Тест на цивілізованість

Минулими вихідними в усьому світі відзначався День діабету. Із середини дев’яностих років щорічно до солідарності з діабетиками закликають і наші вітчизняні лікарі, хворі та їхні близькі. Ця названа «невірусною епідемією» хвороба займає окреме місце в календарі тому, що діабет є не лише медичною, а й соціальною проблемою. Він став свого роду тестом для суспільства на цивілізованість і гуманність.

По-перше, суспільство має поділитися з хворими на цукровий діабет частиною своїх бюджетних коштів, аби забезпечити їх інсуліном та іншими препаратами, понижуючими цукор у крові. При цьому на якості самих цих препаратів ми не повинні економити, а саму проблему забезпечення діабетиків якісними ліками не повинні переводити зі сфери соціально- медичної у сферу політичних спекуляцій, як це щороку відбувається в нас напередодні ухвалення нового бюджету: в пресі, на порушення конституційних прав хворих на вибір необхідних їм ліків, починається демагогічна кампанія насильницького насадження вітчизняних інсулінів. Крім цукрознижуючих ліків діабетикам потрiбні й інші, досить дорогі препарати та продукти харчування. Це економічний бік проблеми. По- друге, існує й етичний її аспект, який полягає в тому, щоб навчитися бути толерантними до тих, хто змушений вести дещо інший спосіб життя, ніж більшість людей. Діабетики, які роблять декілька ін’єкцій інсуліну на день, не повинні почуватися ізгоями, людьми другого сорту (один наш чиновник так і сказав матерям хворих дітей, що ті не є генофондом нації, а отже й турбота про них не може стояти на першому місці).

Словом, хоч як крути, а діабет, як, утім, і будь-яка інша серйозна хвороба, даний світу, щоб навчити нас терпимості й милосердя, щедрості й співчуття, яких у нинішньому світі не вистачає не лише хворим. Зайве казати, що милосердя особливо потребують змушені щодня робити ін’єкції інсуліну діти, кількість яких з року в рік зростає. Звісно, в найкращому становищі перебувають столичні діабетики. Завдяки активності Київського добродійного фонду «Діабетик», хворі відчувають постійну опіку міської адміністрації. Наприклад, щороку, у переддень Дня діабету, депутат Київради Павло Кривонос виділяє 10 000 гривень на закупівлю медикаментів, хворі отримують також необхідні їм продукти харчування. У цій депутатській добродійності особисто мене вражає два моменти. По-перше, Павло Олександрович і його близькі, на щастя, з діабетом ніяк не пов’язані (зазвичай хворим схильні допомагати ті, хто хоч якось стикається з хворобою). По-друге, він не пишається своєю добродійністю й, вручаючи дітям необхідні їм препарати самоконтролю, вибачається за те, що робить для них поки менше, ніж хотілося б.

Ці дорогі тест-смужки, що вимірюють рівень цукру в крові, дійсно потрібні хворим так само, як і інсуліни. «Але не менше, ніж медичних препаратів, діабетики потребують нашої турботи», — говорить Павло Кривонос, упевнений, що турбота, увага до хворих — найкращі ліки.