Леонід ДУМЕНКО: «Cлід поступово братися за роздержавлення преси»
АНКЕТА «Дня»:
01. Яка подія в Україні, на ваш погляд, заслуговує на перше місце в номінації «Політичне розчарування 1998-го року»?
02. Чого чекаєте від 1999-го року?
03. Що ви назвали б головною проблемою у вiдносинах «центр — регіони»? Погляд iз Полтави.
04. Полтавщина — одна з житниць України. Як би ви охарактеризували соціально-економічні реформи на селі на прикладі вашої області?
05. Любов до роботи на землі завжди була складовою українського менталітету. Чи відбулись якісь зрушення в селянськiй психології останнім часом?
06. Наскільки поширена у вашому регіоні ностальгія за «світлим минулим»?
07. Наведіть, будь ласка, зразок місцевого політичного фольклору.
08. Хто з місцевих політиків, на вашу думку, найперспективніший?
09. Чого чекають люди від майбутнього президента?
10. Назвіть, будь ласка, політиків, які, на вашу думку, мають реальні шанси перемогти на президентських виборах.
11. Відкрите питання. Що ще важливого ви хотіли б сказати?
1.Може, декому це й не сподобається, але висловлю думку, як модно нині говорити, електорату, з яким доводиться спілкуватися чи не щодня. Люди вже розібралися, що помилилися у своєму виборі, коли опускали в урни бюлетені з прізвищами нинiшніх народних депутатів. Складається враження, що народ існує сам по собі, а парламент — теж зосібна, бо не дуже вже наші посланці переймаються бідами людей, які поставлені на межу (а чимало — й за нею) виживання.
2.Хотілося б, аби всім нам, в Україні сущим, бодай трішки краще зажилося, аби хоч якийсь промінчик з’явився вкінці тунелю. Вселяти ж зараз у душі людей оптимізм нам, журналістам, навдивовиж складно, бо селяни місяцями, подекуди навіть роками, не отримують заробленого, люди похилого віку ледь зводять кінці з кінцями на мізерну й нерегулярну пенсію, на «голодному пайку» бюджетники, а заводи та фабрики здебільшого простоюють. Одначе віра в завтра все-таки не занепала.
3.Здається, у центрі не завжди добре знають, що діється в тій чи іншій галузі в регіонах. Скажімо, з Києва стільки надходило «пропозицій» про скорочення робочих місць і закладів медицини й освіти, що депутати нашої обласної ради змушені були прийняти рішення про негайне припинення подібного реформування. «Бюджетна ковдра» теж щорічно перетягується з регіонів на центр, а пропозиція формувати бюджет знизу доверху ніяк не знайде розуміння.
4.Лідером соціально-економічних реформ на селі у нас виступає Глобинський район, де замість традиційних КСП міцно приживаються інші форми господарювання — існують орендні, пайові, приватні господарства. Зрушення є, й помітні, в тому числі й у інших районах, де керівники сільськогосподарських підприємств мислячі, підприємливі, не ждуть, поки хтось приїде й зробить, хоча й останніх, на жаль, теж вистачає.
5.Звичайно, нові методи господарювання, про які говорилося вище, змушують міняти й селянську психологію, а також реальні обставини. Люди більше покладаються на самих себе, на власний земельний наділ, охочіше розводять якусь живність у дворі, щоб мати копійку, хоча це, я розумію, не вихід.
6.Якщо й існує ностальгія, то не скільки за «світлим минулим», стільки за елементарним порядком і дисципліною, коли й пенсії були, й зарплату одержували вчасно. Звичайно, такі настрої більше притаманні людям старшого покоління, молодші швидше призвичаюються до існування в ринкових умовах.
7.Нині місцевий політичний фольклор зводиться хіба що до лексикону лайливих баби Палажки та баби Параски на адресу різних гілок влади. А ось гумору, притаманного полтавцям, народ ще не втратив, як і потягу до пісні. Тож є надія на краще життя...
8.Багато добрих слів постійно доводиться чути від городян на адресу Полтавського міського голови Анатолія Кукоби. Має всі шанси заявити про себе й молодий голова обласної ради Олександр Полієвець. Інші політики — чи то серед лідерів партій, чи серед народних депутатів — заявляють про себе дуже мляво.
9.А що можна чекати від нового президента? Звичайно, поліпшення рівня життя народу, його добробуту, нещадної боротьби з організованою та іншою злочинністю, з корупцією у вищих (і нижчих) ешелонах влади. Вважаю, багато очок набрав би майбутній президент, якби вдалося виплатити людям пенсії, зарплати, зменшити число безробітних, забезпечити більш-менш пристойні умови існування. Але тільки не обіцянками зробити це колись. Це вже було, й це вже чули.
10.Прізвища цих політиків і зараз у всіх на вустах — Леонід Кучма, Олександр Мороз, Євген Марчук, може, це Петро Симоненко. Ставити когось на вищий щабель ще рано, все буде залежати від того, як вони проведуть президентський марафон, з чим підуть до людей. Хоча свої прихильники є в кожного.
11.Не буду говорити про ті труднощі економічного характеру, які існують сьогодні чи не в усіх редакційних колективах, вони загальновідомі. Хвилює інше. Свого часу Верховна Рада прийняла загалом непоганий Закон «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», підписав його і Президент. Однак віз, як кажуть, і нині там, бо закон не працює, особливо ж у частині пенсійного забезпечення журналістів. Тому в багатьох редакціях районних, міських, обласних газет унеможливлюється омолодження творчих колективів, оскільки колеги, які досягли пенсійного віку, досі не знають, що ж буде з пенсіями. Десятки разів порушували це питання на журналістських зібраннях різних рівнів у Києві з участю дуже високих посадових осіб, однак відповіді досі не почули. Нащо тоді було тин городити?
Ну, а слова колег про судові позови до газет уже всім оскому набили. Дійшло до того, що вже ні голову КСП, ні голову сільради покритикувати не можна — відразу на газету в суд. Мовчить чомусь із цього приводу і профільний комітет Верховної Ради, хоча треба зовсім мало — внести поправки у чинний закон про пресу.
А взагалі, на моє переконання, слід поступово братися за роздержавлення преси. Торік був у Польщі, знайомився з досвідом колег з цього приводу. Ви знаєте, нічого з державою не сталося, навпаки — впевнено виходить на рівень нормальних цивілізованих держав. А преса — вільна.
