Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Відсутність міграційної політики ризикує принести Українi гiркi плоди

30 червня, 00:00
У минулу п’ятницю в Києві міжнародні збори вирішували, як допомогти Україні в фінансуванні проектів з облаштування депортованих народів Криму. 

Міжнародна організація міграції, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, представники урядів країн — членів ОБСЄ, котрі висловили готовність стати «донорами», об’єдналися з метою розв’язання проблеми, практично знехтуваної українською владою. Цілком ймовірно, що це робиться у надії вичавити з фінансових воротил світу «зайвий карбованець» напередодні «доленосних» президентських виборів. Пояснення використаним грошам завжди знайдеться. Наприклад, профінансують створення ще двох частин Внутрішніх військ у Криму (як це нещодавно зробили) «для забезпечення порядку в регіоні» замість будівництва житла або хоча б допомоги в отриманні кримськими татарами українських паспортів. «Донори», звичайно ж, не забудуть скористатися нагодою, щоб рознести по всьому світу звістку про наше наплювацьке ставлення до своїх же громадян. І Україні все важче буде відмовлятися від ролі стримуючого форпосту на шляху афро-азіатської міграції до Європи, що за відсутності певної позиції України вже принесло гіркі плоди. Співробітниками ГУ МВС Києва тільки торік задокументовано 20 317(!) порушень правил перебування іноземців в Україні (30% від кількості по країні), хоч офіційних біженців у столиці — лише 774 особи з 3 тисяч 200 претендуючих. А зростання кількості злочинів, здійснених мігрантами, становить щороку 25%.

«ШОКУЮЧА» АЗIЯ ДИВУЄ УКРАЇНУ РIВНЕМ ЗЛОЧИННОСТІ

Столичною міліцією торік порушено 453 карні справи. До адміністративної відповідальності притягнуто 11 525 представників далекого зарубіжжя, 4 988 «гостей» з Кавказького регіону, 2 300 — з країн СНД. «От і виходить, що у нас не країна, а прохідний двір. Але найстрашніше, що це нікого не цікавить, — засмучений Володимир Новик, начальник управління у справах національностей і міграції Київської міської адміністрації. — Адже державна міграційна політика потрібна сьогодні як ніколи». Іноземні громадяни, які з тих чи інших причин вирішили залишити рідні країни, не поспішають легалізувати своє перебування в Україні відповідно до законів України. І не тому, що не потребують безкоштовного лікування. Просто, мета їхнього перебування у нас трохи інша. З найпоширеніших способів отримання доходу, наприклад, «гостей» з Сомалі, Анголи, Нігерії та інших африканських країн, — поширення наркотиків. Мігранти з «шокуючої» Азії вважають за краще заробляти розбоєм, організацією переправляння співвітчизників далі на Захід, і це ще «квіточки».

«НЕ ХОЧЕТЕ НАМ ДОПОМОГТИ — ВIДПРАВТЕ НА БАГАМИ»

Сьогодні численні громади мігрантів — курдів, в’єтнамців, афганців, які знайшли свій притулок в Україні, — звернулися недавно в управління майже з ультимативними вимогами. На думку, наприклад, громадської організації «Афганістан», викладену в письмовому зверненні, держава повинна «знайти законні шляхи» легалізації тих афганських біженців, яким з тих чи інших причин було відмовлено в її отриманні: від продовження терміну реєстрації у ВВІРі до року і спрощення процедури оформлення довідок до видачі всім українських паспортів. «Ми не потрібні ані батьківщині, ані Україні», — стверджують неждані гості на нашій землі. Адже вони мають рацію. Українська держава не може піти їм назустріч і надати безкоштовне житло, виділити допомогу на оплату його оренди або знайти можливості відправити біженців, які не змогли влаштувати свій побут тут, до інших країн, «які могли б або хотіли б нам допомогти знайти своє місце в житті». У сьогоднішніх умовах, коли в бюджетній кишені суцільні діри, коли для своїх власних дітей Україна будує притулки, коли шахтарі, два роки не одержуючи зарплатню, стукотять касками об асфальт, держава не спроможна забезпечити нормальні умови життя навіть громадянам України. «Ми не забезпечуємо біженців безкоштовним житлом і грошовою допомогою, як на Заході. Але всі вони мають право на безкоштовне медичне обслуговування, — стверджує Володимир Олександрович, — їхні діти можуть безкоштовно вчитися в школах. Вони можуть зареєструватися на біржі праці і знайти роботу. До того ж при благодійному фонді допомоги біженцям організовані дитяча лікарня і жіноча консультація». Звичайно ж, проблеми зубожілих людей, практично без надії на майбутнє, цілком зрозумілі. Але у проблеми міграції, в епіцентрі якої, завдяки своєму геополітичному положенню, опинилася Україна, є і другий — неприємний бік.

МIГРАЦIЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО МОВ ДИШЛО...

Україна, не маючи певної позиції в цьому питанні і боячись зганьбитися, стала вже заручником нав’язаного милосердя, яке, як виявилося, нам не тільки не по кишені, але і впливає на рівень злочинності рідного народу. Наприклад, торік за сприяння іноземцям в порушення законодавства було притягнуто до адміністративної відповідальності 382 посадові особи, 1 114 пересічних громадян, що становить тільки 31% у масштабах країни. Ось показовий приклад. На прийом до начальника управління у справах національностей і міграції прийшла афганська сім’я: батько, мати і семеро дітей — одне за друге менше. Як з’ясувалося, до країни вони прибули за бізнес-запрошенням по маршруту «Донецьк — Дніпропетровськ — Київ». Які такі справи вирішувала неписьменна сім’я з дев’яти чоловік, стало зрозуміло, коли кінцевою метою «бізнес-подорожі» виявилося отримання статусу біженця саме в столиці. До речі, порушити наше законодавство — раз плюнути. «По-перше, візова політика країни просто злочинна», — стверджує Володимир Олександрович. Купити нашу візу можна за сотню «зелених» в будь-якому аеропорту, не кажучи вже про бізнес-запрошення тощо. А грошей у держави на депортацію нелегалів немає, засобів контролю за їхньою бурхливою діяльністю — також. Не даремно в Раді Європи це питання за важливістю посідає четверте місце. Слухання його проходять щомісяця. А що ж Україна? За три останні роки роботи жодного серйозного обговорення у Верховній Раді. Неначе проблема і не існує зовсім. Треба було ухвалити закон про біженців? Прийняли його ще 1993, коли проблема міграції тільки вимальовувалася на тлі хронічного самоствердження нації. Тільки через три роки знайшли шляхи його практичного застосування. І вже з першого дня роботи закон став давати течу одну за іншою. «Наприклад, у нас в країні не можна не дати людині статус біженця, навіть якщо вона подала для реєстрації завідомо неправдиві документи, — розповідає Володимир Новик. — З цієї причини її можна позбавити статусу, але не дати — не можна. Виходить, спочатку треба надати цей статус, і одразу ж відібрати, поки чиновника самого не притягли «за сприяння» правопорушникові». Може тому таку свободу відчули непрохані гості, вважаючи за можливе висувати ультимативні вимоги про необхідність надання українських паспортів, паралельно відмовившись від безкоштовних обідів, організованих Червоним Хрестом, посилаючись на те, що подібна допомога для них принизлива...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати