Немає реакції – немає проблем?

У суботу вулицями польського Перемишля пройшов уже традиційний «Марш перемишльських та львівських орлят» — акція вшанування пам’яті місцевих учнів і гарцерів (активістів скаутського руху), загиблих у польсько-українській війні 1918 — 1919 років. Ходу «орлят» (а саме так у Польщі називають наймолодших вояків за незалежність) організували праворадикальні організації — Національно-радикальний табір і Загальнопольська молодь.

За повідомленням порталу українців у Польщі «Простір», під час акції вже традиційно не обійшлося без антиукраїнських інцидентів. Проходячи повз будинок українського Народного дому, один з учасників акції прокричав: «Смерть українцям!» Сам по собі цей факт ніби й не мав привертати особливої уваги — маргіналів з ксенофобськими настроями чимало в кожній країні. Однак непокоїть щораз більша кількість схожих випадків і, головне, брак належної реакції офіційної Варшави, інтелектуалів та медіа на непоодинокі антиукраїнські інциденти.

У червні цього року перемишльські націоналісти напали на українську релігійну процесію, а під час маршу Незалежності 11 листопада дійшло до ганебного акту вандалізму — спалення українського прапора. Це лише найбільш резонансні з випадків — список можна продовжувати далі. Влада натомість ігнорує заклики українських активістів та дипломатів, списуючи прояви ксенофобії на звичайне «хуліганство». Подібну тактику, вочевидь, обирає і медійний сектор — інакше як пояснити майже абсолютний брак реакції на останній епізод під час «Маршу орлят»?

Головним ньюсмейкером події стали місцеві перемишльські видання. Анна Фортуна з «Перемишльського порталу» написала про «великий Марш орлят», що дещо контрастує з оцінками поліції, яка нарахувала майже півтисячу учасників. Описуючи перебіг акції, авторка обмежилася цитуванням висловлювань міського очільника Роберта Хоми (під офіційним патронатом якого пройшла хода) і лідера Загальнопольської молоді Матеуша Левицького. Мер Перемишля закликав пам’ятати борців за незалежність Польщі, додавши: «Львів колись був польським містом з певною традицією та історією і становив незаперечний елемент Речі Посполитої». Про антиукраїнські гасла, що лунали з вуст учасників маршу звісно немає ані слова.

Змову мовчання перемишльських ЗМІ підтримав Маріуш Камєніцький із видання Nasz Dziennik: «Суботній Марш пам’яті перемишльських і львівських орлят мав на меті вшанувати пам’ять героїчної молоді й нагадати про не досить знану поза Перемишлем історію 1918 року». Автор, вочевидь, не вважав за потрібне паплюжити світлий образ «локально-патріотичного заходу» згадкою про безславну поведінку деяких його учасників. Ліволіберальна «Газета Виборча», хоч зі скепсисом оцінила участь мера Перемишля Роберта Хоми в організованому крайніми націоналістами маршу, однак також не згадала про ганебний інцидент.

Хай би як парадоксально це звучало, про антиукраїнські гасла під час перемишльської ходи написали видання, відомі своїми антиукраїнськими матеріалами. Портал правоконсервативного спрямування Kresy.pl процитував звернення посла України в Польщі Андрія Дещиці до відповідних органів для розслідування епізоду. Схожий матеріал розмістила польська версія російського інформаційного агентства Sputnik. «Голос Кремля» в Польщі, як тут часом називають цей портал, полюбляє роздмухувати польсько-українські конфлікти, даючи зрозуміти — хто виграє від конфлікту сусідніх народів. Статті обох сумнівних видань велемовно супроводжуються безліччю антиукраїнських коментарів.

Серед польських ЗМІ тільки Wschodnik.pl та вже згаданий «Простір» виразно засудили інцидент під час «Маршу орлят». Це й не дивно, адже обидва портали висвітлюють життя українців у Польщі. Більшість медіаресурсів, однак, і надалі не звертають особливої уваги на щораз активнішу мову ненависті в інтернеті й на вулицях. Листопадове опитування Центру дослідження суспільної думки (CBOS) під назвою «Між патріотизмом і націоналізмом» показало: кожен шостий (17%) задекларував підтримку діяльності радикалів із Національно-радикального табору і Загальнопольської молоді.

ЩО ДАЛІ?

Зі зверненням до польського уряду для протидії проявам ворожості щодо української меншини та громадян України виступив Союз українців у Польщі: «До ескалації такої поведінки призводить ігнорування публічної пропаганди ненависті на національному ґрунті, а також поблажливе ставлення до таких дій з боку урядової адміністрації та органів самоврядування», — йдеться у зверненні «Союзу». Українські активісти в Польщі додають: «Мовчання державних органів щодо цих огидних подій шкодить польсько-українським відносинам». Небайдужі до проявів нетерпимості польські активісти створили петицію на підтримку відозви Союзу українців. Наразі під нею підписалися 419 осіб.

З виразною критикою росту нетерпимості до українців виступила професор Варшавського університету і Києво-Могилянської академії Александра Гнатюк: «Отже, жарти закінчилися. Або уряд має владу й візьме контроль над ситуацією, або залишиться таким, як дотепер, тобто вдавано пасивним, де-факто — заплющуючи очі на готових до символічного й фізичного насилля радикалів». Проте така реакція серед польських інтелектуалів є радше винятком, який тільки підтверджує правило. Занепокоєння висловлюють лише ті, хто протягом десятиліть працює на ниві польсько-українського порозуміння.

Більшість, натомість, віддає перевагу пасивній позиції страуса, ховаючи голову в пісок та ігноруючи прояви нетерпимості. Для них радикали — це мотлох, маргінали, котрі не заслуговують на увагу, тим паче критичну. За умов наявної внутрішньогополітичної кризи ані правоконсервативний уряд, ані близькі до нього інтелектуали не горять бажанням втрачати підтримку радикальної молоді та «кресових» середовищ, тож дивляться на такі інциденти доволі поблажливо. Реакція (а точніше її брак) польських ЗМІ лише відтягує лікування «хвороби» ксенофобії, яка прогресує і стає задавненою.

Нагадаємо, свій внесок у розв’язання складних польсько-українських відносин зробила газета «День»: 2004 року в її Бібліотеці вийшла книжка «Війни і Мир, або «Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...», впорядкована відомими українськими істориками — Віктором Горобцем, Володимиром Панченком, Юрієм Шаповалом за загальною редакцією Лариси Івшиної. У передмові до польськомовного видання відомий польський дисидент і журналіст Адам Міхнік наголосив: «розмова про історію складна, але необхідна. питання в тому, щоб спрямувати свою думку в майбутнє, щоб усвідомити, як багато в нас спільних цінностей та інтересів, а також — як багато ми разом можемо досягти». Тож, мабуть, і польським, і українським політикам, які цікавляться такою складною темою і прагнуть розвитку і зміцнення дружніх відносин між нашими націями, варто скористатися цим інтелектуальним капіталом. І можна бути певним, що керуючись саме таким підходом, обидві країни зможуть вибудувати взаємовигідні відносини, які спрямовані в майбутнє та розв’язання проблем, з якими стикаються наші країни тепер.

ДОВІДКА «Дня»

Хотіли б звернути увагу на два аспекти, варті уваги в контексті матеріалу О. Аврамчука. Перший — історичний. Перемишль було згадано ще в «Повісті врем’яних літ» під 981 роком як володіння східнослов’янського племені білих хорватів; невдовзі він був підкорений давньоукраїнським Великим князем Володимиром Хрестителем і включений до складу Київської держави. Із Х до ХІV ст. місто перебувало під владою київських та галицьких князів, будучи визначним адміністративним, духовним (православним!) та адміністративним центром. Із 1349 р. — володіння польських королів. 31 жовтня 1918 р. українці Перемишля утворили Перемиську Народну Раду з наміром надалі об’єднати зусилля з ЗУНР, проте 11 листопада у місто увійшли польські війська («орлята») і після запеклого штурму оволоділи ним. Були численні жертви. У 1940—1941 рр. та 1944—1945 рр. місто було включено до УРСР (маловідомий факт) як районний центр, проте 1945 р. Сталін передав його «народній Польщі».

Другий аспект — сучасний. Звертає на себе увагу, що захід іменується «Маршем перемишльських та (увага!) львівських «орлят». Це вельми показово, як і цитовані у статті слова мера міста про те, що «Львів становив незаперечний елемент Речі Посполитої». І це показує, в якому саме напрямку змінюється ситуація в Польщі.