НАТО чи занадто?

Українське Міністерство оборони спростувало інформацію, яка з’явилася в ЗМІ, про те, що воно запропонувало вищому керівництву країни розглянути питання про подачу заявки на вступ до НАТО. Українських військових, звичайно, можна зрозуміти: навіть якщо й передбачити, що вони намагалися виступити з подібними пропозиціями, їм абсолютно не потрібне обговорення пронатовських ініціатив у пресі. Тим більше — в період передвиборної кампанії, коли президент Леонід Кучма й ряд інших представників політичного керівництва вже встигли зробити заяви про пріоритетність відносин із Росією.

Київ, звичайно ж, може ніяких заявок до НАТО не подавати. Але геополітична реальність навколо України змінюється з кожним днем, і з цих змін доведеться робити висновки. Відносини України та Північноатлантичного союзу, як відомо, регламентуються «Хартією про особливе партнерство», підписаною під час відомого Мадридського саміту НАТО — того самого саміту, на якому й було прийнято рішення про розширення альянсу. Про це нагадує і Міністерство оборони України у своєму спростуванні. Але українські військові, очевидно, забули, що сама хартія була наслідком оформлення російсько-натовських відносин у вигляді «Основоположного акта», що перетворило відносини між НАТО і Росією в куди більш серйозний зв’язок, ніж відносини між НАТО й Україною.

Після подій 11 вересня стало очевидно, що формат російсько-натовських зв’язків вже не влаштовує ні Москву, ні Брюссель. До речі, саме в той час, коли українське Міністерство оборони спростовувало інформацію про свою євроатлантичну заангажованість, газета «Файненшнл Таймс» повідомила про вельми серйозні пропозиції НАТО щодо зміни параметрів відносин із Росією. Якщо ці пропозиції буде прийнято Москвою, зміниться весь вигляд Північноатлантичного союзу, і можна буде просто констатувати, що організацію Варшавського договору інкорпоровано Північноатлантичним союзом. Але навіть якщо Кремль і не прийме всіх пропозицій керівництва НАТО, зміни формату не уникнути: просто компромісу буде досягнуто на інших, більш «м’яких» принципах. «Основоположному акту» залишилося жити недовго — не сьогодні, то завтра він поступиться місцем іншому, куди більш прогресивному і вигідному для договірних сторін документу.

Але якщо буде усунено причину, а збережеться наслідок — чи не виглядатиме це черговим політичним нонсенсом? А, між іншим, «Основоположний акт» — причина, наслідком якої є україно-натовська хартія. І саме так. Київ може вважати, що, заперечуючи своє бажання переглянути формат відносин з альянсом, він зберігає обличчя. Насправді йдеться швидше про збереження дурного виразу обличчя. Якщо Україна дійсно хоче зберегти обличчя та якість відносин з НАТО і Росією, їй потрібно поквапитися з пропозиціями до Празького саміту НАТО, наміченого на осінь. Якщо українські дипломати та військові запізняться, формат нових відносин між НАТО й Україною буде визначено спільним рішенням керівництва Північноатлантичного союзу й Росії. Боюся, що Україну навіть забудуть запитати, наскільки їй подобається цей новий формат…