Одна історія про Олівію та Iссуфа
Сьогодні сонячно й вітряно — тут, у Мозамбіку, зима: холодні вечори, ще холодніші світанки. Маємо відвідати за один день два незвичайні місця — центр лікування СНІДу DREAM і в’язницю суворого режиму.
Перший центр DREAM створила Спільнота святого Егідія десять років тому — це сучасна клініка, де можна діагностувати й лікувати СНІД за найвищими світовими стандартами. Це клініка, де на вході висить табличка «Тут все безкоштовно», де лікарі усміхаються й запитують, у яких умовах ти живеш і чи маєш що їсти. Не маєш — дають.
У центрі ми познайомилися з Олівією — красивою й елегантною жінкою. У неї СНІД. Про діагноз Олівія дізналася 15 років тому — тоді, у свої 30 років, жінка важила 21 кілограм. «Випийте ось пігулку і приходьте, коли вам стане гірше», — порадили Олівії медики в державній лікарні. Вони знали її діагноз, але вирішили не озвучувати його: навіщо засмучувати жінку, якщо ліків все одно немає? «Зрештою я таки дізналася, в чому проблема і готувалася померти — СНІД здавався мені смертним вироком», — розповідає Олівія. Та раптом вона зустрічає друга, який розповідає їй про центр DREAM і про те, що лікування можливе, а отже є шанс вижити. «Я лікувалася, почувала себе краще. Мені не вірилося в усе це: лікарі розмовляли зі мною, усміхалися... Тепер я тут працюю. Розповідаю хворим, що лікування можливе, що не треба боятися. Зазвичай ніхто не вірить, що я теж хворію», — Олівія говорить упевнено, сміливо й водночас дуже чуттєво — хоч вона розповідає свою історію чи не щодня, здається, увесь час проживає її знову й знову.
Після центру ми їдемо в тюрму суворого режиму. Сьогодні тут перебуває 800 в’язнів. Іссуф, який супроводжує нас, теж колись був одним із них. Його дружина померла від СНІДу, а її батько звинуватив Іссуфа у вбивстві. Чоловіка забрали у в’язницю, де він провів 14 місяців. Коли Іссуф розповідає про ці події, помічаю сльози в його очах. У в’язниці він познайомився зі священиком, який допоміг йому вийти на волю. Іссуф дізнався, що теж має СНІД. Почав лікування за програмою DREAM, познайомився зі Спільнотою святого Егідія. Тепер він приїжджає раз на тиждень у цю тюрму, щоб провести молитву для в’язнів. Важко усвідомити, що означає повертатися в таке місце... Іссуф говорить, він пробачив людям, через яких опинився тут — очікує лише, що якось його тесть прийде до нього й попросить вибачення.
Заходячи в церкву, в’язні вітаються з нами, тиснуть руки. Один із них говорить: «Я дуже щасливий, що ви до нас приходите. Так ми відчуваємо себе людьми. Відчуваємо, що можемо бути потрібними суспільству». На очах в Іссуфа сльози. У невеличкій тюремній церкві багато пташок, вони співають голосно і дзвінко. Молитва закінчується знаком миру — за католицькою традицією, люди тиснуть руки одне одному зі словами: «Мир тобі!»
Що ще розказати про Іссуфа? Лікуючись, він почав працювати в центрі DREAM. Якось зустрів свою давню подругу, зовсім розбиту, в тяжкому стані — й розповів їй про те, що лікування можливе. Цю жінку звали Олівія, згодом вони з Іссуфом одружилися. У них, двох людей зі СНІДом, народилася дівчинка — і вона повністю здорова.
ДОВІДКА «Дня»
Ольга Макар — студентка другого курсу Магістерської програми «Могилянська школа журналістики» (НаУКМА). Вона активний учасник Міжнародної громадської організації «Спільнота святого Егідія», заснованої в Римі 1968 року. Сьогодні діяльність організації, що діє в понад 70-ти країнах, спрямована на подолання соціальної несправедливості, культурного та релігійного поділу в суспільстві. В Україні принципи Спільноти поділяє рух «Друзів Спільноти святого Егідія». Його волонтери опікуються літніми людьми, надають посильну допомогу безпритульним та всім, хто змушений просити милостиню на вулицях українських міст.
Цього літа в рамках свого волонтерства у Спільноті Ольга Макар поїхала в Мозамбік — працювати в Центрі харчування для дітей. Своїми враженнями від країни та процесів, що в ній відбуваються, дівчина поділилася на шпальтах «Дня»: «Про два долари на день і великі мрії» (№152, 29 серпня 2012) та «Сузу і 60 дітей під манговим деревом» (№153, 30 серпня 2012).
