«Річка-берегиня»

Ось уже рік, як до колись напівзабутої Почайни прикута увага небайдужих людей. Їй повернули історичне ім’я, провели велопробіг на її берегах, нещодавно молоді люди навіть сплавилися на каяках руслом від затоки Вовковата до озера Йорданського. Наразі кипить підготовка до святкування річниці Хрещення Русі саме на Почайні, де, за літописними відомостями, воно саме й було. «День» поспілкувався із публіцистом і краєзнавцем Аннабеллою МОРІНОЮ, яка ініціювала рух «Почайна», про історію річки та її сучасні перспективи.

До речі, 14 липня мало стати знаковим днем: остаточного ухвалення підкоригованого плану забудови частини Оболонського району, що включає план побудови дорожньої розв'язки, який не зачіпав би річку і дозволив би зберегти її в природних берегах. Далі — пряма мова активістки.

ЖИТТЯ Й ІМ’Я РІЧКИ

«Раніше річка Почайна була велика і довга. Вона впадала у Дніпро або, цілком можливо, була його старим руслом ще до Хрещення. Весь її правий берег — Київські гори, цей рукав Дніпра, або старе русло, йшов від Вишгорода. Потім поступово вона залишилася самостійною річкою, її гирло було десь у районі Межигірських боліт: нинішнє Міністерське озеро, воно ж Редькіне. Звідти через Оболонь вона омивала Поділ і впадала в Дніпро в районі сучасної колони Магдебурзького права біля Пішохідного моста. У районі сучасної Поштової площі Почайна і Дніпро текли паралельно, їх розділяла піщана коса. Імовірно, до 1712 чи 1740 року вона існувала. Її поступово замило. Є багато карт ХVІІІ—ХІХ століть, де немає коси, але є Почайна.

У 30-х роках ХХ століття було побудовано Північне залізничне півкільце, яке відрізало Почайну. Тепер вона текла від Міністерки, в неї впадала купа маленьких річечок: Коноплянка, Западинка, велика річечка Сирець, поруч впадає Кирилівський струмок, сюди стікаються ще й дрібні води з Оболоні, Пріорки, Куренівки. Коли річку відрізали, вона спробувала знайти вихід до Дніпра, а потім розлилася великим озером.

Коли будували Оболонь, на руслі Почайни поставили земснаряди, які намивають пісок. У результаті русло було місцями розширено, а місцями засипано для будівництва району. Таким чином Почайна перетворилась на ланцюг озер, які пов’язані одне з одним колекторами. Вони тільки виглядають озерами, насправді це — взаємопов’язана водна система, по якій іде течія, в яку впадають ті самі річки, що і впадали в Почайну, тільки ці річки нині закуті в колектори. Почайна є тепер сильно видозміненим водним об’єктом, вона є системою, до якої входить шість озер Опечень та річка, що впадає в затоку Вовковата.

На карті 1930 року річка ще підписана «Почайна». Тут перед спорудженням Оболоні працювали археологи — є їхні карти і їхні зауваження про те, що саме тут, у верхів’ї, вона була Почайна. Але на картах 1943-го, 1950 року вже не видно, щоб річку підписували, однак вона ще існувала в побуті, ось і назва згадувалась. У результаті зробили реконструкцію русла, і Почайна втратила назву. Тоді ж озерам дали назву Опечень.

ПОРЯТУНОК

Усе почалося з озера Йорданського. Я давно поряд із ним живу і звернула увагу, що люди купаються в ньому, хоч там і написано: «Технічне озеро». Я теж почала в ньому плавати. Здавала його воду на аналіз: результат виявився дуже хорошим — жодних шкідливих речовин, металів, крім того, присутні кальцій і магній, що свідчить про те, що в озері б’ють ключі.

Я написала пост у «Фейсбуку» про те, як мені подобалось у ньому плавати. А потім мені повідомили, що його збираються частково засипати, щось на ньому будувати. Тоді виявилось, що проблема не лише в цьому, тому що озера Опечень — це частина Почайни, і потрібно займатися річкою.

Я дізналася про плани столичної влади прокласти по природному руслу Почайни дорогу. Почали боротися.

Люди відгукувалися поступово. Почайна — це надія. Річку у всі віки любили чимало краєзнавців і письменників. У ній не випадково хрестили Русь, вона була тією річкою, яка протікала ближче до Києва, мирною, спокійною. Багато древніх поселень було на ній. Саме ставлення до річки було, як до берегині: вона була улюбленою.

Люди дуже добре підтримують подібні ініціативи, особливо в Інтернеті, але не лише в ньому. Адже ми провели вже 10 мітингів, на останньому було вже близько 600 осіб. Проте нам також просто пощастило, тому що проект дороги зачепив ще й інтереси інших: вона пройшла по приватній власності — і народ відреагував. Є спільна об’єднавча ідея: всі говорили про річку.

Коли річку хотіли закопати під дорогу, нас підтримали всі адекватні люди. Нам надають підтримку «Самопоміч», «Батьківщина», «Свобода», але є й інші: у нас немає якоїсь політичної прив’язки. Дуже добре, що до нас підключився наразі і голова району, тобто на 28 липня «Зеленбуду» поставлено завдання благоустрою, задіяна преса. Раніше ми все робили самі. До речі, річка неглибока, але ж за нею ніхто не доглядав 30—40 років, її можна розчистити: для цього залучимо «Плесо».

«ДІАЛОГ РЕЛІГІЙ, КУЛЬТУР І ЕПОХ»

Головна наша мета — створити тут історичний заповідник, вибираючи землі вздовж русла, надавши їм статусу історичних ландшафтів. Це благоустрій не лише річки, а й озер. Ми також хочемо відродити пам’ять про древнє поселення, знайдене археологами Шовкоплясами на березі Почайни, в самому її верхів’ї. Ми вже підійшли впритул до того, щоб пам’ятку подавати на реєстрацію як історично-культурний ландшафт долини літописної річки Почайни, включаючи всі археологічні поселення.

Створюючи на берегах річки унікальний парк, ми зберігаємо ландшафт, але вносимо в нього деякі елементи дизайну. Як діалог релігій, культур і епох — щоб представити там кожну культуру або епоху, або релігію, за допомогою засобів мистецтва підкреслюючи в ній краще, — і щоб це було неконфліктно. Почайна — річка-берегиня, яка об’єднує, примиряє різне. Для мене це можливість показати —те, що, здавалося б, померло, — живе».