Стабільна політична нестабільність по-італійськи

Італія не перестає дивувати світ своєю політичною нестабільністю. Починаючи з 1946 року тут змінився 61 уряд. Та, попри часту зміну урядів, країна стабільно залишається четвертою найбільшою економікою в Європі.

І нібито слідуючи цій тенденції нестабільності, минулого тижня подав у відставку прем’єр-міністр Італії Енріко Летта, прем’єрство якого тривало десять місяців. До нього цю посаду після відставки Сильвіо Берлусконі в листопаді 2011 року обіймав Маріо Монті. Італійська преса дивується тільки швидкості, з якою в Італії відбувається зміна керівника уряду. І справді, як не дивуватися такій оперативності італійської державної машини. У п’ятницю президент Італії Джоржіо Наполітано прийняв відставку Летта, а в понеділок до полудня попросив мера Флоренції Маттео Ренці сформувати новий уряд після менш ніж годинної розмови. 39-річний Ренці може стати наймолодшим прем’єром в Італії, на два місяці молодшим за Беніто Муссоліні, коли той прийшов до влади 1922 року. Сьогодні в парламенті має відбутися голосування з вотуму довіри урядові Ренці.

Слід зазначити, ще в жовтні Летта був на вершині популярності, коли взяв гору в протистоянні з колишнім прем’єр-міністром країни Сільвіо Берлусконі. Однак з того часу багато що змінилося в італійській політиці загалом та в Демократичній партії зокрема. Усередині партії в Летти з’явився сильний суперник Маттео Ренці на прізвисько il rottamore (бульдозер). Ставши лідером Демократичної партії, він здобув суттєву підтримку електорату завдяки запереченню методів так званої старої політики з її підкилимовими домовленостями. І, до речі, як Летта, він може стати прем’єр-міністром Італії без проведення виборів.

Ренці багато критикував Летту за нерішучість у проведенні необхідних Італії реформ і вже пообіцяв драматичну зміну курсу в разі, якщо стане на чолі уряду. «Спільними зусиллями ми маємо виборсатися з цього болота. Ідеться не про передачу владної естафети й продовження того ж курсу. Ідеться про зміну цілей, темпу й ритму», — заявляв він.

А ось як аналізує появу Ренці на політичній арені директор італійського інформаційного агентства ANSA Луїджі Конту: «Уряд Летти не був типовим, він виник внаслідок відсутності вибору, коли ніхто не запитував виборців їхньої думки. І виник він тоді, коли провідна політична сила — Демократична партія — не мала лідера. Із появою справжнього лідера, — такого, як Ренці, обраного електоратом, багатьма виборцями, уряд міг би стати набагато сильнішим, хоч як це парадоксально».

Ніхто в Італії не сумнівався, що президент дасть Ренці шанс стати прем’єром і сформувати новий уряд. Це буде вершиною незвичайного кар’єрного злету. Ренці ніколи не обирався до парламенту й не працював в уряді. Але він обіцяє співвітчизникам активні дії й разючі зміни.

Однак демократам не вистачить голосів, щоб самостійно схвалити кандидатуру Ренці. Потрібно шукати союзників.

Затятий опонент лівоцентристів Сильвіо Берлусконі, лідер партії «Уперед, Італіє!» заявив, що залишається в «конструктивній опозиції».

Перший удар «ні» il rottamore отримав у суботу від свого друга письменника Алессандро Барікко, автора відомого твору «Щовк», опублікованого 1996 року, якому Ренці пропонував посаду міністра культури. Друге «ні» він отримав від Андреа Гуерра, директора великої міжнародної компанії Luxottica, якому Ренці хотів доручити міністерство економічного розвитку. Це міністерство є ключовим, оскільки італійська економіка — третя в зоні євро — ледь виходить із рецесії зі скромним зростанням у 0,1 відсотка в останньому кварталі 2013 року, становить ще одну проблему для Маттео Ренці, який хоче призначити на цю посаду політика, але який є компетентним і має авторитет та довіру в Брюсселі та Центральному європейському банку», — зазначає Corriere della Sera. У той час як часопис Il Fatto пише: «Ой, ой, ой, Ренці, справи складні».

Таким союзником Ренці міг би стати Анджеліно Альфано — колись поплічник Берлусконі, а тепер лідер власної партії «Новий правий центр». Однак наразі він заявив, що не готовий так просто погодитися з кандидатурою Ренці, й потребує часу на роздуми. Зокрема Альфано поставив у суботу свої вимоги щодо входження в новий уряд. По-перше, «вісь нинішньої аномальної коаліції між правими і лівими не повинна зміститися вліво. І, по друге, необхідно займатися великими і серйозними речами задля виходу країни з кризи, й орієнтуватися на «середній клас».

«А для того, щоб займатися серйозними речами, потрібен час. Не можна укладати угоду з Маттео Ренці за 48 годин, щоб через місяць переконатися в неможливості її реалізації, застеріг Альфано, додавши, що happy end в даному випадку не гарантується. «Ми просто необхідні для народження цього уряду. Якщо ми скажемо «ні» уряду, то він і не з’явиться», — підкреслив він під час зустрічі зі своїми прихильниками.

«Контур уряду, який планує Маттео Ренці, є зовсім неясним», — пише Corriere, а La Stampa вважає, що лідер Демократичної партії «відкрив, що значно складніше будувати, ніж руйнувати».

Слід зазначити, що Ренці не звикати до уваги з боку преси. По суті, ця увага досі лише допомагала йому в просуванні кар’єри. 39-річного політика вважають «політичним дитям» епохи Берлусконі. Свою кар’єру він почав у сімейному маркетинговому агентстві, де дуже швидко зрозумів основні принципи роботи ЗМІ. Відтак він позиціонував себе людиною, яка готова розчистити «партійні стайні», — за це його навіть прозвали тосканським Тоні Блером, адже Блер 1997 року переміг на виборах, оновивши імідж і керівну еліту Лейбористської партії у Великобританії.