Білоруська армія призиває на службу чотириногих

Білоруська армія охоче призиває на службу чотириногих «солдатів» і бачить перспективу в новому «роді військ» — службовому собаківництві, тим більше, що видресирувані тварини нерідко набагато дисциплінованіші за призовників і сумлінніше виконують свої обов’язки.

«У армії ті ж проблеми, що і в цивільному житті. Але наші собаки на відміну від солдатів, виконують команду з першого разу», — сказав полковник Володимир Кацнельсон, директор кінологічного центру Міністерства оборони.

За чисельністю підготованих собак білоруська армія посідає друге місце в Європі після Франції. На торішній першості серед військових спортсменів збірна Білорусі стала першою.

На майданчику центру йде звичайне тренування — солдати й офіцери навчають своїх вихованців, які стрибають через вогонь, проходять колодою з зав’язаними очима, лазять прямовисними сходами, затримують «порушників».

Головна професія чотириногих — охорона і розшук. Непідкупні «воїни» несуть вахту на прикордонних і митних постах, йдуть слідом дезертирів і порушників кордонів, розшукують людей під завалами і тих, хто заблукав у лісі.

«Собака — найнадійніший сторож. Він не вимагає відпусток, не тікає в «самоволку» і тим більше — не продасть свій автомат», — говорить Федір Дорогокупець, заступник начальника центру з виховної роботи.

Коли минулого року в Мінську обвалився дах в одному зі старих корпусів військового госпіталю, найавторитетнішою була думка армійського пса, який за лічені хвилини дав добрий знак — потерпілих під завалом немає.

«Якщо треба — наші собаки спеціалізуватимуться хоч на косметиці. Одеколон і наркотик, бомбу чи долари вони шукатимуть не тому, що їм подобається цей запах, а тому, що за нього вони отримають ласощі», — говорить Кацнельсон.

Він упевнений у світлому майбутньому службового собаківництва, і готовий ростити найрізноманітніших «фахівців» — від розвідників і диверсантів до рятівників і санітарів, в залежності від замовлення Міністерства оборони.

Людей-добровольців, котрі прагнуть виконати свій військовий обов’язок, в країні все менше. Останнім часом кінологи зіткнулися і з проблемою набору до армії собак. Через падіння рівня життя, високі податки на утримання тваринних, домашніх чотириногих стає все менше, а бездомних — все більше.

«Звичайно собака купувався так — наша комісія оцінює собаку за її зовнішнім виглядом, потім починається торг, в результаті собаку, як правило, віддають безкоштовно», — пояснює офіцер-кінолог.

На елітних цуценят у армії грошей немає.

«Зрештою нам не так важливо, як у собаки загнуто хвіст — аби вона добре служила», — пояснюють кінологи.

Армійський центр змушений тепер розводити службові породи сам. У військовій частині, окрім собачої їдальні, шпиталю, з’явилися ще й ясла для цуценят і дитячий садок.

Кажуть, для армій країн НАТО собака — велика розкіш, її підготовка й навчання коштують десятки тисяч доларів. У Білорусі — це найдешевший «військовослужбовець». Може, ще й через це чотириногі служиві з’являються в охороні президента, спецслужбах і, ймовірно, скоро стануть під прапор Міністерства з надзвичайних ситуацій.

Колись найелітнішим у розпліднику був десятирічний середньоазіат О’Пуш, у якого ірландське ім’я тільки через те, що в його братів і сестер першою в імені була літера «о».

Зараз серед німецьких, кавказьких, середньоазіатських вівчарок у центрі з’явилася екзотична для Білорусі і, до речі, перша в країні малінуа — бельгійська вівчарка, названа натовцями Ігорем.

Десятимісячний Ігор зі світло-чепрачними боками, як перший постійний представник Брюсселя, перебуває в привілейованих умовах — критому й опалюваному вольєрі. І кінологи вже обдумують, як добути йому відповідну наречену.

Кацнельсон, за його власним визнанням, пам’ятає «в обличчя» кожного підготованого центром пса краще, ніж солдатів, що служили в нього. І звичайно, вдома в нього також є пес — підібраний на вулиці спанієль.

«Дружина на вулиці упустила рукавичку, а коли обернулася — її ніс у зубах сумний голодний спанієль з шерстю, що звалялася ... Вечорами він лежить у мене на грудях і ніколи не набридає запитаннями», — говорить Кацнельсон.