Гарантовані компліменти
У рамках Московського міжнародного кінофестивалю відбувся й так званий Форум кінематографії колишніх сателітів "великого і неподільного".
Про євразійські пристрасті, які точилися на форумі в площині, сказати б, одіозно-теоретичній, уже йшлося в попередніх московських репортажах. Тому підемо далі...
"ХТО ВИНЕН?" І "ЩО РОБИТИ?"
Цей джентльменський набір запитань програмово прозирав мало не в усіх "євразійських дискусіях" форуму, правлячи за інструментарій в осягненні комплексних кризових проблем, які тотожно переживають п'ятнадцять екс-радянських кінематографій.
Правда, подибуються й винятки. Наприклад, присутні на форумі білоруські кінематографісти не мали жодних підстав скаржитися на брак уваги від влади. Навпаки, чітко плановане держзамовлення в обсязі 3 - 4 повнометражних картини щороку акуратно фінансується. Хіба це не приклад для наслідування?
Дискутувалася на форумі й тема "Чорнуха" в російському кіно". Тамтешні кінематографісти були схильні розглядати це явище переважно в естетичній площині й доводили його художню неспроможність, а західні гості, навпаки, "чорнуху" захищали, бо вона являє світові "непричесану правду життя". Утім, хто ж радітиме отакій правді про себе - без кінця і краю?
Проте, визнаймо, будь-яке явище спричиняють реальні суспільні процеси.
НЕ СТРІЛЯЙТЕ В КІЛЕРА
На початку шістдесятих Франсуа Трюффо закликав: "Стріляйте в піаніста". "Нова хвиля" французького кіно по-своєму переосмислювала американський екранний досвід. Сьогодні, після "відкриття шлюзів" західні мандрівні сюжети і персонажі окуповують і наш екран. Зокрема, наймані вбивці.
В заокеанських фільмах тему кілерства відпрацьовано й обсмоктано з усіх боків. Там найманий убивця давно вже не просто зловісно-знаковий персонаж, а постать маскультово-міфологічна. У свою чергу, віртуози французького кінопокоління 80 - 90-х Люк Бессон ("Леон") та Матьє Кассовід ("Убивці") переосмислюють постать кілера, репрезентуючи його як "маленьку людину", маргінала, що всього-на-всього виконує одну з неприємних, брудних, але реальних суспільних функцій.
Три фільми, показані на форумі в програмах "Нове кіно" та "Перспектива": "Брат" росіянина Олексія Балабанова та українські "Приятель небіжчика" В'ячеслава Криштофовича і "Святе сімейство" Михайла Бєликова - фокусують ментально-художню трансформацію цього образу в пострадянському просторі. Кілер у них - герой чи навіть уособлення нашого часу. Українські стрічки жанрово, сказати б, пустотливі: "Приятель" - фантасмагорична "чорна" мелодрама, "Сімейство" - кінематографічна містифікація, де режисер жонглює маскультовими архетипами на ниві збоченої суспільної свідомості. Тим часом "Брат" майже героїчна драма, мало не світоглядна трагедія...
А втім, художнє дослідження сучасного кримінального середовища, межі якого виявляються надто розмитими, цікавить, як довів форум, і кінематографістів Грузії, Естонії, Молдови, Білорусі, Литви. Серед їхніх картин переважають жанрові, з відчутним розважальним елементом, але зустрічаються і так звані авторські, що претендують на безкопромісне мистецьке осягнення явища і його суспільних чинників та моральних наслідків.
Для одних режисерів це чергове коло проклятущої "чорнухи", для інших - безпосередня реакція на життя. (Під час фестивалю на порозі московського Кіноцентру було розстріляно колишнього директора нічного клубу, що міститься у стінах згаданого кінематографічного храму. Білоруський режисер Валерій Рибарев опинився майже в центрі подій і коментував це згодом приблизно так: усе надто буденно, сказати б, некінематографічно)
ЩЕ НЕ ВМЕРЛО...
Однак компліменти, котрі пролунали з вуст російських критиків на адресу української фільмової програми і загалом кінематографії, можна роками збирати й не зібрати на рідних теренах. Найактивніше обговорювалися "Judenkreis, або Вічне колесо" Василя Домбровського та "Сьомий маршрут" Михайла Іллєнка. Процитую фрагментарно відгуки поважних російських критиків: "це здорове кіно", "коли його дивишся, забуваєш, що фільмовиробництво в наших країнах потерпає від дефіциту коштів", "кіно повнокровне, народне, експериментальне, яким можна дихати", "у Домбровського щасливо поєднується соціальність із поетичністю, а Іллєнко зняв експериментальний фільм про сучасність - задерикуватий і глибокий", "спокійне - на противагу істеричним інтонаціям сучасного російського - кіно", "згадується вертоград, чудернацький язичницький світ українського кінематографа 60 - 70-х років; гадалося, чи повернеться цей - утопічний - світ сьогодні? він повернувся по-справжньому - в іронічному переосмисленні", "тут немає напруженого філософствування, намагань учити жити, як у середньоазіатських картинах, нема й художньо-змістової обтяженості, як у російських", І далі: "в російському кіно взялися створювати щось абсолютно відмінне від колишнього радянського, а українці безперервно плекають свої традиції", "українська Спілка кінематографістів, як жодна інша, позитивно впливає на студійний творчий пошук і плекає гасло: "Нехай розквітають усі квіти!" - тому поряд з експериментальними стрічками з'являються такі жанрові, як "Приятель небіжчика" чи "Принцеса на бобах" одесита Вілена Новака, котра на кіноринку ММКФ є абсолютним чемпіоном щодо продажу". І нарешті: "вам, українцям, зсередини не дуже видно, що у вас насправді відбувається: "лицом к лицу лица не увидать..."
Стосовно цитованих феєрверків зауважу: певне, потрібно навчитися любити рідне кіно більше, ніж ми це вміємо, та все ж - не втрачати почуття реальності від шквальних похвал, отриманих під час гостини...
ФЕСТИВАЛЬНА ЗВАБА
Відомий сценарист Рустам Ібрагімбеков, який очолює Конфедерацію Спілки кінематографістів з 1989 року її створення, чому передувала емансипація республіканських кіноспілок, підкреслює: "Спочатку нас критикували за те, що, мовляв, зруйнували спільний кінематографічний дім, а після 1991-го, навпаки, лаяли, мовляв, знову тягнемо всіх до спільної стайні. Згодом виявилося, що саме ми й мали рацію, бо завжди практикували помірковану дружбу".
На такій - поміркованій - формі зв'язків, за словами Ібрагімбекова, і повинен статуюватися??? реанімований під псевдонімом "Євразія" колишній Всесоюзний фестиваль. Усі присутні на форумі цю ідею підтримали. Адже фестивальні спілкування для митців - то справжнє свято і гарантована порція майже обов'язкових компліментів, навіть поза офіційним визнанням, призами й дипломами...
Москва - Київ
