Вільна вода та енергонезалежність

На мапах Івано-Франківської, Закарпатської, Тернопільської, Львівської областей і не тільки існує по кілька гарячих точок, де бізнес і влада хочуть будувати гідроелектростанції, а громада — категорично проти. Найскандальніший приклад — будівництво каскаду із шести гідроелектростанцій на Дністрі. Як зазначають екологи, це будівництво знищить 200 кілометрів однієї з найкрасивіших європейських річок, поставить під ризик існування 14 населених пунктів і коштуватиме державі 20 мільярдів гривень. З іншого боку, Україна хоче розвивати альтернативні джерела енергії; зокрема, два роки тому уряд затвердив «Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року», де якраз передбачено будівництво ГЕС на Дністрі.

Як знайти компроміс між реаліями та паперами? Нещодавно екологи і громадські активісти спробували знайти відповідь у два різних способи. Всесвітній фонд природи (WWF) в Україні організував II Форум Української гідроенергетичної платформи, запросивши на нього активістів, експертів і чиновників. А жителі Тернопільської та Івано-Франківської областей провели під будівлею Кабінету міністрів мітинг проти будівництва ГЕС. Також вони передали урядовцям тисячі підписів місцевого населення з вимогою переглянути «Програму розвитку гідроенергетики на період до 2026 року» й відмовитися від будівництва нових гідроелектростанцій на Дністрі.

«РІЧКИ ТРЕБА ВИВІЛЬНЯТИ, А НЕ КЕРУВАТИ НИМИ»

Вимоги активістів підтримав народний депутат Остап ЄДНАК, який зголосився озвучити їх на засіданні уряду. На його думку, найліпше було б, якби «Програма розвитку гідроенергетики на період до 2026 року» пройшла через процедуру стратегічної екологічної оцінки. Адже уряд ухвалював цю програму ще 2016-го, без урахувань імовірних наслідків для довкілля, тоді як стратегічна екологічна оцінка запрацювала лише 12 жовтня цього року.

«Два роки тому й рік тому Тернопільська та Івано-Франківська обласні ради і ради нижчого рівня ухвалювали рішення проти будівництва ГЕС на Дністрі й передавали його уряду, — розповів Петро ТЄСТОВ, еколог, представник міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина». — Але уряд не проявив жодної поваги до думки людей. Кабмін переадресував цей лист Міністерству енергетики та вугільної промисловості, де клерк написав під копірку таку саму відповідь облрадам, що й отримали ми як громадська організація. Крім будівництва ГЕС, існує ще одна небезпечна тенденція, пов’язана з будівництвом шлюзів. Це фактично гребля, що перегороджує річку. Така ситуація зараз на Полтавщині. Причому це погоджує Державне агентство водних ресурсів. В усьому світі річки намагаються вивільнити від гребель, а наше агентство мислить застарілими підходами, що річками потрібно керувати. Ще один фактор — на будівництві завжди можна непогано заробити».

ПЕРША СПРОБА ДІАЛОГУ

Позиція Петра Тєстова, котрий також займається організацією туристичних походів, зокрема сплавів Дністром, категорична: ріки мають бути вільними, а ГЕС можна будувати на старих греблях, які не використовуються на сто відсотків. Таку саму позицію займає й «Екологія-Право-Людина». Натомість організатори гідроенергетичного форуму, фахівці Всесвітнього фонду природи в Україні, готові шукати компроміси і допомагати Міністерству екології та природних ресурсів будувати малі й великі гідроелектростанції, але з розумним підходом та мінімальним впливом на природу.

«У порядку денному нашого форуму порушувалося три блоки питань: мала гідроенергетика та актуальна ситуація з екологічними стандартами для МГЕС, перегляд «Програми розвитку гідроенергетики на період до 2026 року» і демонтаж гідротехнічних споруд задля відродження природного стану річок, — перераховує Світлана МАТУС, експертка WWF в Україні з питань природоохоронної політики та малих ГЕС. — Проблем багато. Так, один із стандартів для міні-ГЕС було встановлено 2017 року, але ніде немає його тексту, ні друкованого, ні електронної версії. У реєстрі оцінки впливу на довкілля міститься 27 проектів малих ГЕС, сім із них — на Закарпатті. Проте чимало проектів є копіпейстом один одного».

«Загалом цей форум став платформою для дискусії між енергетиками та водниками, до цього вони між собою не спілкувалися, — додає Світлана Матус. — Також ми вирішили робити для Мінекології базу даних експертів, які знаються на темі гідроенергетики. Заодно будемо формувати чорний список тих, хто причетний до копіпейсту. До речі, науковці не знають тих, хто готував такі проекти. Ще хочемо розробити для Мінекології критерії для територій, де взагалі не можна будувати ГЕС».

НЕ ПРИВАТНИЙ ІНТЕРЕС

Одразу напрошується питання, чому всім цим не займається виключно Міністерство екології та природних ресурсів, адже охорона довкілля на рівні держави — його обов’язок. Громадські організації можуть просто підставити плече. Як пояснила Світлана Матус, наразі у міністерстві працюють три фахівці, які займаються темою оцінки впливу на довкілля. А проектів у реєстрі — сотні, зокрема й щодо появи ГЕС. Часто саме ОВД може стати захисним щитом для громади та природи.

«Ми запрошували на форум ПрАТ «Укргідроенерго» (усі акції компанії належать Міністерству енергетики, підприємство готує проектну документацію для каскаду ГЕС на Дністрі. — Авт.), але ніхто не прийшов. Вони вважають, що гідроенергетична програма до 2026 року та енергетична стратегія до 2030 року хороші. Якщо їх змінювати, то програма має проходити ОВД, а це виявить купу незручних моментів для «Укргідроенерго», — зазначає Світлана Матус. — Ще один парадокс полягає в тому, що уряд дає «зелений тариф» лише ГЕС, зведеним на річках. Зараз є дві станції, побудовані на промислових стоках, але Національна комісія регулювання енергетики не дає їм «зелений тариф». Та будь-які рішення потрібно спрямовувати не тільки на приватні інтереси, а й на розвиток держави».

«Зелений тариф» треба не просто переглянути, а зменшити, вважає Петро Тєстов. В Україні він один із найвищих у Європі. Відповідно, розробники проектів міні-ГЕС керуються передусім бажанням заробити. Крім того, досі Україна не має власної стратегії та плану розвитку малої гідроенергетики, нормативних екологічних вимог до будівництва та експлуатації малих ГЕС. І досі під альтернативною енергетикою мається на увазі будівництво чогось масштабного, без використання сучасних технологій.

Днями еколог Тарас МИКІТЧАК на своїй сторінці у «Фейсбуці» опублікував відео, як може працювати мікро-ГЕС на річці. Йдеться про невелику турбіну, малопомітну у воді. «Оце називається альтернативною гідроенергетикою! — прокоментував відео Тарас Микітчак. — Вона (мікро-ГЕС. — Авт.) існує для забезпечення віддалених населених пунктів власною електрикою, а не для забезпечення за рахунок водних ресурсів місцевих мешканців експорту електрики з мільйонними прибутками у чиюсь кишеню! На жаль, в Україні такі справжні мікро-ГЕС і близько не рекламуються і не продаються. Якщо ж якийсь населений пункт візьме і стане енергетично незалежним, то як тоді використовувати його мешканців у своїх цілях?»