз, у час інтернетної диктатури, література витісняється на задвірки; а українська...
21.11.2019 - 17:58
Він покинув роботу вчителя російської словесності, щоб стати першим професійним українським письменником. Він конструював свої ідеологічні романи, як-от, «Хмари», в атмосфері майже цілковитої байдужості або несприйняття. Його твори було за що критикувати, але саме «Хмари»...
12.11.2019 - 18:09
Він був народним письменником, попри всю приблизність такого вислову. Наклади його усмішок, на початку 30-х років минулого століття, наближалися до двох мільйонів. Але навіть нечувана популярність, як для українського письменника, не вберегла Остапа Вишню від репресивної машини, в лещатах якої він...
30.07.2019 - 16:14
Розтлін письменницьких душ і розгодовування письменницьких тіл у тридцятих  роках в радянській Україні розпочався несподівано для багатьох. Сталін, якому набридла  попередня, навіть театральна, українізація, злегка кивнув головою, відкриваючи дорогу до українського пекла. Скажете, це наша...
29.07.1999 - 00:00
29 липня Повертаюся з Києва у доволі обшарпаному і благенькому купейному вагоні. Всі мої попутники незнайомі між собою; світло ледь жевріє. Одним словом, передчуття непродуктивного, вимушено-зіпсованого вечора із випадковими, задивленими у себе людьми. Тим більше, я давно вже помітив, що в...
04.02.1999 - 00:00
Йду замислений всякою всячиною післяобідньою міською вулицею. І раптом пронизує мозок картинка з морозивом: проходить середнього віку втомлена жінка в поношеному пальті, а хлопчик десяти років, в окулярах, із некрасивою дешевою оправою («Боже, та це ж я чверть століття назад!..»). Вони несміливо...
19.12.1998 - 00:00
Стомлений, повертаюся з роботи. Похмурий галицький дощовий надвечірок. Хмари за вікном нагадують безнадію. Ледве встиг переодягнутися — дзвінок. — Старий, привіт, я тут, в Івано-Франківську, проїздом. Які в тебе плани на вечір? Внутрішньо скривився, але ж вихований на прислів’ї «давній товариш...