Базовий компроміс

Двохсотрічна військова присутність Росії в Грузії має закінчитися через три роки. Згідно з підписаною 30 травня в Москві угодою, російські військові бази в Батумі та Ахалкалакі функціонують у режимі виведення. Цей процес має повністю завершитися протягом 2008 року. Довгоочiкувану московську угоду міністрів закордонних справ Грузії та Росії Саломе Зурабішвілі та Сергія Лаврова можна справді назвати історичною. Але глава Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень Олександр РОНДЕЛІ оцінює ситуацію зі стриманим оптимізмом. «Росія довго зволікала, але більше не могла залишатися в іншій країні всупереч її волі. Крім того, треба враховувати і думку Заходу, і натиск США, — каже експерт. — Ці бази не відіграють особливої військової ролі, хоча, з іншого боку, їхня присутність була досить важливим символом; якщо російські військові залишать Батумі й Ахалкалакі, російська база у Вірменії буде ізольованою. Прийняте рішення, звісно, дратує частину російської еліти, і ми не повинні виключати, що це роздратування виллється в певні кроки проти Грузії».

«Для експертного доопрацювання залишені кілька питань — у тому числі щодо Гудаутської бази (раніше російська сторона заявляла, що вона вже виведена, але грузинська вимагала проведення моніторингу. — Авт. ) та створення грузино-російського контртерористичного центру, — зазначає Олександр Ронделі. — Тут ми можемо напоротися на підводні камені, але відрадно, що є загальне рішення». Не є таємницею, що Росія та Грузія мають різні підходи до ситуації в Панкіській ущелині та її впливу на Чечню, крім того, Москва та Тбілісі по-різному оцінюють минулі та нинішні події в Абхазії і Південній Осетії. Тому майбутнє антитерористичного центру здається досить туманним. «Для того, щоб полегшити Росії відхід із Грузії, Тбілісі виступило з пропозицією про створення цього центру, але без глибокого опрацювання деталей. Зараз, коли почалася предметна розмова про майбутнє цієї структури, схоже, що вона не матиме військового характеру, а стане центром обміну інформацією. При цьому центр не боротиметься проти чеченців або будь-кого: ми маємо різні погляди на те, хто є терористом, а хто ні», — пояснює Олександр Ронделі.

Проблема, яку вже викликав поч аток виведення російських баз із Грузії, — невдоволення Азербайджану передислокацією озброєння на територію Вірменії. «Прикро, що таким чином присутність російської зброї в регіоні не припиняється. З огляду на те, що Карабаський конфлікт не вирішений, така передислокація додає напруження», — зазначає експерт.

Олександр Ронделі вважає, що в найближчому майбутньому Грузії не варто чекати від Росії подальших поступок. «На поступки йдуть, коли переосмислюють політику, приймають нову концепцію, або настільки слабшають, що не можуть більше втриматися. Нічого такого я поки що не бачу. Лише підтримка Росії втримує сепаратистів від того, щоб піти на переговори з Тбілісі. Російське громадянство масово надають і в Абхазії, і в Південній Осетії. В Абхазії землі, нерухомість скуповують різні громадяни та юридичні особи з Росії. Для Росії важлива присутність на узбережжі Чорного моря, крім того, контролюючи Абхазію, можна привільніше почуватися на Північному Кавказі. Росія, очевидно, вирішила окопатися в Абхазії, але одночасно заявляє про повагу територіальної цілісності Грузії. Думаю, найкраще, що могла б зробити Росія, — допомогти абхазам і грузинам домовитися між собою. Це справді була б місія великої країни».

За словами Олександра Ронделі, «Грузія неодноразово говорила, що готова вести переговори з абхазами й осетинами стільки, скільки знадобиться». «Ми розуміємо їхні побоювання, але треба наполягати на дотриманні прав наших громадян і відновленні гідного життя, — каже експерт. — Ми сподіваємось на допомогу міжнародної громадськості, в тому числі й Росії, оскільки в її довгострокових інтересах має бути бажання мати стабільну та дружню Грузію. Але, очевидно, поки що Москві здається найоптимальнішим впливати на Тбілісі завдяки контролю над Абхазією та Південною Осетією».

Як відомо, Україна споконвічно виступала за відновлення територіальної цілісності Грузії. Після того, як нове керівництво взялося втілювати в життя регіональне лідерство України та місію миротворця, питання нашої участі у вирішені проблем Абхазії та Південної Осетії стало особливо актуальним. Однак українські офіційні особи лише заявляють про те, що київський план придністровського врегулювання (який ще далеко не втілений) може стати прикладом для вирішення інших конфліктів на території країн ГУАМ; а напередодні кишинівського саміту цієї організації деякі ЗМІ передали висловлювання міністра закордонних справ Бориса Тарасюка про те, що ми готові відправити миротворців у прикордонні з Росією регіони Грузії. Поки що далі заяв справа не пішла. «Для Грузії має значення участь будь-якої іншої країни, крім Росії, в урегулюванні конфліктів, тим паче, якщо це буде Україна, здатна стати неупередженим учасником процесу, — каже Олександр Ронделі. — Ми вдячні Україні за політичну підтримку. Якщо на участь Києва в процесі урегулювання територіальних конфліктів у Грузії буде воля світової спільноти та Росії, яку, звісно, ми ніяк не можемо викинути з цього процесу, тоді Україна зможе вiдіграти свою позитивну роль».