«Громадянин має право розмовляти з державою рідною мовою»

Тема мовної політики заявлена «новою опозицією» як одна з ключових. У парламенті вже є законопроекти з цього питання, і не виключено, що вже в понеділок, на новому сесійному тижні, відповідні документи будуть офіційно зареєстровані. Напередодні свою позицію з цього питання оприлюднив лідер СДПУ(О) Віктор МЕДВЕДЧУК.

— Останнім часом ви кілька разів поверталися до теми захисту російської мови як одного з важливих напрямів діяльності вашої партії. Чому ви вважаєте важливою цю проблему?

— Мовні права є невід’ємною складовою прав людини, і саме в цьому плані їх розглядає наша партія. Ми захищаємо не мову, мова — предмет неживий. Ми захищаємо права громадян України.

— Чому ви виокремлюєте проблеми російської мови, а не проблеми інших мов в Україні?

— Відповідь проста: російську мову за своєю поширеністю неможливо порівняти з іншими мовами України. За даними перепису 2002 року, її вважають рідною 30% наших громадян. Соціологічні дослідження свідчать, що, крім приблизно третини громадян, які вважають за краще спілкуватися російською мовою, ще стільки ж однаково готові спілкуватися будь-якою з двох мов — українською чи російською. Тобто фактично ці дві мови в Україні мають однаковий рівень поширеності. І держава повинна це враховувати.

— Де ж це нинi недостатньо враховується? І як має враховуватися?

— Характерний приклад — сфера освіти. Звісно, будь-яка людина хоче дати своїй дитині освіту рідною мовою або принаймні навчити її цій мові. Але зрозуміло, що держава не може забезпечити такою освітою носіїв мов, мало поширених у даному регіоні, — їм залишається турбуватися про це самим, через свої національні громади. А російськомовні громадяни становлять значну частину практично кожного міста України, до рівня районних центрів — за винятком хіба що невеликих міст Західної України. Тому держава зобов’язана забезпечити школами, або принаймні класами з викладанням російською мовою практично всі міста України. І можливість навчання дітей у таких школах має бути гарантована кожному.

А те, що робиться зараз, — неподобство. Міністерство освіти, офіційно проголосивши політику дерусифікації, майже цілком закрило російськомовні школи в західних і центральних регіонах. Зокрема, у наполовину російськомовному Києві таких шкіл залишилося 6, а в Київській області — взагалі жодної. Тож, якщо Віктор Андрійович Ющенко обіцяє, що при ньому не закриють жодної російської школи, то в більшості регіонів України цю обіцянку легко виконати: закривати вже нічого. При цьому ніхто й не думав поцікавитися побажаннями батьків, а часто це робилося всупереч таким побажанням. Це явне порушення прав людини.

— Ви постійно кажете не про росіян, а про російськомовних. Це свідоме наголошення?

— Так, звісно. Для сучасних демократичних суспільств нормою є положення про мовну самоідентифікацію як про результат особистого вибору. Саме так записано в міжнародних документах, у тому числі в Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Україною. Зверніть увагу: «мов меншин», а не «мов національних меншин», як у нас іноді кажуть. Це означає, що людина має право сама вибирати, яка мова для неї є рідною, незалежно від етнічного походження, а держава зобов’язана забезпечувати її право користуватися цією мовою.

— В яких ще сферах особливо необхідні заходи із захисту російської мови?

— Все ж таки давайте краще говорити про захист інтересів російськомовних громадян.

Я назву дві такі сфери. По-перше, спілкування громадян із державою. Громадянин повинен мати право спілкуватися з державою своєю рідною мовою — звісно, у випадку, якщо ця мова є досить поширеною в країні й у регіоні. Тому в усій країні громадянам слід забезпечити можливість звертатися до чиновників як українською, так і російською мовою, і чиновники повинні відповідати будь-якою з цих мов. Не йдеться, звісно, про місцеву владу в невеликих селах, для яких проблеми російської мови не актуальні.

Друга важлива сфера — засоби масової інформації. Російськомовним громадянам слід забезпечити можливість читати газети, дивитися й слухати передачі рідною мовою. Якщо з газетами російською мовою на сьогодні проблем немає, проблеми є швидше з українськими газетами, то обмеження російської мови на радіо й телебаченні стало нормою. Абсурдним виглядає прийняте минулого року рішення Національної ради з питань радіо й телебачення, що передбачає стопроцентне мовлення українською мовою на всіх теле- і радіоканалах, які знову відкриваються. Цим порушуються положення Конституції та тієї самої Європейської хартії. Нормальним було б положення, за якого на державних загальноукраїнських каналах забезпечується визначений, і досить високий відсоток мовлення кожною з двох мов, а на приватних частку кожної з мов встановлюють засновники каналу, можливо, з виконанням певних мінімальних вимог.

— Можливо, для виконання цих вимог доцільно надати російській мові статус державної або другої офіційної?

— По-перше, необхідно поставити крапку в дискусіях — державний статус російської мови чи офіційний. Згідно з роз’ясненнями, що містяться в Рішенні Конституційного Суду, статус мови: державна або офіційна — поняття тотожні, тобто це одне й те саме.

По-друге, надання російській мові статусу державної (офіційної) є винятково складним і практично нереалізовуваним процесом. Таке рішення має підтримати спочатку конституційна більшість Верховної Ради, а потім ще й Всеукраїнський референдум. Мабуть, тому окремі політики дозволяють собі так вільно і безвідповідально використовувати у своїх деклараціях терміни — державний (офіційний) статус мови.

По-третє, і це найголовніше, для нас, як і для громадян, які використовують російську мову, першорядним є не статус або його назва, а захист реальних прав, забезпечення реальних інтересів громадян. А для досягнення цього немає потреби в деклараціях. Але, безумовно, необхідне законодавче закріплення цих прав.

Саме на це спрямований розроблений нашою партією законопроект «Про гарантування вільного розвитку, використання й захисту російської мови, а також регіональних мов або мов меншин в Україні» . У ньому гарантується захист тих прав російськомовних, про які я говорив вище. Зокрема, свобода вибору рідної мови, навчання російською мовою в середніх і вищих навчальних закладах. Передбачено, що співвідношення шкіл (класів) із навчанням російською й українською мовами має визначатися на підставі батьківських заяв. Гарантується створення умов для функціонування ЗМІ на поширених у країні мовах і вільного вибору мови споживачем інформації. Забезпечується спілкування громадян із державою російською мовою, включно зі зверненнями до органів центральної й місцевої влади, до судів, правоохоронних органів, надання правової допомоги.

— А ви не боїтеся, що спроби навіть просто на законодавчому рівні закріпити мовні права громадян також можуть призвести до зростання конфронтації у суспільстві?

— Ні, не боюся. Наш народ вирізняється винятково високим рівнем толерантності, зокрема, з мовних питань. На жаль, цієї толерантності не навчилися в нього наші політики. Соціологічні дослідження свідчать, наприклад, що в усіх без винятку регіонах України більшість опитаних підтримує пропозицію про підвищення статусу російської мови на регіональному рівні. І рідко буває, щоб українець відмовив своєму російськомовному сусіду в праві віддавати свою дитину до російськомовної школи — це також підтверджують соціологічні опитування.

— Але противники захисту російської мови наполягають на тому, що такий захист перешкодить функціонуванню української. Що ви можете сказати про це?

— Безумовно, українська мова потребує підтримки й захисту з боку держави, і про це прямо сказано в Конституції: держава «забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови» і гарантує «вільний розвиток, використання й захист російської, інших мов національних меншин». Зверніть увагу, що російська виділена серед інших мов. Сказано дуже точно: українська мова потребує підтримки функціонування, а російська та інші — захисту.

Наша партія розуміє важливість проблем, пов’язаних із підтримкою української мови, так само як і їхню складність, викликану нерівноправним становищем української мови за царських і радянських часів. Нині сфера її функціонування потребує істотного розширення. Необхідна державна підтримка, передусім фінансова, суспільним інститутам, які цьому сприяють: науковим і творчим організаціям, книговидавцям, бібліотекам. Але це зовсім інша проблема, і взагалі, розв’язання проблем, пов’язаних iз українською та російською мовами, ніяк не суперечить одне одному.

— Ви говорили про необхідність законодавчого закріплення прав російськомовних громадян. Які справи з цим сьогодні?

— На сьогодні ці питання регулює ухвалений ще за радянських часів Закон про мови в УРСР і ратифікована Верховною Радою Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Однак ці два документи не зовсім відповідають нашим реаліям. Закон про мови в УРСР в принципі не орієнтувався на незалежну Україну. А Європейська хартія не охоплює повною мірою специфіку нашої мовної ситуації вже тому, що російську по суті не можна вважати ані регіональною, оскільки вона поширена в усій країні, ані мовою меншини — хоча б тому, що нею активно користується приблизно половина населення країни. Європейські держави не стикалися з феноменом настільки поширеної недержавної мови, і тому її особливості не відображені в Хартії.

— На яких «союзників» ви розраховуєте у справі захисту російської мови?

— Якщо говорити про прийняття законопроекту, то у Верховній Раді ми розраховуємо на підтримку лівих і центристських фракцій. А головне — ми розраховуємо на широку підтримку в суспільстві, яке з часом починає усвідомлювати важливість цієї проблеми. Прикладом може слугувати нещодавно опублікований Відкритий лист, на сьогодні підписаний приблизно 150-ма представниками інтелігенції, в якому аналізуються проблеми функціонування російської мови в Україні та висуваються вимоги щодо її захисту. Я цілком солідарний з авторами листа.

— Як ви оцінюєте позицію нового Президента та нової влади України в цьому питанні? Чи готові ви до співпраці з ними?

— Я уважно стежив за висловлюваннями Віктора Андрійовича Ющенка з мовних питань. Я вітаю його обіцянку, дану на інавгурації: «Кожен зможе навчати дітей мовою батьків, кожен зможе молитися у своєму храмі, і всім буде гарантоване право на власну думку». Це цілком збігається з позицією соціал-демократів. Але поки що це не більш ніж слова.

Водночас нас насторожує наявність у команді Ющенка великої кількості впливових політиків, відомих як провідники абсолютно протилежної політики — політики цілеспрямованої мовної дискримінації. Ми пам’ятаємо позицію фракції «Наша Україна» у Верховній Раді, яка систематично перешкоджала прийняттю справедливих мовних законів і проштовхувала дискримінаційні. Відповідні випадки перераховані у згаданому Відкритому листі.

Таким чином, питання полягає в тому, яким шляхом піде нова влада — тим, що обіцяв Президент, або шляхом, традиційним для цих політичних сил.

Ми — опозиційна партія, і наше завдання — захищати права та інтереси громадян всюди, де влада їх порушує або не перешкоджає їх порушенню. У тому числі — й у мовному питанні.