Експозиція на ремонті

Проект «Музей відкрито на ремонт» організовує Мистецький напрям Українського кризового медіа-центру за підтримки USAID. Першопрохідцями у листопаді 2016 року стали Слов’янський та Лисичанський краєзнавчі музеї. Під ремонтом малося на увазі не фарбування стін чи заміна вікон, а осучаснення підходів до виставок, просвітницьких заходів, комунікації. Після такого оновлення музеї мали перетворитися на культурні центри, активно включені у життя міста та формування гуманітарної політики регіону.

Під час реалізації проекту музеї разом із запрошеними кураторами оновлювали матеріально-технічну базу, вивчали успішні кейси на воркшопах, створювали у себе відкриті музейні лабораторії. Крім того, кожна установа мала змогу розробити стратегію комунікацій музею, зокрема у соціальних мережах. Наприкінці музейники отримували методологічні рекомендації для подальшого розвитку, а куратори тим часом напрацьовували методику, за якою могли б «реформовуватися» інші регіональні музеї.

Третій «сезон» проекту «Музей відкрито на ремонт» завершився наприкінці лютого. У конкурсі міні-проектів узяли участь 13 музеїв Донеччини та 6 музеїв Луганщини. Шість переможців отримали на реалізацію своїх ідей до 100 тисяч гривень. Проект Дружківського історико-художнього музею став додатковим переможцем із частковим фінансуванням.

РОБОТА З СЕРЕДОВИЩЕМ

Маріупольський краєзнавчий музей — найстаріший у Донецькій області, незабаром відзначатиме столітній ювілей. Тож його колектив у межах «ремонтного» проекту визначався, який шлях розвитку обрати в майбутньому. Музейники зібрали за круглим столом науковців, краєзнавців, громадських активістів та представників місцевої влади, також опитали 2,5 тисячі містян. Одні бачать музей суто науковим закладом, інші хотіли би більше розважальних та інтерактивних форматів. Є компромісний, але й складніший варіант — культурний центр із пріоритетною краєзнавчою тематикою, куди ходитимуть і діти, і молодь, і дорослі. Зацікавлені в розширенні музею і місцеві художники, які потребують виставкових площ.

У квітні-травні буде відкрита виставка «Столітня історія музею», яка детальніше розповість про його непросту та насичену історію. А поки музейники роздумують над тим, як реалізувати зібрані ідеї: створення тематичних експозицій, партнерство з приватними колекціонерами чи іншими інституціями, технічні новинки та активність у соцмережах. І найголовніше — ремонт та реставрація будівлі, комфорт та доступність для різних категорій відвідувачів.

Біловодський краєзнавчий музей у своєму проекті спробував реконструювати образ міста як столиці кінних заводів України. Їх у районі існувало п’ять нині залишилося чотири. Деркульський кінний завод, один із найстаріших в Україні, нещодавно відзначив своє 250-річчя. Він та його «молодші брати» зі своїми кіньми не раз отримували нагороди всесоюзних конкурсів. Колектив краєзнавчого музею переконаний: місто, яке має таку культурну спадщину, не може називати себе бідним, навпаки — має берегти та примножувати багатство. Нині вони планують створити центр культурної спадщини, який об’єднає кінні заводи з іншими пам’ятками району, зокрема об’єктами природно-заповідного фонду. Можливо, на цій основі вдасться створити історико-культурний заповідник.

Музей Великоанадольського лісу, що в селищі Графському на Донеччині, узяв ідею для свого міні-проекту з навколишнього середовища. «Екологічна обсерваторія» — це квест шістьма інтерактивними локаціями у приміщенні музею. В ігровій формі музейники розповідатимуть відвідувачам про альтернативні джерела енергії, правила сортування сміття, флору та фауну краю, екологічні проблеми тощо. Такий формат навчання популярний не лише серед екскурсійних груп та профільних гуртків, а й серед сімей, які вирішили присвятити вихідні природі. Сам Великоанадольський ліс — теж доволі цікавий екологічний кейс. Висаджений Віктором фон Граффом ще у ХІХ столітті,  він став переконливим доказом можливості заліснення степу.

ЛЮДИ ТА РЕЧІ

Два музеї у своїх проектах досліджували історію навколишніх територій через речі. Історико-художній музей Дружківки представив електронний каталог порцеляни зі своїх фондів. Тут із початку 1970-х років працює єдиний в Україні фарфоровий завод, вироби якого відомі далеко за межами міста. Колекція налічує понад 500 екземплярів і окрім дружківського посуду включає в себе вироби і з інших міст України. Об’єднавши та систематизувавши їх у каталозі, музейники показали спільне між роботами майстрів із різних регіонів, підкреслили зв’язки між ними та самобутність кожного стилю. «Розквітає» колекція і у фізичному просторі: колектив контактує із заводом та досвідченими художниками, поповнює зібрання, купує додаткові вітрини. Можливо, незабаром охочі зможуть отримати друковану версію каталогу.

Новоайдарський краєзнавчий музей уже два десятиліття збирає колекцію автентичних народних костюмів, яка відображає різноманіття населення району. У рамках проекту «Музей відкрито на ремонт» дослідники разом із запрошеними кураторами оновили експозицію. Тут і строї козацьких нащадків, і одяг переселенців із сусідніх губерній, і навіть костюми лемків, яких сюди примусово перевезли у 1945 році. Більшість костюмів потрапила до музею із дому легендарної місцевої кравчині Ксенії Лихачової, інша частина зібрана в експедиціях чи подарована жителями району. Головна мета експозиції — згуртувати  місцевих жителів, розвинути в них інтерес до своїх коренів та минулого сусідів, розвіяти міфи про заселення краю. Зміцнюється і зв’язок музею з громадою: після тематичних екскурсій люди не просто досліджують власну історію, а й поповнюють фонди новими артефактами.

Два музеї з Донеччини у своїх проектах зробили акцент на видатних особистостях. Так, Покровський історичний музей працює над «Культурним кодом Покровська», руйнуючи стереотип про суто промислове місто. Колектив запросив відвідувачів доповнювати цей «код» своїми ідеями та презентував експозицію залу «Виникнення міста та соціально-економічний розвиток кінця ХIX ст. — початку 40-х рр. XX ст.». У ній цікаво переплелися індустріальна специфіка (шахти, Динасовий завод, вагонне депо) та фундамент культурного життя міста, закладений Миколою Леонтовичем. Композитор  чотири роки працював учителем музики та співів у «школі залізничників», створив тут перший в Україні робітничий хор, виступав у супроводі оркестру. Минулого року в місті відкрили пам’ятник авторові «Щедрика». На жаль, вандали пошкодили його диригентську паличку, тож музейники замінили її дерев’яною. Запасні «сувеніри» лишатимуть біля скульптури та роздаватимуть протягом місяця.

Музей-садиба Володимира Немировича-Данченка (селище Нескучне, Донеччина) присвятили міні-проект Phantom педагогові Миколі Корфу, який був тестем театрального діяча та жив тут. Поруч із садибою розташована будівля, де Корф організував школу за власною методикою. До недавнього часу вона стояла пусткою, але потім місцевий житель передав частину приміщення музею для створення експозиції. Тепер відвідувачі можуть зайти до «кабінету» педагога та шкільного класу, присісти за першу парту та погортати Євангеліє, яке Микола Корф дарував випускникам-відмінникам. Експозиція доповнена відеороликами та іншою інформацією, яку разом збирали школярі та краєзнавці. За планами музейників, проект має не тільки оживити стару будівлю, а й згуртувати місцевих жителів та представників тих громад Дніпропетровщини, Херсонщини та Запоріжжя, де працював Корф.

***

«Одна з перемог проекту — це усвідомлення музеями невеликих міст того факту, що не обов’язково робити усе самим. Це нормальна світова практика — співпрацювати зі сторонніми кураторами, — каже Леонід МАРУЩАК, керівник художнього напряму УКМЦ та проекту «Музей відкрито на ремонт». — Важливо і те, що за три сезони нам вдалося створити на сході України дружну музейну спільноту. Учасники проекту постійно на зв’язку із нами та один із одним, в Луганській області навіть юридично оформили асоціацію музейників. Завдяки соцмережам проблеми чи ідеї одного музею актуалізуються для всіх, можуть прийматися якісь спільні рішення. Хоч проект і не передбачав традиційних ремонтів, але приємно, що після нього у деяких музеях відбуваються і такі зміни. Колективи продовжують навчатися один в одного, наприклад, організовують спільний воркшоп, а ми допомагаємо певними ресурсами».

Самі музейники кажуть, що після участі у проекті стали сміливішими, легше йдуть на контакт із владою та громадою, ефективніше втілюють власні ідеї. Безумовно, до них приходять різні відвідувачі, але основною групою часто називають дітей. «Відремонтовані» музеї консультуються із «Мистецьким Арсеналом» — хочуть впровадити досвід «Арсеналу ідей», щоб бути корисними та привабливими для найменших гостей. Куратори проекту також наголошують: варто було б залучати до лав музейників молодь, яка краще знає, чого від музею хоче нова генерація.

У четвертому сезоні команда УКМЦ планує «ремонтувати» музеї по всій країні. «В контексті децентралізації розвиток локальних музеїв як наукових центрів, що збирають та систематизують інформацію про спільні аспекти життєдіяльності громади, дуже важлива. Тому наступний етап нашого проекту буде присвячений визначенню місця та ролі музею в умовах децентралізації, —  каже Леонід Марущак. — До кінця весни оберемо 30 музеїв із семи областей України, які перейматимуть успішний досвід музеїв Донеччини та Луганщини. Учасники попередніх сезонів стануть тренерами для своїх колег».