Феміда на службі...

У ці дні в соцмережах розпочали вже напівжартома — напівсерйозно битися об заклад: який суд першим скасує рішення РНБО щодо каналів із «пулу Медведчука»: чи Київський окружний, а чи Печерський районний. І не випадково. Достатньо згадати, скільки рішень, які стосуються державних справ, ухвалювали ці суди. І не просто державних, а загальнодержавних, можна сказати, стратегічних. Серед двох останніх — рішення щодо шкільних підручників історії, які, мовляв, слід «переглянути» (тобто зірвати освітній процес і викинути десятки мільйонів гривень на уславлення Януковича і Ко) та про скасування нової редакції правопису (виконання цього рішення унеможливлює складання ЗНО). Іншими словами, на наших очах кілька судів регіонального масштабу перетворилися, як на мене, на суто терористичні антидержавні структури, що ухвалюють (скоріше, озвучують сформульовані поза їхніми межами) рішення, які стосуються не тих регіонів, куди вони начебто «приписані». Причому знаходять потрібних їм для «правильних» рішень «незалежних» (від чого?) експертів — і продукують речі, які крок за кроком дискредитують, ба більше — розвалюють Українську державу. А скількох відвертих корупціонерів повернули ці (та деякі інші) суди на високі посади! Скільком безчесним політиканам «захистили реноме»!

А разом із тим у соцмережах розгорнулася дискусія — чи президент повинен зачекати чергових дурнуватих рішень зазначених судів, а чи зіграти на випередження — і геть скасувати їх, почавши цим початок справжній судовій реформі, а не перетасовуванню заяложеної суддівської колоди, як це було раніше. Не стану заперечувати привабливість і доцільність повної ліквідації найбільш одіозних судових інстанцій (чи не передусім — «Печерного» суду, відомого й за межами України. Проте, як на мене, проблема тут в іншому: у чіткому визначенні кола компетенції кожного з регіональних судів. Ідеться не тільки про політичні справи, а й про бізнесові. Згадайте, скільки разів у минулі десятиліття рейдерські захоплення великих стратегічних підприємств базувалися на рішеннях якогось Голопупенківського райсуду, розташованого на іншому кінці України: мовляв, громадянина XYZ, акціонера з акцією ціною в одну гривню, обійшли в поділі дивідендів, і на задоволення позову цього громадянина підприємство має змінити власника та менеджмент...

На щастя, бізнесовий рекет за сприяння судів хоч якось, а приборкали. Проте «політичний рекет» розгортається на повну потужність. Якщо й далі все йтиме такими ж темпами, то ми можемо незчутися, як одного чудового дня той самий Київський окружний суд скасує чи то Асоціацію України і Євросоюзу, а чи то результати референдуму 1 грудня 1991 року, тим самим зреагувавши на позов якоїсь школярки, що надивилася радянських фільмів і зробила невідпорний висновок: в СРСР дітям жилося куди краще, давайте скасуємо незалежність і повернемося до СРСР! Фантастика? А чи не фантастично-фантасмагоричним виглядає вплив відомого телесеріалу на дорослий люд?

Отож, щоби не сталося нічого схожого, щоб не з’явилися суто провокаційні вердикти «голопупенківських судів», слід, як на мене, крім усіх «чисток» особового складу юридичного корпусу, законодавчо закріпити одну річ. А саме — всі справи, що стосуються загальнодержавних справ (включно з трактуванням історії у шкільних підручниках, правописних новацій і санкцій щодо загальноукраїнських (хоч посутньо й антиукраїнських) телеканалів має одразу розглядати Верховний Суд. А для цього потрібно цей суд істотно реформувати. Це цілком реальна річ, якщо будувати такий суд не на основі партійних квот, а на підставі порядності, патріотизму та професійності.

Але все це слід робити швидко, навіть дуже швидко, у турборежимі, проте продумано. Всі законодавчі зміни, всі підзаконні акти... Головне — вибити з рук антидержавних сил судову зброю, яку вони (маючи під контролем, як на мене, кілька важливих судів) застосовують для суспільної дестабілізації. Ну, а по тому можна буде й розгорнути другий (чи насправді перший?) етап глибинної судової реформи, щоб унеможливити намагання різного штибу судів — від провінційних «голопупенківських» до деяких столичних — замість боротьби за торжество справедливості нахабно руйнувати державу.