Хрест, викладений з «похоронок»

Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років поповнився оригінальною історичною пам'яткою. Це символічний хрест, викладений зі сповіщень про загибель визволителів нашої Батьківщини лише на одне прізвище — Шевченко. Вони ніби об'єднали Україну хрестом власних жертовних доль.

Ідея створення хреста виникла у наукового працівника музею, заступника директора меморіалу Любові Легасової напередодні 62-ї річниці Перемоги у Другій світовій війні. Причому прізвище Шевченко не було найпоширенішим. Воно викликає асоціації з титаном думки, пророком Тарасом Шевченком. Тоді й взялися музейні працівники відшукувати однопрізвищників у книгах пам'яті України.

Як розповіла Любов Легасова, відшукати у більш ніж 280 книгах пам'яті загиблих у війні на прізвище Шевченко було не дуже легко. Потребувало часу і сил.

— До речі, серед Шевченків — шістнадцять Героїв Радянського Союзу, шістьом з них почесне звання присвоєно посмертно.

Лише за даними цих книг, військовослужбовців рядового та сержантського складу на прізвище Шевченко загинуло 12 108 чоловік.

Суттєву допомогу у цій благородній справі надало Міністерство оборони України. На запит музею військові комісаріати з різних областей нашої держави на довічне зберігання передали особові справи військовослужбовців з посвідченнями про загибель — понад півтора мільйони одиниць.

— Викласти хрест з усіх зібраних документів на це прізвище неможливо, — зазначила науковець. — Ми відібрали сповіщення, які відображають так звану «географію болі та втрат» українських родин на прізвище Шевченко від заходу до сходу, від півночі до півдня України.

Зокрема, для створення хреста було відібрано «похоронки» із Закарпаття, Тернопільщини, Вінниччини, Харківщини, Донеччини, Київщини та Сумщини. Також надавалася превага тим, які добре читаються або мають друкований вигляд. Їх на хресті приблизно тридцять. Такі сповіщення про загибель виписувались у двох примірниках: один з них надсилався родичам загиблого, а інший зберігався у військкоматі, звідки призивали його на службу.

— Цією пам'яткою ми хотіли показати соборність України, той тягар, який несли визволителі на своїх плечах. Як символ цієї пам'яті — два рушники, зав'язаних у вузол по обидва боки хреста. Праворуч рушник з села Покуття. Він символізує західні регіони України. Другий характерний для cхідної та центральної частин України.

За кожною «похоронкою», зрошеною сльозою скорботної родини, матері, яка «прогледіла очі» в очікуванні повернення сина, стоїть конкретний подвиг, героїчна, трагічна доля бійця. Найчастіше саме за неї, мов за соломину, чіпляються внуки та правнуки, аби довідатись про останній бій загиблого, хоча б про місце його поховання. Одна з них розповідає, що киянин Герой Радянського Союзу Григорій Мефодійович Шевченко був командиром 957-го стрілецького полку 309-ї стрілецької дивізії 40-ї армії Воронезького фронту і героїчно загинув 28 вересня 1943 року у бою, захищаючи рідну землю.

У центрі хреста — сповіщення, датоване 9 травня 1945 року, виписане на ім'я командира розрахунку батареї 120-міліметрових мінометів 953-го стрілецького полку 51-ї армії Ленінградського фронту Івана Шевченка. Цього переможного дня він героїчно загинув під час розгрому Курляндського угруповання нацистських військ за визволення латвійського містечка Лієпая, де й був похований у братській могилі. А народився Іван Шевченко 1927 року у селі Нове Життя Чорнобаївського району Черкаської області (колишня Полтавщина).