«Нехай будуть усі єдині»

Сьогодні пропонуємо нашому читачеві інтерв’ю з єпископом Васильківським Української православної церкви Київського патріархату Євстратієм. Владика ділиться з нашими читачами своїми враженнями й роздумами у зв’язку з приїздом до Києва Вселенського патріарха Варфоломія I.

— Яким чином шановний Владика оцінює приїзд до Києва Константинопольського патріарха Варфоломія I?

— Вселенський патріарх Варфоломій I приїхав до нас не на свято, а з чіткою впевненістю, що Україна, українське православ’я, яке є Матір’ю-Церквою тих земель, на яких ми живемо, потребує допомоги. Адже на одній землі «дві Матері», як це зараз є у нас, не можуть існувати. І вельми боляче вирішується дилема — Київ чи Москва?

А Москва — не тільки церковна, але й світська — робить усе для того, щоби відштовхувати людей від усього українського, зробити українськість вторинною, «слободською». Російську церкву розривають конфлікти, внутрішні проблеми, а вона тим часом нав’язує «всьому світу» свої погляди. Пильно слідкує за «чистотою віри» в інших православних країнах і безцеремонно робить зауваження священноначалію помісних церков. Від цього потерпає, зокрема, ієрархія УПЦ МП — вона живе під постійним шаленим тиском Московської патріархії.

— Мабуть, нелегко було Московському патріарху співслужити Вселенському патріарху біля підніжжя Святого Володимира?

— Те, що Московський патріарх Алексій співслужив Вселенському патріарху (тобто був другим), свідчить багато про що. З одного боку, він просто вимушений був підпорядкуватися обставинам, бо що інакше було йому робити? (Цікаво, чи це не в перший раз в історії Московський патріарх «співслужив», тобто був другим на літургії?— К.Г. )

Характерно й те, що Московський патріарх дуже швидко відбув до Москви (знехтувавши навіть обіцянки, які дав віруючим Донеччини). Це свідчить про байдужість Владики до почуттів своїх віруючих. ЗМІ посилаються на погане здоров’я патріарха Алексія. Але ж ми знаємо й інші приклади. Так, Патріарх Філарет, хоча він того самого віку, як патріарх Алексій, вельми опікується віруючими, про що свідчить хоча б його поведінка в перевантажені дні 900- літнього ювілею Свято-Михайлівського монастиря.

— Які, на вашу думку, були результати зустрічі Константинопольського і Московського патріархів на київській землі?

— Всім відомо, що два патріархи — Варфоломій і Алексій — обговорювали українське питання і ще раз зафіксували існування багатьох протиріч між ними. Результат переговорів можна сформулювати приблизно так: «Домовилися в майбутньому домовлятися»! Це нескінченні в часі переговори, адже метою Москви є посідання першого місця серед усіх православних церков (зараз у диптиху вона стоїть на п’ятому місті), тобто місце Константинопольського патріарха. То є одна з причин ворожнечі між Московським та Константинопольським патріархатами. А для Москви це не тільки церковна проблема, але також питання влади й політики в світі. До речі, саме через це Московський уряд так піклується своїм духовенством.

Але чому йдуть такі жорстокі «битви» за українських православних за українські церкви? З простої причини — Українська помісна церква є за чисельністю чи не найбільшою в світовому православ’ї. У цьому протистоянні заангажовані й інші православні церкви, про що свідчить та обставина, що не всі глави православних церков світу приїхали до Києва на 1020 річчя Хрещення Русі.

Треба також пам’ятати, що Вселенський патріарх зовсім не така незалежна і самодостатня людина, як, скажімо, Римський Папа. Православний патріарх в Туреччині — то дуже не проста справа (до речі, він там належить до категорії «державного службовця» і тому має бути вельми обережним у своїх розрахунках).

— Який, на вашу думку, Владико, був дійсний, глибинний чинник приїзду патріарха Варфоломія до України?

— З великою долею вірогідності можна сказати, що головною метою була оцінка ситуації, необхідна для майбутніх кроків в Україні. Задля цього він був добре підготований. Так, в одному із виступів Патріарха дуже виразним був екскурс в часи, коли Москва саме підпорядкувала українські церкви (1686 рік) в часи молодого царя Петра I. А загалом, у виступах Вселенського патріарха було чимало багатозначностей, замовчувань, натяків, ретроспектив. Так, говорячи про митрополита Володимира УПЦ МП, Вселенський патріарх публічно вжив давній історичний титул: «Митрополит Київський і Галицький» (без слова «Україна»).

— Загальновідомо, що духовенство УПЦ КП не брало участі у святочних заходах під назвою «Два патріархи в Києві». Як це сприймається віруючими та духовенством вашої Церкви? Як образа?

— Ми розуміли, може, навіть більше, ніж усі інші учасники й спостерігачі, ситуацію, яка склалася. І нами володіла думка — не перешкодити Україні, Президентові. Але хто, ви думаєте, найуважніше слухав літургії та виступи патріарха Варфоломія на майданах та в парках, хто найгучніше аплодував йому? Так — це була паства Київського патріархату — ті українські віруючі, які заповнюють наші храми. Вони розуміють і надіються.

— Чи можуть зустрітися патріарх Варфоломій і патріарх Філарет у найближчому часі?

— Це залежить не від нас, вірніше — не зовсім від нас. Але я впевнений, що час і обставини працюють-таки на Київський патріархат. Але про зустріч говорити рано.

— Дуже вдячна, Ваше Преосвященство, за увагу до газети «День».

P.S. Далі наводимо кілька уривків із виступів Вселенського патріарха Варфоломія I перед народом Києва і України.

«Згадаємо велику постать князя Ярослава Мудрого, який може бути названий вашим Юстиніаном. Ярослав був мудрий провідник, який писав послання, кодифікував закони, обороняв державу; він звільнив Західну Галичину, перемагав ворогів, розвивав зв’язки з країнами Західної Європи, будував величні фортеці й громадські будівлі. І що більш важливо — сотні церков, найбільш знаковою з яких є Візантійська Церква Святої Софії в Києві, храм, який став святилищем Київської Русі, її набожності, і в якому віруюче серце українського народу не перестає битись по сьогоднішній день. Усіма своїми силами й засобами Ярослав підтримував Православ’я, яке завжди житиме у вірі його послідовників... Ми пам’ятаємо всю історію України, її проблеми, труднощі, з якими стикався її народ, але також її успіхи й поступ — не тільки в вірі, але й в соціальній, науковій, технічній, мистецькій сферах та на багатьох інших ділянках життя — цим ви маєте право гордитися. Ми пам’ятаємо українських святих, мучеників, які посвятили себе Господу і тим заклали основу вічної слави України. Ми пам’ятаємо про велику, славну українську націю та її Святу Церкву. Нашим основним обов’язком є молити Бога за вас».

У проповіді перед пам’ятником князю Володимиру патріарх Варфоломій зробив акцент на церковній єдності та небезпеці розділень. Він зазначив, що «єдність у Христі як для місцевих жителів (певної території), так і для всього церковного тіла Ойкумени (Православ’я) не допускає розділення чи конфліктів. Адже будь-яке розділення ображає його Божественного Главу і розтрачує дари Святого Духа, Який не діє в тих, хто спричинює розділення і хто байдужий до Нього».

Від імені Константинопольської Церкви Вселенський патріарх звернувся до всіх учасників тривалого церковного протистояння в Україні з проханням «вважати своїм власним обов’язком — в ім’я Господа Бога! — діяти щиро й робити все можливе для досягнення миру та єдності, щоб зло не гартувалося часом, щоб не погіршились духовна й соціальна згода українського народу».

На думку патріарха Варфоломія, Церква-мати має не тільки право, але й обов’язок підтримувати в межах православної традиції будь-яку конструктивну і перспективну пропозицію — «щоби зло не стало більшим» — у Святій церкві в Україні й в Церкві взагалі. Різні політичні та церковні труднощі завжди стають очевидними і відомими завдяки довгому історичному минулому (треба тільки уважно читати). Всім також відомо, що піклування про захист і відновлення церковної єдності являються нашим спільним обов’язком. Цей обов’язок перевищує будь-які політичні або церковні цілі, як того вчить Божественний засновник Церкви: «Нехай будуть усі єдині».