«Ваш час вийшов...»

Цього тижня Грузія перейшла до рішучих дій зі зміни ситуації в Південній Осетії. Кроки Тбілісі викликали прогнозоване неприйняття Москви і Цхинвалі — проте грузинська сторона сподівається, що її позиція допоможе нарешті вирішити кризу, яка триває вже понад десятиріччя. Парламент Грузії одностайно ухвалив постанову, яка доручає уряду «переглянути Сочинську угоду від 24 червня 1992 року, а також забезпечити заміну розташованих у колишній Південноосетинській автономній області миротворчих сил Російської Федерації ефективною міжнародною миротворчою операцією». Серед країн, чиї контингенти можуть вирушити до Цхинвалі в разі зміни формату миротворчої місії, називають і Україну. Показово, що документ підтримали як депутати від партії влади, так і опозиція. Нагадаємо, що 11 жовтня минулого року парламент Грузії вирішив до 15 лютого чекати зміни ситуації в Цхинвалі і роботи російських миротворців до кращого. Таких змін грузинська сторона не помітила, тому заявила, зокрема, про те, що захищати правопорядок у регіоні можуть не військові, а місцеві осетинські та грузинські поліцейські. У понеділок і вівторок у Відні повинно відбутися засідання Змішаної контрольної комісії з урегулювання конфлікту в Цхинвальському регіоні, до складу якої входять представники Грузії, Південної Осетії, Росії та російської Північної Осетії. Напередодні Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе прокоментував «Дню» позицію Тбілісі.

— За останній час Грузія зробила дуже серйозні кроки для врегулювання ситуації в Цхинвальському регіоні, в тому числі підготувала й у кінці минулого року представила на засіданні Ради міністрів закордонних справ ОБСЄ у Любляні план мирного урегулювання південноосетинського конфлікту. Росія в особі міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який був на засіданні, підтримала цей план. Потім де-факто керівник Південної Осетії Едуард Кокойти заявив, що в нього також є план із врегулювання конфлікту. Озвучені ним позиції в своїй більшості збiгалися з планом, підготовленим президентом Саакашвілі. Однак ми спочатку сумнівалися в щирості цієї заяви і в тому, що вона має за мету початок процесу вирішення конфлікту. І дійсно, конкретні кроки з реалізації цього плану не були зроблені.

Очікування триває вже 13 років. Кожного дня в Цхинвальському регіоні зникають люди, людей грабують. Через цю непідконтрольну центральній владі Грузії територію йде транзит зброї, наркотиків. Безконтрольне пересування контрабандних товарів б’є по грузинській економіці. Ми не можемо більше чекати. Підготовлений у Тбілісі та схвалений країнами-членами ОБСЄ план передбачав конкретні кроки: що починаючи з листопада 2005 року й до кінця 2006-го повинна робити центральна влада і що повинні робити представники де-факто влади в Цхинвалі, щоб цю проблему вирішити. Це й демілітаризація зони, й прийняття закону про реституції, й виплата заборгованості iз пенсій і зарплат нашим громадянам, які проживають на цій території, незалежно від їхньої національності. Це й відновлення інфраструктури, залучення в регіон європейських, російських, американських інвестицій. Однак ми не отримали відповіді. Через кілька тижнів після того, як Лавров у Любляні схвалив наші пропозиції, російська сторона заявила, що не знає ні про який грузинський план із мирного урегулювання. Це викликає принаймні здивування. Окрім того, не припиняються провокації з боку миротворців. Миротворчі сили, які перебувають у регіоні, замість того щоб вирішувати проблеми, створюють напруження.

У мене завжди викликав певні запитання формат «чотиристоронніх» миротворчих сил: грузинський контингент, південноосетинський, і ще два контингенти — північноосетинський і російський. Кого ж представляє північноосетинський контингент? Адже Північна Осетія — частина РФ.

Уже звучать заяви про те, що в разі виходу російського контингенту в Південній Осетії відновиться конфлікт. Однак якщо російський контингент не передаватиме озброєним формуванням на території Південної Осетії свою техніку й озброєння, то ні про який конфлікт не буде й мови.

Ми заявили про те, що готові створити в регіоні змішаний поліцейський контингент: грузинський і південноосетинський. Я думаю, якщо виникатимуть якісь проблеми, цей контингент вмить зможе їх вирішити. Більше того ми готові розглядати введення в Південну Осетію міжнародного миротворчого контингенту під егідою ОБСЄ, включаючи участь Росії. Але те, що там не повинна бути представлена лише Росія, — факт, який навіть не підлягає обговоренню.

— Які шанси на те, що Росія погодиться вивести свій контингент?

— Звичайно, заяви, які робляться російськими політиками, в тому числі відповідальними, залишають усе менше шансів на те, що Москва піде на такий крок. Але я сподіваюся, що в доленосний момент російські політики приймуть прагматичне, зважене рішення, яке враховуватиме і грузинські, і російські інтереси в регіоні. Півтора роки тому звучали гучні заяви про те, що в Аджарії проллється кров, що Аслан Абашідзе нікуди не піде. Проте тоді Росія зайняла правильну позицію — і сьогодні ми бачимо, як розвивається Аджарія. В Росії є хороша можливість усе ж вирішити проблему Південної Осетії на користь відновлення єдиної грузинської держави. Я думаю, що громадянам Грузії, які проживають на території Цхинвальського регіону, незалежно від їхньої національності, це буде лише на користь. Зараз ХХI століття, світ уже не такий, яким він був навіть два роки тому, тому не вдасться відновити конфлікт, який абсолютно не потрібен Грузії. Грузія не робить жодного кроку для того, щоб відновити озброєне протистояння в цьому регіоні. Хочеться висловити надію, що й російські політики, й російський бізнес, у якого є інтереси в Південній Осетії, все ж наполягатимуть на мирному та справедливому вирішенні цього конфлікту.

— Під час дебатів у грузинському парламенті йшлося про можливе направлення до Південної Осетії контингентів із України, Латвії, Казахстану й Азербайджану. Наскільки можливе їхнє підключення до миротворчої операції?

— Якщо це питання обговорюватиметься під егідою ОБСЄ, названі країни зможуть дуже активно підключитися до процесу. Попереднє обговорення цієї теми було, ці країни позитивно дивляться на свою можливу участь, тому я думаю, що це цілком реально.