Туреччина внесла зміни до конституції

У Туреччині відбувся референдум щодо внесення змін до конституції країни. Випадковий збіг чи свідомий вибір: 12 вересня — рівно через 30 років після воєнного перевороту — жителі Туреччини вирішували долю конституції, написаної путчистами 1982 року. Плебісцит проводився за ініціативою правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР) прем’єра Реджепа Тайіпа Ердогана, який займає помірно ісламістські позиції. У ньому взяли участь 77% виборців. За пропоновані поправки проголосувало близько 58%, проти — близько 42%. При цьому потрібно врахувати, що за неучасть у референдумі накладався штраф у 12 євро.

Пропоновані поправки стосувалися 26 статей основного закону. Їхнє внесення правляча партія пояснювала необхідністю демократизації суспільства і виконання вимог Європейського Союзу, куди прагне Туреччина.

Проблема демократизації країни стала стержнем пропагандистської кампанії, яку вів прем’єр та його партія. Він неодноразово вказував, що Туреччина досі живе за конституцією 1982 року, розробленою учасниками воєнного перевороту 1980 року, що серйозно обмежувала права і свободи громадян, а тому має мало спільного зі справжньою демократією європейського типу.

Як уже було зауважено, поправки стосуються 26 статей конституції. Більшість змін мають суто формальний характер, оскільки закріпляють юридично те, що давно стало нормою фактично. Але частина змін справді має демократичну спрямованість. Зокрема, пропонується розширити права жінок, дітей, людей похилого віку та інвалідів, закріпити право на недоторканність приватного життя, розширюються права профспілок та права на проведення страйків, при парламенті пропонується ввести інститут омбудсменів. Реформа передбачає, що цивільні суди зможуть судити військових за злочини проти держави. Вона також має скасувати 15-у статтю конституції, що гарантує недоторканність організаторам перевороту 1980 року. Опозиція проти таких поправок не заперечує.

Проблеми опозиціонери пов’язують з іншими пропонованими змінами. Так, передбачається значно переглянути склад і процедуру виборів і призначення суддів та прокурорів до Конституційного суду, Вищого адміністративного суду і Вищої суддівсько-прокурорської ради. Пропонується розширити склад Конституційного суду з 11 до 19 членів. Із них 16 призначатимуться президентом, а 3 — парламентом. Кількість членів Вищої колегії суддів і прокурорів зросте з 7 до 22. У парламенті ПСР має більшість, президент теж перебуває у цій партії, абсолютно зрозуміло, що кадрові призначенні проводитимуть саме в її інтересах і з подачі уряду. Для правлячої партії, яку Конституційний суд мало не заборонив 2007 року за підривання світських засад держави, це просто необхідно. До речі, й саму процедуру заборони партій автори реформи пропонують передати парламенту.

Усе це, на думку опозиції, дозволить ПСР позбутися будь-якого контролю над своєю діяльністю. Ще однією постраждалою стороною може стати армія, яка в Туреччині є гарантом світських засад держави. Зокрема, військові суди втратять право судити цивільних осіб, навіть якщо злочин стосується сфери національної безпеки або скоєний проти військовослужбовця. При цьому самі військовослужбовці будуть підсудні цивільним судам.

Спроба провести поправки в парламенті була зроблена правлячою партією в травні, але тоді вони не набрали необхідної більшості голосів, і питання було винесене на всенародне обговорення. Прем’єр Ердоган усі останні тижні провів у поїздках країною, переконуючи в необхідності поправок. Наприкінці минулого тижня він навіть розплакався в прямому ефірі телеканала ATV — той продемонстрував кадри 1998 року, коли Реджеп Тайіп Ердоган, будучи мером Стамбула, декламував вірші ісламістського змісту на одному з мітингів своїх прибічників. Через це 12 років тому суд засудив його до десяти місяців ув’язнення. «Ось чому потрібні ці конституційні зміни — аби зруйнувати те, на що до вчорашнього дня було накладене табу, аби людей не заарештовували за їхні думки і читання віршів», — крізь сльози заявив турецький прем’єр.

Попри декларований світський характер ПСР, вона є наступницею цілої низки заборонених організацій ісламського спрямування. Ще на початку 90-х рр. нинішній прем’єр-міністр Ердоган представляв себе як політик-ісламіст. У своїх виступах і інтерв’ю він заявляв, що не можна бути одночасно і світською людиною, і мусульманином, що демократія — це, швидше, інструмент, а не мета, і що Туреччині не слід вступати в ЄС. Проте потім він змінив свої погляди і почав виступати за ліберальну демократію і наближення Туреччини до західних зразків. Через такі повороти в поглядах лідера ПСР йому не довіряє опозиція, вважаючи, що це може призвести до ісламізації суспільства. Лідер Народно-республіканської партії Кемаль Кілічдароглу вибачився перед своїми соратниками за те, що сам не прийшов на виборчу дільницю. «На цьому референдумі 42% наших громадян сказали «ні» пакету поправок до конституції, 23% узагалі не прийшли голосувати, — заявив він. — Це не той результат, якого чекали. А серед тих 42%, які прийшли на референдум, наша партія, поза сумнівом, була в перших рядах».

Підозра, що лідери ПСР використовують реформу, аби ввести до судів релігійних консерваторів, розгромити своїх противників і обернути назад світські реформи першого президента Туреччини Кемаля Ататюрка, отримали підтвердження в мемуарах Ханефі Авджі, що вийшли незадовго до голосування. Колишній високопоставлений поліцейський чиновник стверджує, що ісламісти проникли в правоохоронні органи і суди, аби встановити над ними свій контроль. Євросоюз у цілому вітав результати референдуму, хоча й підмітив небезпеки, що випливають із деяких поправок.

Ще одна проблема Туреччини, й її досить опукло висвітили результати референдуму — посилення конфронтації з курдськими партіями, як легальними, так і забороненими. Курдське населення південно-східних провінцій дослухалося до заклику курдської партії «Мир і демократія» і бойкотувало голосування. Так, у Діарбекірі в референдумі не взяли участі 70% тих, хто має право голосу, Шрнаці — 80%, Хаккарі — 93%. У двох селах Діарбекіра — Шекерверені та Бозчалі — ніхто не взяв участі в голосуванні. В результаті бойкоту вийшло, що в цих районах переважаюча більшість тих, хто проголосував, сказали «так» пакету конституційних реформ. Як повідомив власний кореспондент турецької газети «Джюмхурієт» (Cumhuriyet — «Влада народу») Деніз Берктай, це склало приблизно 9% тих, хто взяв участь у референдумі. Наприклад, у Діарбекірі «за» проголосувало 94%. Але в Тунджелі (Дерсім), де проживають переважно алевіти (послідовники одного з різновидів ісламу — найчисленніша релігійна меншість шиїтського спрямування в Туреччині), 80% сказали «ні» ініціативі Ердогана. Зауважимо, що голова Народно-республіканської партії родом із Тунджелі. Ця партія закликала сказати «ні» змінам у конституції. За день до референдуму в Туреччині почалися масові арешти байкотувальників. У день голосування 12 вересня кількість заарештованих досягла 200, основна їхня частина — члени курдської партії «Мир і демократія». Все це відбувалося на тлі посилення курдських протестів. На центральній площі Стамбула — Таксім —напередодні голосування протестуючі закидали камінням і «коктейлями Молотова» спецтехніку жандармерії, а кілька груп почали закидати камінням пам’ятник Ататюрку. Поліції довелося застосувати проти маніфестантів сльозоточивий газ і водомети. Схожі події сталися і в провінції Хаккаріє. У ході зіткнень троє поліцейських отримали різні травми. Додаткові загони поліції спробували допомогти товаришам по службі, проте демонстранти закидали їх каміннями. Силам безпеки довелося відкрити попереджувальний вогонь. У місті Ван також зберігається напружена ситуація. У зв’язку з цією ситуацією багато політичних сил закликають ввести надзвичайний стан на південному сході країни, де компактно проживають курди.

Результати референдуму відображають і зміни в настроях значної частини турецького бізнесу. Адже саме після приходу ПСР до влади 2002 року Туреччина вступила в період економічного зростання і стабільності. За цей час ВВП країни збільшився втричі. Тому ділові кола і зростаючий середній клас роблять ставку на Ердогана. Вони розраховують, що успіх проекту реформ сприятиме подальшому процвітанню і залучить ще більше іноземного капіталу. Є й ще один чинник, на який вказав Деніз Берктай: до недавнього часу значний вплив на внутрішню політику мав стамбульський бізнес, налаштований досить ліберально. ПСР сприяла створенню прошарку бізнесу в інших містах і регіонах, і він значною мірою орієнтований саме на її політику. Цей чинник може відіграти свою роль на парламентських виборах, що мають відбутися 2011 року. Вони й дадуть відповідь на питання: чи вдасться прем’єру Ердогану та його партії залишитися при владі втретє?