Ціною власного життя діти захищають свою душу...

КРИК НАД МІСТОМ

22 січня нинішнього року вулицею Кобилянського у напрямку найближчої дев’ятиповерхівки біг хлопчик без верхнього одягу — він залишився висіти у шкільній роздягальні. Перехожі не звернули на нього уваги, не спробували зупинити. Підліток забіг в один під’їзд будинку, потім у другий, третій... Шукав вихід на дах. У останньому, четвертому під’їзді, грати на горище були прочинені. Декілька хвилин хлопчик перебував там, на даху дев’ятиповерхівки. Про що думав він, перш ніж зробити свій останній крок? Що хотів довести своїм кривдникам? Свідки стверджують, що чули крик... О 14.15 черговий УВС міста отримав телефонограму про те, що на вулиці Кобилянського смертельно травмувався, зістрибнувши з даху дев’ятого поверху, тринадцятирічний Леонід Зінченко.

ЖАРТ ЦІНОЮ В ЖИТТЯ

Семикласник СШ №22 Кривого Рогу Леонід Зінченко був добрим і лагідним хлопчиком: жалів бродячих тварин, мріяв побудувати для малюків свого двору іграшковий будиночок за власними кресленнями. Сусіди й близькі вважали хлопця майстром на всі руки. Кажуть, не було речі, яку не міг би полагодити Льоня. Але улюбленим його заняттям було читання. Серед улюблених книг — Біблія. Мама для Льоні була найближчим другом і співрозмовником. За кілька днів до смерті хлопчика розмови між матір’ю й сином були особливо задушевними. Льоня про життя думав дуже серйозно, хоча й сприймав багато речей по-дитячому.

Важко сказати, чому все так сталося. Син цілком благополучних батьків, Льоня майже не виділявся серед однолітків. Хіба що «не за роками» було розвинене в ньому почуття власної гідності. Із задоволенням відвідував хлопчик шкільний клуб «Зміна», де займався авіамодельним спортом та англійською. Ідеалом мужності, справедливості та доброти був для хлопчика тренер із карате-до Сергій Володимирович. Завдяки тренеру, карате-до для Леоніда стало не просто заняттям, а способом життя. Однокласники по-різному бачили в ньому лідера. Одні сприймали його нормально, інші не завжди розуміли його жарти.

22 січня Леонід приніс до школи коробочку з трьома ампулами. Судячи з напису на ній, це була смердюча бомба «для приколу». Батько Леоніда сказав, що цю штуку, заради жарту, вони із сином купили в магазині «Пустун». Серйозної небезпеки смердюча бомба не становила. Головне, щоб її вміст не потрапив на слизову оболонку. На перерві Леонід роздавив одну з ампул у вестибулі школи, й коридором поширився запах сірководню. За всіма канонами педагогіки — випадок волаючий. Леоніда негайно «доставили» в кабінет завуча для «розмови». Що відбувалося там, за закритими дверима, навіть сьогодні сказати важко. Хто й як розмовляв із хлопчиком і на яких тонах — слідство достовірно так і не встановило. Директор школи, дізнавшись у чому справа, попросив Леоніда запросити до школи батьків і поспішив на урок. Із кабінету завуча хлопчик вискочив дуже засмучений і, не одягнувшись, побіг на вулицю. Черговому відповів, що побіг за батьками. Хоч, як стверджують у своїх поясненнях педагоги, вони відправили його на урок.

УБИТИ ЛЮДИНУ МОЖНА Й СЛОВОМ

Зараз, після всього, Олександра Леонідівна, мати Льоні, винуватить себе в тому, що не змогла вберегти свою дитину від біди. Не навчила його головному: як захиститися від зла, від наявної системи знищення людської гідності в наших школах. Важко визначити винних у трагедії, що сталася. За словами слідчого прокуратури Юрія Пилипенка, такі справи неперспективні. «Ознаки злочину наявні», а «склад його відсутній». А кого тут карати? За подібну витівку вчителі мали право його суворо відчитати. Хто винен, що діти по-різному сприймають критику? Спробуй-но знайти підхід до кожного при нашій системі навчання! Посаду ж психолога у штаті шкіл не передбачено...

За словами матері, її син не вибирав собі смерть, він просто хотів звернути на себе увагу. Напевне, його хотіли переконати в тому, що він нехлюй і злочинець. Пригрозили в’язницею або колонією. Може, ціною свого життя Леонід хотів довести, що він «не такий».

ЧЕРЕЗ ВІСІМ МІСЯЦІВ...

Леонід загинув 22 січня о 14.15. Рівно через вісім місяців від дня його загибелі — нова смерть підлітка, яка буквально приголомшила місто. 22 вересня о 14.15 із даху дев’ятиповерхового будинку №22 на вулиці Лісового у мікрорайоні «Східний» викинувся восьмикласник СШ №130 Єгор Нечаєв. Що цього разу стало причиною загибелі підлітка, поки з’ясовує слідство. Версій того, що сталося, більш ніж досить. Відомо, що хлопчик був сином порядних батьків — викладачів престижного в нашому місті вузу. Друзі й однокласники характеризують загиблого тільки з позитивного боку. Хлопчик добре вчився, був не за роками розвинений, захоплювався комп’ютерними іграми. Був жвавим, активним і добропорядним. Дуже переживав за свої оцінки, в позаурочний час підробляв у одному з магазинів. 23 вересня до СШ №130 виїхала спеціальна комісія з міськвно. Паралельно зі співробітниками Долгінцевського райвідділу міліції комісія проводила своє попереднє розслідування, розмовляючи з вчителями, друзями загиблого та очевидцями того, що сталося. Вдалося з’ясувати, що цього дня на уроці іноземної мови Єгор попросився в туалет. Вчителька, згідно з існуючим на цей випадок положенням, не відпустила його з уроку. Тоді він вийшов з класу самовільно, за що отримав з поведінки двійку, а з самого предмету «відмінно». На останньому уроці співів хлопчик «пустував», і йому було зроблено зауваження на підвищених тонах. Виходив зі школи Єгор у звичайному настрої, говорив усім про якусь призначену на 14.00 зустріч. Хлопчик не курив, не пив. Останньою, хто його бачив, була однокласниця, яка заносила йому додому касету...

О 14.15 тіло мертвого Єгора лежало на відстані 12 метрів від дев’ятиповерхового будинку №22 на вулиці Лісового. Сам він мешкав у будинку

№23. За фатальною випадковістю дата і час смерті двох підлітків — Леоніда Зінченка та Єгора Нечаєва — збігаються...

Комісія з міськвно дійшла до переконання, що морально-психологічна ситуація, що склалася в школі №130 на момент загибелі її учня, не могла стати причиною його смерті. Проте, це лише висновок попереднього розслідування. Причину смерті підлітка поки так і не з’ясовано.

САМОВБИВЦЯМИ НЕ СТАЮТЬ, НИМИ... НАРОДЖУЮТЬСЯ?

Саме таку думку висловив мені дитячий психолог і невропатолог санаторію «Золотий колос» в Алушті Олександр Михайлов (своє прізвище він попросив у тексті змінити). На його думку, всі самогубства дуже схожі в таких якостях характерів тих, хто добровільно пішов із життя, як недовірливість, ранимість, безвихідь. Від самого народження ці діти не схожі на своїх однолітків. Частина з них намагається зайняти серед однолітків лідируючу роль, дуже хворобливо переносячи будь-яку поразку. Інша частина підлітків комплексує з приводу невміння налагодити з оточенням контакт. Вважаючи себе «виродками в житті», замикаються в собі, ведучи нікому не зрозумілий спосіб життя. Всі потенційні самовбивці разом складають один соціальний тип. Зрозуміти цей тип людей дуже важко, образити — легко. Часто, подібні люди впадають у депресію через різні дрібниці. Причиною їхнього самогубства може стати образа, якої їм завдали декілька днів тому. Такі люди зазвичай не вміють прощати, близько сприймаючи до серця сказане й почуте. Цей соціальний тип людей думка про самогубство переслідує з самого дитинства. У смерті вони бачать вихід із усіх своїх бід і проблем. Причиною самогубства може бути сварка в шкільному віці або ж нестатутні стосунки в армії, проблеми в сім’ї. На жаль, у нашому суспільстві немає спеціальних закладів, у яких би подібні індивідууми могли б знайти взаєморозуміння оточуючих. Психологів у школах немає. Та й кому вони, власне кажучи, потрібні, ці соціальні типи? Але ж так просто цих людей врятувати! Їм необхідно небагато — пояснення їхнього життєвого призначення. Лише дбайливе ставлення та взаєморозуміння може запобігти майбутнім самогубствам. Але хіба це можливо в нашому суспільстві бездушшя й зла?

Хто наступний поповнить сумний список дитячих трагедій? Суспільство байдуже, й на асфальт викидаються із дахів забуті й покинені, а також незрозумілі дорослими — діти!

ДО РЕЧІ

Подібний випадок у місті не єдиний. У більшості самогубств підлітків є якийсь незнаний злий фатум. Із даху того ж під’їзду дев’ятиповерхівки, звідки зробив свій крок у безодню Леонід, викинувся так само й 16-річний син співробітника райвно Центрально-Міського району. Два роки тому з даху дев’ятиповерхового будинку на вулиці Українській викинулася учениця СШ №60. Минулого року покінчила життя самогубством, викинувшись із вікна сьомого поверху, учениця СШ №121...

№197 15.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»