Віра ЛЯСКОВСЬКА: Конструктивніше не критикувати без кінця Львів, а допомогти йому повернути стару славу

Газета «День» уже писала про посягання окремих осіб, за підтримки львівської влади, на унікальні Брюховицькі ліси. Днями до нас надійшов відкритий лист, звернений до Президента України Віктора Януковича, підписаний чотирма Героями України — Борисом Возницьким, Романом Іваничуком, Степаном Хмарою та Юрієм Шухевичем, в якому йдеться про подальшу забудову цих лісів. «Впродовж кількох останніх років знахабнілі мародери, серед яких є відомі державні чиновники, а також деякі правоохоронці, вилучили кілька сот гектарів Брюховицьких лісів 1 групи Львівської лісопаркової зони оздоровчого та селекційно-насіннєвого призначення під котеджну забудову. Їхній охоронний статус досить високий, і вилучення цих земельних ділянок для особливих суспільних потреб можливе лише за згодою Верховної Ради або Кабінету Міністрів України», — йдеться у зверненні.

Як зазначають автори листа, 2004 року Брюховицька селищна рада всупереч усім законам надала в оренду під будівництво житлових будинків близько 20-ти гектарів цієї унікальної території двом приватним фірмам «Новобуд-дизайн» і «Буддизайн». Таким чином, під загрозою функціонування опинилась Львівська міська кардіологічна лікарня, яка розташована в цій лісопарковій зоні і облаштована необхідним устаткуванням, майданчиком для відпочинку, для проходження повного курсу сердечної реабілітації. «29 березня 2010 року близько сотні гектарів земель Науково-дослідного сільськогосподарського інституту відповідно до рішення голови Львівської обласної державної адміністрації було переведено у землі рекреаційного призначення під будівництво кварталів дачної забудови для фірм ТзОВ «Фаворит-інвест» та ТзОВ «Експерт-Логіст-Львів», — зазначається в листі. Автори звернення просять Президента «доручити правоохоронним органам об’єктивно розслідувати зазначені вище земельні махінації посадовими особами та взяти це розслідування під особистий контроль».

Про ці та інші проблеми, які нині потребують на Львівщині термінового вирішення, «Дню» розповіла Віра ЛЯСКОВСЬКА, голова комісії природокористування, охорони довкілля і благоустрою Львівської міської ради.

— Пані Віро, ваша давня боротьба за збереження Брюховицького лісу викликає і співчуття, і захват. Знаємо, що важко, але знаємо й те, що не збираєтесь відступати. Почнемо з першого. Чому оці масові вторгнення забудовників у зелені зони наших міст є можливими? У статті «Закон зелені зони вже не захищає» («День» №8 від 20.01.2011 р.) йдеться про те, що 20 років тому кількість зелених зон у Києві перевищувала норму в чотири рази. Киянам могла заздрити вся планета. А що робиться тепер? Київ дуже скоро нагадуватиме промислові міста півдня. Площа зелених зон в Україні за 10 років скоротилася із 550 тисяч гектарів до 412 тисяч. І це внаслідок забудов. Виходить так, що багатші крадуть скарби природи у найбідніших.

— Забудова зелених зон не є крадіжкою у звичному розумінні цього слова. Якісь документи оформляються, фабрикуються, створюється видимість дотримання закону. Одним словом, для більшості людей не все так очевидно.

— Враження таке, що криза духовності проявляється передусім у тому, що ми перестаємо цінувати довкілля... А, можливо, і розуміти?

— Саме так! Я родом із Черкаської області і не пригадую, щоб у роки мого дитинства хтось викинув на вулицю у селі якесь сміття, пакетик чи папірець... Усе збирали, а потім спалювали, або закопували. А тепер у Львові часто бачу: сідає людина у трамвай, а недопалок кидає на колію. Для дітей, підлітків кинути на землю обгортку від цукерки чи морозива — це взагалі, в порядку речей...

— Отже, школа недопрацьовує, а церква, яка в нашому регіоні традиційно дуже сильна, впливова і могла б дещо змінити, відстоюючи християнські цінності, не переймається екологічною проблемою... Так виходить?

— Принаймні, не можна покладатися лише на церкву. Ми підготували спеціальне звернення до релігійних громад, де якраз говорили про Брюховицький ліс, про те, що там будують вілли наші місцеві «олігархи». А це унікальні ліси, бо мають особливе кліматичне і оздоровче призначення і ростуть саме на Головному Європейському вододілі. Тобто — саме звідси частина річок і струмків тече на північний захід, до Балтійського моря, а частина — на південний схід, до моря Чорного. Уявляєте, яке це унікальне місце? Так ось, багато відомих людей підписалося під цим зверненням... Тоді ми звернулися до наших святостей, щоб і вони долучилися до справи, але конкретних наслідків так і не було.

А от красномовним прикладом впливу традиційної церкви у минулі роки є подвиг лісівника Андрія П’ясецького. Цей український патріот, міністр лісівництва в уряді Ярослава Стецька, був одним з п’яти дітей священика УГКЦ отця Лева. Його старший брат, хорунжий УГА, загинув у 1919 році в боях із польськими окупантами. Андрій П’ясецький, як і належить християнину, був просто закоханий у рідну природу! Тому й отримав лісову освіту, був одним з організаторів Українського науково-дослідного інституту. Коли німці заарештували багатьох членів самопроголошеного уряду Ярослава Стецька, Андрія залишили на свободі, вирішивши, що він, як фахівець, допоможе новій владі експлуатувати лісові ресурси Галичини. Зокрема, йому дали завдання — вирубати і відправити до Рейху 24 тисячі кубометрів високоякісної букової деревини. А для цього треба було добряче прорідити схили Європейського вододілу, тобто саме ті ліси, про які ми зараз говоримо і які захищаємо від новоявлених місцевих нуворишів. Андрій П’ясецький не міг піти на такий злочин і поїхав до Кракова, щоб заручитися підтримкою визначного вченого, фахівця з лісового господарства, професора Мантеля. Український лісівник довів впливовому німцеві, що масштабна вирубка букових лісів на схилах Головного Європейського вододілу спричинить екологічну катастрофу. І тоді вже сам професор Мантель добився, щоб ліси Янівського надлісництва стали науковим об’єктом. Предковічні букові ліси залишилися стояти, але безпосередній шеф галицьких лісів формайстер Ганс Барт не зміг вибачити своєму підлеглому недисциплінованості та самоуправства. Андрія П’ясецького заарештували 8 січня 1942 року і відправили до в’язниці. А в листопаді того ж року його розстріляли як... заручника. Ось як непросто було зберігати наші ліси в роки Другої світової війни, і все ж, як бачите, українці їх захищали.

— І тим прикріше усвідомлювати, що саме українці тепер знищують ці ліси своїми масовими забудовами.

— Найцікавіший простір у Європі саме в нас, на території України. Таке розмаїття всього! Найродючіші у світі чорноземи — у нас. А які ріки: Дніпро, Дністер, Прип’ять, Десна... Дивовижно мальовничі ліси, степи і гори. Немає ні вивержень вулканів, ні землетрусів, ні цунамі... Ні змій тобі отруйних, ні скорпіонів... Ну, чим не рай на землі? Але ми чомусь цього не цінуємо і навіть не усвідомлюємо. У нас так багато відповідних інституцій: і Лісотехнічний університет, і Інститут екології, є ще географічний і біологічний факультети Університету імені І.Франка. Але чомусь усі ці фахівці «пасуть задніх», коли треба рятувати рідну природу. Очевидно, справа в тому, що самим викладачам бракує ентузіазму... Один древньогрецький філософ писав, що учнів треба не заповнювати знаннями, а запалювати!

— Ось такі реалії колись дуже патріотичної Львівщини... У статті «Криголам не може плавати в болоті» («День» № 34-35) львівський журналіст Остап Дроздов уже відверто каже про те, що Львів перестав бути українським П’ємонтом. Ви згодні з цим? І якщо це так, то чи залишається у вас бодай крапля оптимізму?

— Певні підстави так говорити є. Нинішній Львів уже не той, що був у 1989 — 1990 роках. Це помітно навіть з того, що боротьбу нашу активніше підтримує Східна Україна. Нам через інтернет на наші звернення — а ми писали відкриті листи до Президента і уряду — приходять сотні, тисячі листів підтримки з Харкова, Запоріжжя, Херсона, Києва... Пишуть з європейських країн, навіть із Казахстану написали! І з-поміж цього розмаїття листів лише вряди-годи щось прийде зі Львова. Галичина віддала Україні свою пасіонарну енергію і таки трохи виснажилася. До того ж, будувати нову державу значно складніше, ніж руйнувати стару. Дещо із старого все-таки варто було б зберегти. Знаєте, в радянські роки я чотири каденції була депутатом і весь час займалася екологією. Влада всіляко допомагала нам, навіть давала вертоліт для того, щоб ми могли краще вивчити екологічні проблеми області. А потім усі зафіксовані порушення і, вибачте, паскудства показували і озвучували на сесії облради. Тоді Львівщина відразу дізнавалася імена своїх горе-господарників... А головне — існувала комплексна програма соціально-економічного розвитку. Тому порівнюючи наш дикий капіталізм із соціалізмом, я б віддала перевагу останньому. Принаймні, такому соціалізму, який був ідеалом молодого Івана Франка. Думаю, багато львів’ян підсвідомо відчувають те ж саме, тому вони трішки розчаровані і «розмагнічені» — не за таку ж Україну боролися... А стосовно тієї статті, то конструктивніше — не критикувати без кінця Львів, а допомогти йому повернути стару славу. Сподіваюся, ми подолаємо всі ці «перекоси» періоду первісного накопичення капіталу і наше життя налагодиться. А стосовно оптимізму то, звичайно, він у мене є. Інакше, не було б сили боротися. І в галичан я вірю. Як продовження нашої багаторічної боротьби, виникла громадська ініціатива «Озелени своє місто!». Там дуже активно працює львів’янка Марія Сокіл. Та й не лише вона... Якби не допомога людей доброї волі, то весь Головний Європейський вододіл уже був би у віллах... Минулого року ми виграли суд і відстояли 32 гектари Брюховицького лісу. Зараз точиться боротьба за наступні 328 гектарів. Є чудові люди, які нам допомагають. Не можу тут не згадати про суддю Лесю Данко. Яке символічне прізвище! І воно, до речі, повністю відповідає її людській суті. Вона витримала шалений натиск, захищаючи на судовому процесі оці 328 гектарів на Європейському вододілі. Кілька місяців тривав судовий процес, росли і множились томи справи, вона активно залучала до судового процесу багатьох депутатів Верховної Ради, свідків, ну, і... самих губителів природи. Знаєте, ця багатотомна справа, напрацьована суддею Данко, може бути своєрідною хрестоматією для юристів! На жаль, ця справа вже втретє опинилась у Вищому адміністративному суді на касаційному розгляді. І затрималась, після відкриття провадження, рівно на один рік і один місяць...

Але я впевнена, що ми відстоїмо наші ліси! Якщо буде потрібно, то дійдемо навіть до Європейського суду. Просто поки що не хотілося б виставляти Україну перед Європою в негативному світлі... А взагалі, треба робити ставку на побудову громадянського суспільства. Збирати, гуртувати навколо себе все мисляче і небайдуже. Добрий приклад нам усім подає газета «День». Ви подивіться — які цікаві люди об’єдналися навколо газети... Один лише Ігор Лосєв чого вартий — кримчанин, але який патріот України! І таких, як він, багато. Не уявляю собі, що було б, якби я одного дня не отримала цієї газети. Сказати, що я люблю її — це значить нічого не сказати... Вона — наш двигун, наш оптимізм і наша надія! А головне те, що газета «День» своєю активною працею допомагає українцям посісти гідне місце в сучасному глобалізованому світі.