Європа здає назад

Легендарний американський інвестор Уоррен Баффет якось сказав: «почнеться відлив, і тоді з’ясується, хто купався голим». Хоча це висловлювання Баффета стосувалося становища компаній у ситуації економічної кризи, його також можна застосувати і до країн та економік.

Ситуація в Європі дає все більше підстав для тривоги, оскільки в умовах глобальної економічної кризи всі недоліки та обмеження Євросоюзу зазнали безжалісного викриття. Дійсно, зараз стає очевидним, чого насамперед позбавилася Європа у зв’язку з відмовою від конституційного договору: віри в себе та власне майбутнє.

Америка, яка в розпалі найважчої після 1929 р. кризи зробила вибір на користь істинно нового початку, проголосувавши за Барака Обаму, зараз перебуває в процесі перетворення. Розбіжності між членами Євросоюзу навпаки посилюються з кожним днем. Замість того, щоб розпочати перетворення, Європа, перебуваючи під натиском кризи і власних внутрішніх протиріч, погрожує повернутися до протекціонізму та національного егоїзму минулого.

У сьогоднішній Європі діє єдина валюта та Європейський центральний банк, які стали запорукою стійкості грошей в умовах фінансової кризи. Найменше ослаблення цих двох організацій серйозно зашкодить загальноєвропейським інтересам. Однак дії урядів країн Євросоюзу протягом останніх місяців викликають серйозні сумніви стосовно того, що вони усвідомлюють цю обставину.

Чим довше триває криза, тим стає зрозуміліше, що для того, щоб захистити Загальний ринок та європейську інтеграцію, необхідно щось більше, ніж просто наявність єдиної валюти та ЄЦБ. За відсутності загальної економічної та фінансової політики, принаймні між учасниками Єврозони, єдність загальної валюти — і саме існування Євросоюзу — знаходяться під безпрецедентною загрозою. Зрозуміло, в облозі кризи опинилися практично всі країни в світі. Однак всередині самого ЄС та Єврозони існують значні відмінності і економічна нерівновага, які знаходять своє відображення, наприклад, у зростаючій невідповідності процентних ставок.

В Італії, Іспанії, Португалії та Греції впевненість швидко тане, в той час як сильніші економіки північної Європи перебувають у більш виграшному положенні, хоч і їм доводиться нелегко. Якщо це триватиме, фактично поклавши кінець Маастріхтським критеріям та посилюючи національний протекціонізм у формі промислових субсидій, то євро зазнає серйозного ризику. Легко собі уявити, що буде означати падіння євро для ЄС загалом: катастрофу історичних масштабів.

Більш того, ситуація починає стрімко погіршуватись для країн східної Європи, які не мають ані економічної сили, ані політичної стабільності тих країн, які перебували в складі ЄС протягом тривалого часу. Враховуючи незахищеність деяких країн Єврозони, таких, наприклад, як Австрія, ця криза також надасть безпосереднього ефекту для зони обігу євро. Отже, займати вичікувальну позицію є поганою стратегією.

Немає жодних підстав вважати, що поточна глобальна економічна криза себе вичерпала. Отже, передбачаючи, що вона буде посилюватися й надалі, Європа незабаром опиниться перед невеселим вибором: або багатші та стабільніші економіки на півночі — передусім найбільша економіка Європи, Німеччина — використовують свої великі фінансові ресурси на те, щоб допомогти більш слабким економікам Єврозони, або євро опиниться в небезпеці, а разом із ним і весь проект європейської інтеграції.

Чому б у такому випадку не ввести нові інструменти, такі як Євробонд, або не створити механізм ЄС, порівнянний з МВФ? Кожен проект, звичайно, буде дорого коштувати — особливо для Німеччини — а отже, не стане популярним, однак альтернативи будуть ще дорожчими; по суті, вони навіть не є серйозними альтернативами з точки зору політики.

Офіційно, ніякого способу обійти «Європейський економічний уряд» або «вдосконалене економічне координування» (називайте це, як хочете), не існує. Однак на практиці це є можливим, і отже, не вимагатиме внесення змін у договір.

На жаль, зараз вже очевидно, що франко-німецький двигун, необхідний для того, щоб ЄС діяв в унісон, на теперішній момент заблокований. Згідно з їхніми твердженнями, Франція та Німеччина мають спільні інтереси — однак факти говорять про зворотне. Практично в усіх стратегічних аспектах управління кризою в ЄС, Німеччина та Франція перекривають один одному шлях, незважаючи на те, що обидві країни роблять практично одне й те ж саме. Вони думають, насамперед, про себе, а не про цілу Європу, яка таким чином виявляється без керівництва.

ЄС був і залишається організованим компромісом і повинен ним залишитися й тепер, у розпал глобальної економічної кризи. Якщо Німеччина і Франція не вирішать свої розбіжності протягом найближчого часу і не знайдуть спільного стратегічного вирішення кризи, вони зашкодять як самим собі, так і всій Європі загалом.

Не можна в жодному разі забувати про те, що Євросоюз — це проект, створений для досягнення взаємного економічного прогресу. Якщо цей економічний зв’язок зникне, національні інтереси знову візьмуть верх, і проект буде роздерто на шматки. Сьогоднішня Європа страждає не від нестачі економічної сили, а, швидше, від нестачі політичної волі, необхідної для того, щоб діяти спільно. І саме з цією проблемою повинні розпочати боротьбу Франція та Німеччина.

ДО РЕЧI

Лідери Євросоюзу відмовилися від ідеї розробки спільного плану порятунку країн східної Європи в умовах кризи. Таке рішення, як повідомляє AP, було прийняте у Брюсселі на позачерговому саміті 27 країн-членів ЄС, присвяченому економічній кризі. Як заявила канцлер Німеччини Ангела Меркель, «безрозсудно надавати допомогу єдиним пакетом для всіх країн Східної Європи, ситуація в яких істотно відрізняється. Ми не можемо порівнювати Словаччину або Словенію з Угорщиною», — сказала вона. За її словами, розміри допомоги «повинні визначатися окремо для кожної з країн Східної Європи». Прем’єр-міністр головуючої у ЄС Чехії Мірек Тополанек також заявив про підтримку індивідуального підходу в наданні допомоги будь-якій із країн ЄС.

Зі свого боку, прем’єр-міністр Угорщини Ференц Дюрчань попередив, що захід і схід Європи може розділити нову «залізну завісу», цього разу — зроблену з золота. Він заявив, що поточного року державам-новим членам ЄС знадобиться загалом 300 млрд. євро, або майже третина від сукупного ВВП регіону, аби безболісно вийти з кризи. Пропозиція Угорщини передбачала й допомогу країнам, які не належать до Євросоюзу. В цьому контексті найчастіше згадувалася Україна, яка, як зазначив Дюрчань, зараз «особливо потерпає від економічної кризи». Напередодні саміту лідери дев’яти країн Східної Європи — Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії, Болгарії, Румунії та трьох країн Балтії — виступили з вимогою до «багатих» країн ЄС терміново виділити їм 190 млрд. євро економічної допомоги на підтримку банківських систем і курсів національних валют.

Йошка ФІШЕР, який майже 20 років очолює німецьку партію Зелених, займав посаду міністра закордонних справ і віце-канцлера Німеччини в період з 1998 р. по 2005 р.