«Важливо, щоб люди до цього звикли»

З осіннього холоду ми з фотографом заходимо до столичної школи №17, що на Подолі. Вечоріє, діти розходяться по домівках, тут тепло, тихо і затишно. Проте семикласник Нікіта Шульга знов виводить нас на вулицю — на відгородженій парканом ділянці стоїть компостер, де з минулого грудня переробляють відходи з їдальні. Хлопець бере відро, повне шкірок від фруктів та овочів, і висипає до розмальованого компостера. Він з’явився в школі завдяки Нікіті та Софії-Христині Борисюк, тоді шестикласників, які заснували проект «Компола». Сьогодні приклад із них беруть десятки навчальних закладів по всій країні, ініціативою зацікавився міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак, який недавно зустрівся з Нікітою. 

«11 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ ЗІБРАЛИ ЗА ПІВТОРА ДНЯ!»

Торік Нікіта потрапив у літній табір, де багато обговорювали екологічні проблеми. З’явилась ідея компостувати відходи в школі, яку він почав втілювати разом із однокласницею Софією-Христиною — її родина компостує вже четвертий рік. Із технічним рішенням дітям допомагала вчителька географії школи №17 Світлана Писанка. Ще одним куратором проекту стала Олена Шульга, засновниця освітнього проекту «Листочки».

Представлення проекту діти виклали на краудфандинговій платформі GoFundEd. «Ми думали, що зберемо кошти за півтора-два місяці. Але 11 тисяч гривень зібрали за півтора дня!» — усміхається пані Світлана. До проекту долучилися ще п’ять столичних шкіл. Незабаром діти перемогли на конкурсі DREAMactions та отримали грант у п’ять тисяч доларів. Ці гроші пішли на придбання компостерів для 24 опорних шкіл — по одній у кожній області України. Так загалом до ініціативи долучились 32 заклади. 

Сьогодні Нікіта і Софія-Христина проводять майстер-класи з рекомендаціями щодо організації компостування. Ті, хто хоче робити це, також можуть знайти багато інформації на сайті проекту «Компола» (compola.org) або звернутися через Фейсбук-сторінку ініціативи. Діти навіть підказують, як школі заробити на компостер. Наприклад, можна зібрати кошти на ярмарку або здавати вторсировину в пункти переробки. Останнім сьогодні займаються два заклади у Вінниці.

ЧОМУ ЦЕ «ВИСТРЕЛИЛО»

Коли «День» прийшов подивитися на компостування в дії, Нікіта та Софія-Христина теж провели невелику лекцію щодо утилізації відходів. «Небагато людей беруться за екологічні проекти, бо думають, що це дуже важко, — каже Софія-Христина. — Але нам було легко. Нікіта мав досвід краудфандингу, в мене була практика компостування. Зрештою, треба просто поставити компостер. Ще можна сортувати сміття — це теж дуже легко».

Нікіта додає, що в Україні колись намагалися впровадити компостування в школах, ресторанах і приватних будинках, але це не прижилося. Хлопець вважає, що люди не знали, як правильно подати свій проект, тому це не «вистрелило». «Ми стали першими, кому це вдалося зробити майже на державному рівні», — констатує він.

В Європі компостування — не дивина. Софія-Христина бачила, як це робиться. «Там, якщо людина у своєму будинку вирішила почати компостувати, треба, щоб ще хтось із сусідів хотів це робити. Тоді збирається ініціативна група, яка звертається до держави. Влада дає їм компостер, відра і хробаків. Якщо все виходить добре, держава дає дозвіл користуватися цим безоплатно. А якщо ініціативна група не дбатиме про компостер, його заберуть і ще стягнуть штраф», — розповідає школярка.

«ХРОБАКИ — ЯК ДОМАШНІ ТВАРИНИ»

Сьогодні Нікіта навчається віддалено, а Софія-Христина — в іншій школі, тому за компостером наглядає чотирикласник Вітя Кисельов. «Вітя — учень четвертого класу, талановита дитина, його цікавлять усі екологічні проекти. Він їздить на конкурси, виставки, бере участь у різних проектах, сам створив літературну газету «Переменка». Ось йому захотілося взяти участь і в цьому», — каже Світлана Писанка.

У компостері «працюють» так звані хробаки-старателі. Взагалі компост буде утворюватися і без них, але повільніше. «Хробаки — як домашні тварини. Їм потрібна вологість. Якщо школа постійно поливає компост, проблем не виникне. Але якщо про них забути, вони помруть. За хробаками треба постійно наглядати», — пояснює Нікіта.

Софія-Христина додає, що перед літом уміст шкільного компостера дуже добре полили і попросили співробітників час від часу додавати туди відстояну воду. А от відходи не досипали — їх вистачало.

Восени школа отримала першу порцію компосту. Спочатку планували висадити дерева на Нижньому і Верхньому Валах та одну ділянку підгодовувати компостом, іншу — ні, й оцінити різницю. Та комунальники з «Київзеленбуду» запропонували використати його при висадці туй у сквері Червона Пресня, що біля кінотеатру «Жовтень». На це й пішло добриво. 

У ПЛАНАХ — СОРТУВАННЯ ВІДХОДІВ І «ЗЕЛЕНИЙ КАБІНЕТ»

«Для школи такий проект — не дивина, бо ми весь час займаємось чимсь цікавим, — стверджує Світлана Писанка. — Наступний етап — плануємо впровадити роздільний збір вторсировини, пластику та паперу, який використовують у школі. Підрахували, що багато пластику просто викидають, а потім кудись вивозять і спалюють. А так можна здати його на переробку». Інша мрія — зробити на ділянці, де стоїть компостер, «зелений кабінет», щось на кшталт лабораторії, де можна проводити природничі досліди.

Проект київських школярів переміг на Всеукраїнському конкурсі «МАН-Юніор». Як зауважує Світлана Писанка, з десятків робіт це була єдина такого практичного напряму.

Захоплення школярами висловлював і міністр екології Остап Семерак. На зустрічі з Нікітою він пообіцяв, що докладатиме зусиль, щоб усі школи почали компостувати. «Тут головна мета — не тільки отримати компост і підживити дерева, а покращити стан довкілля. Як сказав Остап Семерак, дуже важливо, щоб люди до цього звикли. Щоб не сприймали це як дивовижу, щоб постійно компостували і сортували відходи», — розмірковує Нікіта.

От і Софії-Христині хочеться, щоб компостували не лише школи, а й, як відбувається за кордоном, люди просили, щоб їм дали компостер, і робили це. «Якщо багато людей почне компостувати, це не буде дорого та зекономить гроші державі, — переконана школярка. — А щоб зацікавлювати дітей у екологічних проектах, можливо, варто зробити у своєму класі якусь хорошу презентацію. Не просто пропонувати сортувати сміття, а подавати це так, щоб дітям було цікаво. Ще, коли ми в школі дивилися фільм «Під владою сміття», усі казали: «Ой, це велика проблема», але ніхто цим не зацікавився. Є така погана риса, як лінь. Це дуже заважає».

«ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ ШКОЛИ СТАЛИ МЕНШ КОНСЕРВАТИВНИМИ»

З цього року Нікіта навчається дистанційно. Вони з батьками вирішили провести експеримент — порівняти, в яких умовах навчання буде успішнішим. Ми поцікавились у хлопця, що, на його думку, варто змінити в українських школах. «При реформі освіти треба було б змінити правило, що не можна розмовляти на уроках. Щоб щось спитати, треба щоразу піднімати руку... Раніше в мене на біології завжди з’являлося багато запитань. Можливо, це моя проблема, що я не розумію, як щось відбувається в тваринах чи рослинах, але з 20 разів мене піднімають один-два, а потім просто ігнорують. От якби можна було просто встати і спитати — і тоді, раз сказав, треба відповідати», — каже хлопець.

«Не знаю, що  змінила б, — замислюється Софія-Христина. — Якби було можна, я скасувала б оцінки. Вчишся собі, і тобі кажуть, добре чи погано. Оцінки завжди напружують!»

Ще Нікіта хоче, щоб школи стали менш консервативними. «Школи якось болісно ставляться до змін, — продовжує він. — Десятиріччями працюють за однією системою, а потім з’являється щось нове, і вони просто не можуть прилаштуватися до цього. Нове просувається дуже важко».

***

Після розмови на вулиці, хочеться зігрітися десь за кавою. Вибір на Подолі великий: прості забігайлівки і вишукані ресторани, кондитерські, пиріжкові тощо. З вуличних стендів запрошують скуштувати сезонні страви, переважно з гарбуза. Але після спілкування з Нікітою та Софією-Христиною думки якісь прагматичні. Уявляєш, скільки залишків від наїдків можуть переробляти ці заклади. Й їм гарна промоція, і для довкілля корисно.