Зміна акцентів. Естетичних

Роздуми на теми архiтектури та градобудiвництва на сторінках «Дня» представлено не вперше. Інтерес до них закономірний — навряд чи знайдеться людина, якій було б усе одно: чи приємне для життя середовище в його рідному місті, чи не виникає, завдяки містобудівним нововведенням, деякий незатишок і таке ін. Тим більше не може не насторожувати хаос, який поки ще панує в даній сфері. Особливо це стосується столиці, її історичного центра... Начебто і закони існують, що визначають правила забудови. Більше того, наприклад, у Києві нарешті взялися за деталізацію Генерального плану розвитку міста — розробку планів детального планування кожного району. А все одно час від часу виникають такі ідеї забудови міста, що інакше як аномалією не назвеш. Згодом київська практика поширилася і на регіони. І дуже прикро, що незважаючи на серйозність питання, вищезгадану наявність законів, в Україні все ще діють методом проб і помилок.

Коли ми ведемо мову про неповторність того чи іншого населеного пункту, то в першу чергу маємо на увазі не промислову інфраструктуру чи кількість авто на душу населення, а, безперечно, його архітектурний ансамбль. Бо саме застигла музика століть, як влучно охрестили архітектуру, визначає суть середовища проживання певної кількості людей і є візитівкою міста, містечка чи селища.

Історично склалося, що Рівненщина, яка є невід’ємною складовою Великої Волині, завжди перебувала на межі європейських цивілізацій, а протягом кількох століть — на кордоні двох імперій, Австро-Угорської та Російської, чи двох держав — Польщі та Росії. Зрозуміло, що таке прикордонне становище таїло в собі постійне очікування військових сутичок, загарбницьких воєн, примушувало волиняків дбати в першу чергу про захист свого житла, своєї власності. Тому цілком природно, що на Рівненщині один за одним виникли замки- маєтки, замки-міста, міста-фортеці, для яких характерні різноманітні пристосування для ефективного опору: винахідливі інженерні споруди, підземні ходи, могутні багатоярусні вежі із внутрішніми колодязями.

Завдання сучасних архітекторів — не лише якнайдовше продовжити життя старовинних споруд, а й органічно вписати їх у сучасні архітектурні ансамблі міст і сіл Рівненської області. Протягом останніх років проведено великий обсяг реставраційних, опоряджувальних робіт в Дубно, Острозі, Корці, Гощі, Рівному, в історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». Та навряд чи якість, об’єми проведених робіт і головне — фінансова їхня підтримка відповідає сучасному європейському рівню. Давно вже назріла потреба в будівництві нових приміщень для музейних фондів більшості історичних міст Рівненської області та меморіалу у Пляшевій, потребує негайного відновлення унікальний Тараканівський форт.

Окрема тема — архітектурний вигляд обласного центру. Через різні обставини Рівне не отримало відповідної історичної спадщини, багато будівель було зруйновано, зробила свою чорну справу й широкомасштабна забудова за типовими проектами. А коли відсутній «генетичний код», що визначає неповторність міста, коли немає архітектурної спадщини різностильових споруд різних століть, на перший план виходить багатошарове середовище наступних епох. На думку більшості рівненських архітекторів, у Рівному парад типізованої забудови, що свого часу вирішувала житлові проблеми, зруйнував певні ознаки ансамблевості невеликого міста на хвилястому рельєфі. Вони вважають, що наразі склалася унікальна ситуація, коли разом із упровадженням нових технологій утеплення та реконструкцій фасадів створюється нове архітектурне тло центра міста та виникають нові естетичні акценти.

За останній рік використовується поєднання систем типу «драйвіт» та сучасних фасадних фарб. Перша пофарбована споруда — кінопалац «Україна» на центральному рівненському майдані Незалежності — це виклик усталеним нормам та смакам певної категорії громадян. На думку архітекторів, виклик занадто відвертий і розрахований більше на шоковий ефект, аніж на помірковану та збалансовану естетику. Бо навряд чи яскравий оранж гармонізує з теплими тонами зеленого відтінку бокових споруд майдану Незалежності.

Очевидно, що певний дискомфорт в управлінні архітектури міста відчули, хоч і надалі стверджують, що поліхромія надає Рівному яскраве, веселе архітектурне обличчя. Адже надалі колір використовують досить обережно, акцентуючи увагу на зміні пластики фасадів і створення кольорових декоративних композицій. Саме таким чином рівненські архітектори намагаються поєднати стародавнє й нове, типове й унікальне, і вважають це ключем до того самого таємничого «генетичного коду» міста. Цілком закономірно при цьому, що ідеї «сучасної палітри» головного архітектора Рівного Миколи Пасічника не лише були підтримані міською владою та більшістю колег-архітекторів, а й співпали із бажанням виробників фасадних систем.

Чого тут більше — бізнесу чи творчості? На мою думку, домінує якраз економічна складова, що, хоч як це парадоксально, з одного боку, є позитивом, а з другого — негативом. Адже не секрет, що обласному центрові катастрофічно бракує коштів на те, щоб поетапно здійснювати нещодавно затверджений генеральний план забудови міста. От і вдається міська влада до певного компромісу, підписуючи вигідні контракти з виробниками фасадних систем, тротуарної плитки, пластикових вікон тощо. Така схема, безумовно, дає можливість упорядковувати будинки та дороги з найменшими затратами і в той же час порушує планомірність і послаблює контроль над самодіяльністю замовників та виробників.

Згадуючи початок 80-х років минулого століття, доречно було б зауважити: незважаючи на певну типізацію, якраз тоді Рівне мало своє неповторне обличчя невеликого, охайного, зеленого та квітучого європейського містечка. У всякому разі, в ті часи нікому й на думку не спадало поруч з дев’ятиповерховим будинком побудувати триповерховий котедж чудернацької форми або укласти тротуарну частину центру міста плиткою різного типу, як це практикується зараз.

У архітекторів Рівного вистачає болючих проблем, як приміром, розчищення гирла річки Устя, озеленення мікрорайонів, розширення мережі культурно- мистецьких закладів. І, звичайно, чи не найбільше болить відсутність фінансування на житлове будівництво. Адже Рівне чи не єдиний обласний центр України, в якому будівництво житла майже зовсім припинено. Не залишають у спокої й рівненські довгобуди, до яких роками нікому немає діла. Рівненці з великим нетерпінням чекають-не-дочекаються, коли вже нарешті завершиться будівництво вкрай потрібного місту Палацу спорту на вулиці Степана Бандери. Та вирішувати ці та інші наболілі питання, дбати про архітектурне обличчя міста мають не лише фахівці, а й депутати Рівнеради, міська громада в цілому. Отак усім миром і можна буде досягнути гармонії та затишку в місті, в якому жити нам і нашим дітям та внукам.

КОМЕНТАР

Віктор КОВАЛЬЧУК, директор проектно-будівельної фірми «Вантек» (м. Рівне):

— Архітектурне обличчя сучасного Рівного набуває нових рис і в цілому покращується, бо прогрес зупинити неможливо. Та й перехід з державного будівництва на приватне сприяє якості будівельних робіт, вишуканості нових архітектурних форм. Хоча є деякі неузгодженості між ними та замовником з міськвиконкому. Тому й з’явилися в місті нехарактерні для Європи фасади будинків, пофарбовані в «ядовиті» кольори, а центр міста перевантажений різними стилями. Та виправлення помилок — лише справа часу.

Нещодавно затверджений генеральний план розбудови обласного центру відповідає європейським нормам, враховує більшість запитів його мешканців. Інша справа, що стовідсотково його виконати коштами міського бюджету нереально. Без зовнішнього інвестора проект так і залишиться проектом. На допомогу рівнянам мають прийти значні капіталовкладення, в першу чергу з Києва, де будівельний бум уже досяг свого апогею, а ринок перенасичений будівельними фірмами.

Можливо, тоді в Рівному поступово вирішуватиметься житлова проблема, бо на даний момент будівництво житла практично завмерло на нульовій позначці. Сприятиме цьому, сподіваюсь, і нова політика держави у сфері кредитування.