«Допомогти хлопцям «повернутися з війни»

Миколаївський військовослужбовець і один з керівників місцевої філії громадської організації «Асоціація інвалідів АТО» Олександр Терещенко, інвалід першої групи, після численних травм знайшов у собі сили не лише не падати духом, але й попіклуватися про подальше життя товаришів по службі.

Олександра Терещенка було призвано до 28-ї механізованої бригади, в якій проходив бойову підготовку. Пізніше, коли Миколаївська 79-а десантно-штурмова бригада повернулася з оточення і потребувала додаткової комплектації, доброволець зголосився піти у 2-й батальйон 79-ї бригади (тоді боєць числився в 28-й, а в 79-й був у відрядженні). Говорить, що пішов на війну, тому що в іншому випадку перестав би себе поважати.

Поранення, яке змінило його подальше життя, боєць отримав у донецькому аеропорту 15 жовтня 2014 року. В захисну споруду, де він знаходився з іншими бійцями, влучив снаряд, який Олександр схопив руками і намагався викинути назовні, чим урятував життя побратимів. Снаряд розірвався в його руках, внаслідок чого військовий втратив повністю праву руку і кисть лівої руки. До того ж сильно ушкоджене праве око.

Завдяки підтримці своєї сім’ї, після багатьох операцій доброволець досить швидко оговтався, але зіткнувся з труднощами життя колишніх військових-інвалідів. Проблема виділення матеріальної допомоги виявилася досить серйозною, з того часу Олександр Терещенко допомагає учасникам АТО з інвалідністю в Миколаївській області боротися за свої права і тим самим намагається звернути увагу держави на проблему.

«Я ВІДЧУВ ПІДТРИМКУ І ЗРОЗУМІВ, ЩО НЕ МАЮ ПРАВА ЗДАВАТИСЯ»

— Ви є одним з керівників Миколаївської філії громадської організації «Асоціація інвалідів АТО». Які функції виконує організація сьогодні?

— Основне завдання громадської організації — допомогти хлопцям «повернутися з війни». Не секрет, що ми повертаємося з війни трохи іншими, на це є об’єктивні причини. Статистика свідчить, що випадки суїцидів серед службовців частішають у післявоєнний період. Ми ж хочемо запобігти цьому. Для військового дуже важливо мати таке місце, куди можна прийти, поговорити і бути почутим.

ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ

Один з напрямів — робота з сім’ями загиблих. Вікторія, мати одного із загиблих бійців, узяла на себе відповідальність займатися з родичами загиблих воїнів. Як правило, людина, якій не допомогли вчасно, залишається наодинці зі своїми психологічними проблемами, а емоційна напруженість зростає з кожним днем. Тому необхідно проводити регулярні тренінги.

Нещодавно реалізували проект «Серце воїна», в рамках якого військові самі проводять бесіди з товаришами по службі, з тими, кому потрібна підтримка після проходження служби в АТО. Коли рівний з рівним спілкується на ті теми, які їм відомі не з чуток, результат перевершує сам себе.

Ми плануємо реалізувати мотиваційний тренінг за допомогою київської організації «Школа державного управління». Це програма, яка підготує учасників АТО до місцевих виборів і дозволить балотуватися в депутати, працювати у виконавчих органах.

Також проводимо патріотично-виховну роботу серед школярів. Бійці особисто проводять з ними уроки і розповідають про свою службу на Сході. Цього року з окупованих сіл привозили до Миколаєва 20 учнів загальноосвітніх середніх шкіл для 10-денних екскурсій по місту.

У міському бюджеті було виділено кошти (півмільйона гривень) для проектної документації на земельні ділянки для воїнів АТО, але оскільки ці гроші залишилися під кінець року невикористаними, ми домоглися, аби їх спрямували на адресну допомогу інвалідам і сім’ям загиблих.

— Як вам вдалося «повернутися з війни» і не зламатися?

— Я вижив тут лише завдяки підтримці своєї сім’ї, дружини і товаришів по службі, до того ж діти оточили мене турботою. Коли мене доставили з донецького аеропорту, після того, як я вийшов з оточення, у Дніпропетровськ, мене зустрічали як «рятівника всесвіту», дуже тепло і щиро. Тоді мене доставили вертольотом, зустрічав навіть заступник губернатора Миколаївської області. Відразу ж пообіцяли допомогти з відновленням здоров’я. Я відчув серйозну підтримку і зрозумів, що не маю права здаватися.

— Що змінилося у вас після повернення з війни?

— Я став спокійніше ставитися до смерті. Розумію, що це може статися у будь-який момент. За ті дві години, які я провів у дорозі з аеропорту, усвідомив, що можу померти. Можливо, це був страх, але страх того, що дуже мало зробив і для України, і для своєї сім’ї. Тоді я розумів, що мене згадають лише родичі, а не країна, для Батьківщини я мало що встиг зробити.

Природно, поріг терпіння нижчим став. Частіше даю волю емоціям.

«ПІЛЬГИ ПЕВНОЮ МІРОЮ РОЗСЛАБЛЯЮТЬ І НАВІТЬ ПРИНИЖУЮТЬ»

— Чи виконує обіцянки місцева влада відносно виплати соціальної допомоги, виділення земельних ділянок і допомоги сім’ям учасників АТО?

— Не все гладко і не всі обіцянки виконуються. Питання із землею під будівництво житла (обіцяні 10 соток) так і залишається невирішеним. Враховуючи те, що Миколаїв практично на першому місці по виданій землі, для мене ділянки просто не вистачило. Наскільки я знаю, потрібно розширювати кордони міста, аби знайти вільну землю. Розглядалося питання грошової компенсації для тих, кому не вистачило землі. Але це поза компетенцією місцевих властей.

Я інвалід першої групи. Людей з такими травмами небагато, тому ставлення до мене більш-менш дбайливе. Всі соціальні виплати проводяться вчасно. Крім того, понад три мільйони гривень держава виділила на протезування рук. Єдине, чим я стурбований, термін служби протезів не дуже великий.

Я не концентруюся на пільгах. Хочеться, аби швидше настав той день, коли почну знову самостійно заробляти, а не сподіватися на пільги. Пільги певною мірою розслабляють і навіть принижують, коли, наприклад, доводиться сперечатися в громадському транспорті про право безкоштовного проїзду.

— Разом з Іллею Шполянським і народними депутатами ви провели зустріч з головою комітету ВР з питань соціальної політики Людмилою Денисовою і внесли пропозицію виділити інвалідам АТО, що пройшли курс «бізнес-інкубатор», фінансову допомогу від держави на створення свого бізнесу. Про яку суму йдеться і якою була відповідь?

— Йдеться про суму в 300 тисяч гривень. Зараз функціонує «Фонд соціального захисту інвалідів», його бюджет формується зі штрафних санкцій, які виплачують підприємства за недотримання квоти по працевлаштуванню інвалідів. З фонду виділяються грошові кошти на придбання спеціального устаткування для інвалідів на підприємстві, тобто на створення додаткових робочих місць. Ми маємо допомогти стартувати учасникам «Бізнес-інкубатора» після навчання. Без цієї допомоги їм важко буде почати підприємницьку діяльність.

Також на зустрічі з Людмилою Денисовою ми піднімали питання придбання інвалідами АТО в інтернеті квитків «Укрзалізниці». Я особисто зіткнувся з цією проблемою. Інваліди вимушені бронювати квитки, потім їхати їх забирати в касі, при собі маючи посвідчення. Це важко. Людина повинна мати можливість забронювати квиток і отримати його за 10 хвилин до відправлення поїзда, аби кілька разів не їздити по місту.

Мінсоцполітики вже давно не може розробити механізм, але нам пообіцяли вже цього року відкорегувати комп’ютерну програму і дати можливість інвалідам АТО без зайвих проблем їздити до інших міст. Адже вони такі самі громадяни, як і решта.