«СПАСИБI від танкістів. Було смачно»

Активісти миколаївської Кулінарної сотні об’єдналися довкола однієї мети — дарувати військовим спогади про домашній затишок і «забезпечувати надійний тил». Координатор Кулінарної сотні Ольга Доценко пояснила, що об’єднання не є ні проектом, ні громадською організацією, Кулінарна сотня — це зібрання однодумців. Абсолютно кожна людина, яка хоч трохи знайома з кулінарією або хоче навчитися готувати, може приєднатися.

Активіст Кулінарної сотні Алевтина Асташкіна каже, що об’єднання припинить свою роботу того дня, коли закінчиться війна.

Серед волонтерів Кулінарної сотні нотаріуси, економісти, доценти, бухгалтери, перекладачі іноземної мови, які у вільний від роботи час вважають своїм обов’язком допомагати армії. «День» поспілкувався з активістами про їхню уже більш ніж дворічну діяльність.

«МИ ЗОВСІМ НЕ ВМІЛИ ПРОСИТИ...»

— Як виникла ідея створити Кулінарну сотню?

Ольга ДОЦЕНКО: —  2014 року було багато новин на телебаченні про роботу громадських організацій. Ми побачили сюжет про волонтерів із Харкова, які ініціювали акцію «Нагодуй солдата», зв’язалися з ними. Коли сформували Кулінарну сотню (5 грудня 2014 року), нас було всього троє. Потім створили безліч груп у соціальних мережах, і через деякий час до нас приєдналося майже 40 осіб, які більш-менш допомагали нам.

Алевтина АСТАШКІНА: — Єдине, ми зовсім не вміли просити, для нас це, справді, було важко. А спочатку доводилося просити допомогу, оскільки фінансуємо ми себе самі, а грошей не завжди вистачає. Часто на прохання про допомогу чули: це не наша війна, ми тут ні при чому, нехай держава допомагає. Але ми продовжували шукати контакти.

— Які основні страви готує Кулінарна сотня?

А.А.: — В основному ми робимо сухі набори — борщ, суп харчо, гороховий, грибний (сухі шампіньйони) і гречаний супи, рагу, овочевий суп з баклажанами; поживні енергетичні батончики; консервації овочеві й аджику.

О.Д.: — До речі, ми перша Кулінарна сотня, яка зважилася на приготування грибного супу, оскільки багато хто вважає, що гриби — досить небезпечна їжа, і не кожен зуміє правильно приготувати. Але ми були впевнені, що впораємося. Хлопцям потрібно лише залити сухий суповий набір окропом на п’ять хвилин — і готово. Це зручно, швидко і корисно. Військові поцінували.

Ми можемо приготувати терміново випічку, якщо волонтери їдуть  на передову, скажімо, за два дні.

«СОЛОДКЕ ЗАВЖДИ ТІШИТЬ»

— Чого потребували бійці  2014 року, і як змінилися запити військовослужбовців зараз?

О.Д.: — 2014 року такі посилки були на вагу золота. На початку війни ми готували для всіх солдатів (зі Слов’янська, Краматорська, Києва, Одеси, Херсона), тому що розуміли, що армія лише будується, і допомога волонтерів потрібна як ніколи. 2014 року найнеобхідніше військові брали на передову з дому, тому що тоді потрібно було практично все: виделки, ложки, сковорідки, тарілки, ковдри.

А.А.: — На початку бойових дій ми часто відправляли сало на передову. Коли температура надворі була –200С, сало дуже замерзало. Військовим доводилося зберігати його у внутрішній кишені військової форми, щоб трохи відігріти, розповідали, що «навіть сокирою не розрубаєш». Потім ми стали перекручувати сало, щоб хлопці і в холод могли трохи поїсти. Коли сало у вигляді батончика, воно не так замерзає: хочеш — гризи, хочеш — на хліб масти.

Але зараз сало ми вже не робимо, тому що Міністерство оборони спроможне забезпечити солдатів продуктами харчування.

За три роки війни деякі бригади відмовилися від нашої допомоги, тому що в багатьох підрозділах працює польова або стаціонарна кухня. Але тортики, випічку або батончики ми продовжуємо їм відправляти, солодке завжди їх тішить.

О.Д.: — Військові часто просять присилати їм аджику та консервацію. До речі, аджику везуть з усієї України, але чомусь саме наша, миколаївська, хлопцям подобається найбільше.

«ХЛОПЦЯМ ТАМ СТАЄ ТРОХИ ПРОСТІШЕ І ТЕПЛІШЕ, КОЛИ ОТРИМУЮТЬ НАШІ ПОСИЛКИ»

— Що є стимул-реакцією для волонтерів продовжувати допомагати військовослужбовцям?

А.А.: — Коли солдат телефонує з «гарячої точки» і чує від нас: «Знайте, що у вас є надійний тил», у нього з’являються сили. Наші чоловіки і діти не служать уже, але ми не можемо залишити всі турботи про військових на плечах його родини. Їм потрібно допомагати. Вони потребують нашої допомоги.

О.Д.: — Для нас важливо знати, що хлопцям там стає трохи простіше і тепліше, коли вони отримують наші посилки.

Ми готуємо всією родиною, і чоловік допомагає, і діти виявляли бажання вчитися готувати, коли зрозуміли, наскільки це важливо для хлопців, які зараз в АТО. Діти нещодавно печиво самі спекли.

А.А. (посміхається): — Багато хто думає, що ми тільки те і робимо, що готуємо, а якщо не готуємо, то сидимо біля плити і чекаємо замовлень. Дивують телефонні дзвінки: «Ми через дві години будемо у вас, завтра їдемо в АТО». І ось як пояснити людям, що ми не лише готуванням займаємося?

— Як часто зараз відправляєте хлопцям посилки?

А.А.: — Можемо три дні підряд готувати, а потім довгий час затишшя. Зазвичай ми робимо запас на всяк випадок, раптом непередбачена ситуація виникне, але зараз у нас нуль наборів. Поки робимо 2—3 відправки на тиждень.

— Напевно, за три роки накопичилося немало цікавих історій...

О.Д.: — Коли хлопці вперше отримали від нас гостинці, з сушених синіх баклажанів вони вирішили зварити компот — не зрозуміли, що це за набір, думали, що фрукти якісь. Пізніше ми поцікавилися, чи сподобалося хлопцям, а вони кажуть: «Додали цукру, смачно було».

А.А.: — Останнім часом у набори кладемо свої візитки з контактними даними. Так хлопці нам почали повідомлення писати або дзвонити. Ось нещодавно написали: «СПАСИБІ від танкістів. Було смачно». Прямого зв’язку з військовими немає, а так інколи одержати лист приємно.

Для всіх, хто бажає допомогти Кулінарній сотні, публікуємо номер карти Приватбанку, на яку можна перерахувати кошти — 5168 7423 4176 9325.