Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

«Через музику донести правду про українські події»

Учасники канадсько-українського гурту Balaklava Blues — про поїздки на схід
09 листопада, 10:39
ФОТО НАДАНО ГУРТОМ BALAKLAVA BLUES

У жовтні до України завітав канадсько-український гурт Balaklava Blues. Їхня музика — це синтез сучасної електронної музики зі старовинним фольклором Центральної та Східної України.

Учасниками і засновниками гурту є Марічка та Марко Марчики. Вона — українка, він — канадець українського походження. Познайомилися на Майдані, разом їздили співати на схід, а згодом одружилися й переїхали до Канади, де через музику намагаються донести до іноземців правду про українські події.

Дебютний виступ гурту відбувся під час гала-відкриття «Ігор Нескорених» у Торонто восени 2017 року. Тоді газета The New York Times назвала проекти подружжя Марчиків «харизматичними, унікальними та амбіційними». А британська The Guardian визнала їхню співпрацю «прекрасною і надихаючою».

«НАС ПОВ’ЯЗАЛА НЕ МУЗИКА, А ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ ЛЮДСЬКИМИ ДОЛЯМИ»

— Марко та Марічко, як ви познайомилися?

Марічка: — Наша історія розпочалася на Майдані у Києві під час Революції Гідності. Це був січень 2014 року. Я співала на сцені народні пісні — псалми на вшанування загиблих хлопців, а Марко біля сцени стояв і слухав... Невдовзі нас представили одне одному спільні друзі — і ми одразу знайшли спільне захоплення. Хоч як це дивно, але нас пов’язала не музика, а зацікавленість людськими долями, причинами їхньої участі в тогочасних подіях. Місяць на Майдані було відносно спокійно. І ми вирішили 18 лютого поїхати на Дніпропетровщину, щоб записати пісні. Однак сталося, як у приказці: «Хочеш насмішити Бога — розкажи йому про свої плани». Той день розпочався для нас у Маріїнському парку, де ми швидко забули про квитки до Павлограда і про запис пісень. До початку березня щодня були на Майдані, будували й укріплювали барикади, волонтерили де тільки можна було, і записували історії людей. Марко вів щоденний блог у «Фейсбуці», оповідаючи англійською все, що відбувається тут. Тоді в нас виникла ідея створення тимчасового музичного міжнародного гурту для того, щоб подорожувати Україною і співати на площах та вулицях міст революційні пісні різними мовами. За місяць Марко привіз із Канади ще трьох музикантів, які хотіли підтримати українців у їхній боротьбі.

Марко: — Марічка додала до гурту музикантів із Румунії, Росії та України. Так утворився Lemonchyky Project — гурт, який два місяці їздив Україною й підтримував українців. Влітку я з музикантами повернувся до Канади, а Марічка пішла волонтером до військових госпіталів і співала для солдатів на фронті. Коли я повернувся, то зародилася друга хвиля наших стосунків, а саме волонтерська. Ми багато їздили разом співати на фронт. А згодом вирішили, що найбільшою допомогою для України буде наша творчість.

У якийсь момент ми усвідомили, що хочемо продовжити цю історію, бо були свідками не лише революції, а й перших років війни. Також у нас обох українське коріння. Тому ми вирішили зробити новий проект на двох, який отримав назву Balaklava Blues. У ньому вся наша творча діяльність зосереджена на висвітленні правдивої ситуації на сході України.

— Ви неодноразово бували на сході України 2014 року. Якими були ваші відчуття після поїздок?

Марічка: — Тоді була хвиля музикантів, які багато підтримували солдатів та жителів тих територій. Хтось їздив на військові бази, хтось ближче до лінії фронту. Ми бували скрізь. Щоправда, ти ніколи не певен, чи будеш доречний десь зі своєю музикою. Моя перша поїздка була дуже кінематографічною. Ми приїхали на військову базу під Черніговом. Так випадково сталося, що в той момент усім хлопцям, які там тренувалися, прийшов наказ збиратися й вирушати на схід. Так концерт перетворився радше на проводи. Це було занадто щемливо. А під час весняної поїздки до Пісків на базу ДУКу нам взагалі було не до співів. Бо якраз привезли тіло 19-річного хлопця прощатися, плюс збиралася група на виїзд до Донецького аеропорту. Концерту не відбулося, ми мусили залишитися на три дні. Чекали. Коли хлопці верталися із завдань, ми їм акапельно співали пісні з Луганщини, із земель, які вони захищають.

«ТРАВМА ВІД ВІЙНИ ЩЕ ДУЖЕ СИЛЬНА»

— У межах цьогорічного туру ви знову не оминули східних регіонів. Що змінилося там за чотири роки війни?

Марічка: — Коли ми зараз збиралися приїхати на Донбас, то виявилося, що тепер досить важко домовитися з військовими про приїзд. Причини нам не озвучили. Але пізніше з’явився фестиваль «З країни в Україну», який подорожує українськими містами Донбасу і проводить концерти для місцевих жителів. Так ми відвідали Дружківку, Попасну і Торецьк. Звісно, відчуття зовсім інші. Перший раз ми їхали у зону АТО. А зараз до населених пунктів. Там немає такого гострого відчуття сьогоденної війни. Здебільшого люди вже розказують про наслідки. Але травма від війни ще дуже сильна. І люди відчувають себе дуже покинутими. Вони всі мають шалену спрагу до мистецтва в їхніх містах.

— Як вас сприймали військові та мирне населення?

Марко: — Чотири роки тому інколи приїжджав і навіть не знав: виступатиму чи ні. Що ти будеш грати і співати? Якось привезли клавішні, які віддали в руки талановитому солдатові, бо їм було потрібно поспівати самим. З їхніх уст лунала «Червона рута», а ми лише підігрували. Це був напрочуд душевний виступ.

Місцеві жителі, до яких ми завітали цьогоріч, були дуже вдячні за увагу. Їм було цікаво дізнатися, чим ми займаємося, яке життя в Канаді тощо.

— Наскільки люди за кордоном, зокрема в Канаді, обізнані про ситуацію в Україні?

Марічка: — По-різному. Зазвичай хто цікавився раніше, той і цікавиться надалі. Є люди, які проводять збори коштів на реабілітаційну допомогу воїнам, дітям Донбасу. Це активна частина, але, чесно кажучи, їх досить мало. Багато українців, які поїхали, хочуть бути більше канадцями і не заглиблюватися в проблеми України. Як і скрізь у світі.

Марко: — Діаспора не в курсі того, що відбувається щодня, як і ми. Якщо 2014 року ми стежили майже щогодини за українськими подіями, то зараз немає такої насиченості інформацією з України. Це щодо корінних українців.

А пересічні канадці дуже мало знають про Україну. Кілька років тому вони чули про революцію з екранів телевізорів і більше нічого.

Це одна з причин, чому ми вирішили зробити проект Balaklava Blues. Через музику донести до іноземців правду про українські події.

«ПИСАТИ НЕ ПРОСТО МУЗИКУ, А ПЕРЕДАВАТИ ЛЮДСЬКІ ІСТОРІЇ»

— Чому у вашій творчості превалюють пісні зі східної України?

Марічка: — Я фольклорист і спеціалізуюся за специфікою саме на піснях Лівобережної України. Весь мій музичний багаж із тих регіонів. Також ми багато сплавлялися річками Донецької та Луганської областей. Почуті там пісні і є базою для нашого гурту.

Марко: — Я до зустрічі з Марічкою мало знав про культуру України. Тільки про західну її частину, бо декілька років мешкав у Львові й навчався у Верховині. Звісно, я чув про багатоголосся зі степів, але не мав слушної нагоди заглибитись у цю музику. А Марічка понад 20 років вчила цей матеріал. Мені як іноземцю ця музика нагадує такий собі різновид блюзу, в якому люди співають про наболіле. Це і є акапельна музика Лівобережної України. Історія постійно повторюється, тому те, що співали 50, 100 та навіть 200 років тому, є актуальним досі. Нам важливо донести поєднання поліфонічного співу тогочасної Лівобережної України із сучасним українським світом війни проти російського агресора.

— Як народжуються ідеї для кліпів, у яких доволі незвично поєднуються кадри з радянських мультфільмів, бойових дій на сході та фільми українських режисерів?

Марічка: — Ще з часів Майдану ми намагалися писати не просто музику, а передавати людські історії. Що відчувають військові, жителі східної України? На чому вони зростали? Як пропаганда впливала на розвиток їхньої особистості? Такі складні моменти ми передаємо у відео. За допомогою радянських фільмів та мультиків показуємо, як діяла пропаганда. Наприклад, мультик про Вінні-Пуха. У дитинстві ми навіть не замислювалися, чому у П’ятачка вдома є рушниця. Нам здавалося це нормальним. Тому ми спеціально вирізали подібні моменти й встромляли їх у наші відео як звукові або візуальні семпли. Це дає змогу точніше побачити моменти, які, на наше враження, впливали на психологію людини. Вона однакова для людей, які воюють з обох боків. Адже всі зростали на однакових фільмах та мультиках.

— Один з останніх ваших відеокліпів присвячений трагедії у Волновасі. Чому обрана саме ця подія?

Марко: — Щодо Волновахи, то це сталося випадково. Ми написали пісню про чекання. Доволі стандартний сюжет для народної пісні. Коханий поїхав, а дівчина чекає, пишучи йому листи. Паралельно наш друг та відеограф Роман Любий надіслав відео від «Вавилон’13», у якому показано дослідження СБУ. А саме — телефонна розмова одного з російських офіцерів, який керував операцією щодо обстрілу автобуса з мирними жителями у Волновасі. Він розмовляв зі своєю жінкою, яка чекає на нього вдома, і з підлеглими солдатами. Такі два різних типи чекання. І трагедія, яка стоїть поза всім тим, настільки органічно вписалася в композицію, що ми в англійських субтитрах так і показали її західному глядачеві. Також ще перед створенням пісні ми познайомилися в Торонто з депутатом із Волновахи. На його запрошення ми приїздили туди 2016 року, де просто співали народні пісні під укулеле для бійців та місцевих жителів.

— Чи збираєтеся ви надалі робити тури Україною? Чи зосередитеся на виступах у Канаді й за кордоном?

Марічка: — Balaklava Blues — це проект про Україну, але для західної публіки. Його головною метою було привернути увагу до подій на сході. Ще ми, звісно, хотіли показати красу та унікальність народної поліфонії. У нас була мрія представити наш проект українській публіці й дізнатися її думку. Довести, що українцям у Канаді не байдужа доля нашої країни. І що творчістю можна змінювати свідомість людей. Це впливає не гірше, ніж мас-медіа. Ми щасливі, що завдяки друзям через соціальні мережі нам вдалося організувати цей перший в Україні тур нашого гурту. Сподіваємося наступного разу, можливо, влітку, приїхати з концертами ще раз.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати