Вишукане захоплення

Як, будучи вчителькою хімії, стати справжнім дизайнером капелюшків? Мабуть, треба з головою пірнути у творчий процес і на перше місце поставити роботу з тканиною та декором, а не з хімічними формулами. І додати до цього бажання бути ексклюзивною. Власне, дитяча спроба бути не такою, як усі, пошиті власноруч спіднички привели Валентину СВИСТУН до того, що сьогодні вона — єдина на Чернігівщині дизайнерка ексклюзивних капелюшків. Та й унікальна для України, бо загалом майстрів з виготовлення капелюхів в Україні не так багато. Валентина ж знає практично всі техніки створення різноманітних шляпок і може відтворити з шовку будь-яку квітку, що існує в природі.

Роботи Валентини вже розлетілися по 14 країнах світу. А це справді багато — майже дві тисячі капелюшків, більшість із яких — неповторні та єдині. Напередодні Всесвітнього дня капелюхів, який відзначається 15 січня, «День» поспілкувався з майстринею про її захоплення. Та й тема цілком нам близька. Кожну останню неділю травня головний редактор «Дня» Лариса Івшина пропонує відзначати як День капелюшків. Минулорічний флешмоб у соцмережах засвідчив, що прихильників цієї ідеї — сотні, якщо не тисячі. На заклик редакції українці ділилися світлинами в капелюшках, вбиралися у них усі, незалежно від віку, навіть немовлята.

Тож оминути увагою будь-які ініціативи, що пов’язані з відродженням моди на носіння екстравагантних жіночих головних уборів як способом самовираження, — не маємо права.

ПОДАРУНОК САМІЙ СОБІ

Доки спить менша доня, Валентина розповідає по телефону, з чого ж почалося її захоплення капелюшковиробництвом. Власне, посприяла цьому перша декретна відпустка. Маючи вільний час (хоча мами в декреті погодяться: вільні хвилини чи години з малечею вдома — це майже мрія), зацікавилася — як створити капелюх на зразок тих, які носила й носить досі телеведуча Катерина Осадча?

«У мене був якраз ювілей — 25 років. Коли донечка заснула, я зробила собі подарунок — перший невеличкий обруч з квіткою, це ще не був капелюшок. На вечірці показала його дівчатам, і з цього все почалося, — розповідає майстриня. Перший капелюшок у неї не зберігся, його одразу ж купили. — Скільки їх же було в мене! Я свої капелюшки багато разів не вдягаю, один-два зазвичай. Не продаю і ношу ті, які надягаються на всю голову (зараз капелюшниця шиє і в’язані кепко-балаклави. — Ред.). А те, що невеличке за розміром, довго не затримується. Зазвичай я йду на вечірку в капелюсі, а приходжу без нього».

Так із декрету Валентина поринула у творчий процес, якому присвячує весь вільний час. Хоча за першою освітою вона — вчитель хімії. Із маленького містечка на Чернігівщині приїхала на навчання в місцевий інститут. Тоді доводилося ночами і ранками сидіти над завданнями, підхід до навчання дещо відрізнявся від шкільного. Зараз студентська звичка посидючості й уміння змусити себе до роботи допомагає у створенні капелюшків, висидіти п’ять-шість годин за рукотворенням — не так і просто, як може здатися.

ОМРІЯНИЙ ФЕТР

«Після навчання в інституті закінчила швейні курси, шила для себе. Ще в дитинстві хотілося якось ексклюзиву. Пам’ятаю, як була в класі восьмому-дев’ятому, шила собі топи, спідниці, пов’язки на голову — хотілося виглядати унікальною і неповторною, — ділиться подробицями творчого процесу Валентина. — За минулий рік одягла 114 дівчат у капелюшки. Займаюся цим уже 11 років. Спочатку це були аксесуари на обручах, потім перейшла на складніші роботи. Є ж різні напрямки: скажімо, святкові капелюшки, які робляться за однією методикою, фетрові — по-іншому. Я дуже давно хотіла робити фетрові капелюшки. Влітку якраз знайшла сили й час на нову колекцію і почала створювати саме шляпки з фетру. Але довго не могла знайти, де купувати ковпаки, які потрібні для цього. В Україні їх можна замовити лише в хустській фабриці, і з ними я вже співпрацюю! А от святкові капелюшки повністю придумую сама — ніде цього не вчилася, і зараз дуже важко знайти інформацію на цю тему. Наприклад, щоб навчитись робити фетрові капелюхи, купувала ще до війни відеоуроки в одного з російських майстрів».

Тобто в нас ніде не розкажуть, як зробити з нічого вишуканий головний убір за різними техніками і стилями. Швейних курсів — вистачає, та ексклюзиву там не навчать. «Я працюю в різних напрямках: і весільні убори, і корони, і солом’яні капелюхи, і віночки й обідочки, і пов’язки, і капелюшки для новонароджених діток — усе, що завгодно, справжнє розмаїття. Просто нема такого вишу, де можна було б навчитися всього цього в один присіст. Адже потрібні ще фахівці, які знаються в усіх напрямках одночасно», — пояснює капелюшниця. Натомість Валентина вчить інших. Час від часу проводить майстер-класи для дітей та індивідуальні уроки для дорослих.

ЖІНОЧИЙ НАСТРІЙ ТА СВОБОДА

Тепер же хистом та умінням Валентини Свистун захоплюються не лише в Україні, а й у світі. Здебільшого, капелюшки замовляють клієнти із США, Австралії та Великобританії. Як каже майстриня, за кордоном більше жінок, аніж в Україні, не бояться вирізнятися в натовпі екстравагантністю й демонструвати своє «я». А щоб заявити про себе в інших країнах, жінка опанувала іноземну мову і створила власний інтернет-магазин. Нині її капелюшки побували й на вечірці в королеви Великобританії Єлизавети ІІ, і на званому обіді у президента США Дональда Трампа. Деякі витвори навіть ставали переможцями міжнародних змагань. 2018 року капелюшок, який замовила клієнтка зі США, переміг в одній із номінацій на кінних перегонах.

При цьому Валентина не вважає себе популярною, каже, що просто займається улюбленою справою, яка приносить задоволення і їй, і іншим. Адже капелюшок — це не просто прикраса чи вишукана деталь. «Для мене капелюшок — це внутрішня свобода і воля, той настрій та посил душі, який є в кожної жінки станом на тут і тепер. Ось цей настрій та відчуття самої себе у нас змінюються щодня на нові. І саме ці речі капелюшок може увиразнити й показати людям, що сьогодні я одна, а завтра — інша», — каже майстриня.

А ще капелюшок — це частина історії. Їх носили наші прапрабабусі, і це не було щось неординарне, як зараз. Звичайний елемент вбрання, незмінний атрибут, який часто можна побачити на світлинах початку ХХ століття. Жінки в родині гетьмана Скоропадського, приміром, носили капелюшки залюбки, їхні фотопортрети збереглися у фамільних альбомах.

«Я вбачаю свою місію в тому, щоб повернути моду на капелюшки, щоб у нашій країні кожна жінка мала можливість хоч раз у житті його надягти, — зазначає Валентина. — В Україні їх замовляють зазвичай до святкових подій, на тематичні вечірки. А не носять щодня тому, що не приміряють. Багато разів чула: мені це не пасує. Але коли жінка починає приміряти капелюшок, хоч раз, потім хоче міряти ще й ще і вже думає про власний капелюшок. Тобто треба розсмакувати. Я вірю в те, що кожній жінці можна підібрати свій капелюшок, можна знайти той, який буде личити лише їй. Але для цього потрібно приміряти не один варіант. І зараз ставлення до цієї деталі одягу змінюється — бачу за світлинами, що жінки не бояться прикрашати свої голови, надягати щось не таке, як у всіх».

Зрештою, експерименти з собою, чи внутрішні, чи зовнішні, завжди ідуть на користь.