Смерть на трибуні
Загибель президента Чечні Ахмада Кадирова — крім усіх питань, пов’язаних із реальністю політичного врегулювання в республіці та правдивістю перемоги тепер уже не просто над анонімними бойовиками, а над державною машиною Ічкерії, поставила ще й найголовніше запитання — запитання про майбутнє. Багато в чому відповіддю на це запитання могла б стати фігура наступного чеченського президента. Відомо, до якого часу його мають обрати. Але абсолютно неясно, якого роду фігурою він має бути.
Досі Кремль робив ставку на двох політиків, яким і допомагав виграти вибори глави Чечні у присутності російських військ. У випадку Доку Завгаєва — в період першої війни — це була ставка на чеченську партійну номенклатуру минулих років, яка абсолютно себе не виправдала. Клан Завгаєвих був кланом господарників, які не прагнули війни, але були готові до накопичення. Протистояти натиску чеченських польових командирів і російських військових він був не в змозі — справа завершилася крахом завгаєвської державної конструкції, захопленням Грозного, Хасавюртом — торжеством Ічкерії. Друга ставка — ставка на Кадирова — виглядала спробою відтворити ічкерійську державну машину та її ж правила гри в російських політичних реаліях. Кадиров нічим не відрізнявся від своїх опонентів у таборі бойовиків — крім хіба що лояльності Москві. При цьому ніхто не міг з упевненістю сказати, коли ця лояльність закінчиться. По суті, загиблий президент вибудовував власний режим, використовуючи московські сподівання на ефективність цього режиму. Якщо Кадиров не загинув би 9 травня, невдовзі він міг би стати батьком чеченської незалежності — не формальної, то фактичної: з його республіки безпардонно виганяли високопоставлених чужинців-прем’єрів, навіть якщо вони користувалися кремлівською підтримкою, охоронці — або, краще сказати, гвардійці Кадирова неодноразово вступали в конфлікт із російськими військовими, а сам президент Чечні явно прагнув виведення російських військ із республіки. Але загибель Кадирова продемонструвала, що він або не зміг створити ефективного режиму особистої влади, або не контролював силовиків. Кадиров не був хазяїном республіки — він був лише вождем відчайдушного клану, готового використати становище, що склалося, для захоплення влади у Чечні — навіть шляхом домовленостей (можливо, тимчасових) із Москвою. Якщо нового президента Чечні знову виберуть із цього ж ряду політиків, історія знову повториться — він спробує перетворити республіку на своє володіння і або загине, або стане сепаратистом…
Уже під час останніх виборів президента Чечні, коли Кремль грубо усунув від участі в них усіх основних конкурентів Кадирова, говорили про необхідність появи бiля керма Чечні певної компромісної фігури, яка не виглядатиме ставлеником кланів, до якої спокійно поставляться по обидва боки фронту. Але Кремль захопила ілюзія силового вирішення чеченської проблеми руками самих чеченців. Те, як ця проблема вирішується насправді, 9 травня стало зрозуміло всім. Загибель Кадирова могла б стати відправною точкою на початку пошуку нової фігури для Чечні — і нового шляху вирішення проблем у республіці. Зараз не так важливо, яким буде ім’я цього нового лідера — Авторханов, Сайдуллаєв, Джабраїлов, Хасбулатов або якесь ще. Важливо, щоб для свого народу ця людина стала символом надії на краще майбутнє, а не черговим уособленням грубої сили, пожадливості та нерозбірливості у засобах.
