Гарячі теми:

I знову свято...

Чим запам’ятався театральний рік і хто став лауреатами «Київської пекторалі» та «Бронека»

25 березня, 09:34

ДЛЯ БАГАТЬОХ ГЛЯДАЧІВ І КРИТИКІВ ОДНИМ З ПОТРЯСІНЬ МИНУЛОГО РОКУ СТАВ СПЕКТАКЛЬ КАМЕРНОЇ СЦЕНИ ТЕАТРУ ІМ. І.ФРАНКА «MORITURI TE SALUTAT» ЗА НОВЕЛАМИ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА В ПОСТАНОВЦІ ДМИТРА БОГОМАЗОВА (ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ «КИЇВСЬКА ПЕКТОРАЛЬ» ТА «БРОНЕК») / ФОТО АНАТОЛІЯ БОЙКА

Не часто зустрічаються мистецькі враження, які не відпускають пам’ять і душу довгий час. Для багатьох глядачів і критиків одним із таких потрясінь минулого року стала вистава Камерної сцени театру ім. І.Франка «Morituri te salutat» («У нас все свято») за новелами Василя Стефаника в постановці режисера Дмитра Богомазова.

Вистава зачіпає усі струни української національної ментальності! Парадоксально поєднує трагізм, комізм та драматизм у гармонійну єдність. Актори віртуозно творять мініатюри людських типів, а поза тим складається український народний характер, і ми починаємо щось розуміти й відчувати в самих собі.

«Morituri te salutat» отримала нагороди як найкраща драматична вистава на цьогорічній «Київський пекторалі» і на «Бронеку» (офіційна і родинна премії виявили одноголосність)!

Нагадаємо, премію «Київська пектораль» було засновано у 1992 році Київським відділенням Спілки театральних діячів України (нині Національна спілка театральних діячів України). Згодом, як співзасновник, долучилося Головне управління культури і мистецтв КМДА (нині — Департамент культури КМДА). Уперше «Київську пектораль» вручали 27 березня 1993 року в Міжнародний день театру за підсумками сезону 1991—1992 років. За всі роки свого існування премія щорічно присуджується найяскравішим театральним митцям столиці України.

Сценічне свято трапляється часом у різних театрах України! Наприклад, монументальний «Сліпий» за Шевченком/Кропивницьким у Донецьку, «Гроза» О. Островського в Макіївці, «Тартюф» Мольєра в Дніпродзержинську, «Gogol. Поиск» у Київському новому театрі на Печерську, «Прекрасний звір у серці» в «Сузір’ї». Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра показав глядачам лабораторію молодої режисури — студенти Едуарда Митницького поставили тут свої перші вистави. З’явилися режисерські дебюти і в інших київських театрах. Крок до свята — це гасло Київської оперети, і вона його успішно робить, випустивши дві феєричні прем’єри. І це список можна ще продовжувати.

Хоча в цілому театральний рік, що минув, не вразив яскравістю творчого процесу! Можливо, так склалося на тлі Майдану, на сцені якого лився не театральний «журавлиний сік», а справжня гаряча людська кров. Коли і театри в Києві закривалися, і пройти до них було складно, і метро три дні не працювало. А дехто з акторів та режисерів усе одно працював, і репетирував.

То ж порадіємо тому талановитому, що все ж трапилось усупереч жорсткостям життя. Власне, театр і покликаний давати людям радість творчості, красу мистецтва.

Експерти премії «Київська пектораль» передивлялися всі нові вистави (усього 75) столичних театрів. До свята Міжнародного дня театру нагороди отримують чимало митців у 14-ти номінаціях).

А родинна премія «Бронек» (на честь видатного актора Амвросія Бучми) впоралася з нагородами раніше — 14 березня в Будинку актора. Тут обійшлися без номінацій — бачили щось видатне і нагороджували, обґрунтовуючи за що саме. Так, лауреатом «Бронека-2013» став Дмитро Богомазов за виставу «Morituri te salutat», про що йшлося раніше.

У «Коло Бучменків» були посвячені ще десять митців. Молодий актор ТЮГу на Липках Олексій Петрожицький — за талановитий початок творчого шляху. Його дебютом у театрі був Ромео (введення з трьох репетицій), потім Пек («Сон літньої ночі»), Яша («Вишневий сад»), Холден Колфілд («Над прірвою...» за Селінджером) та інші. Як бачимо, діапазон у актора широкий. Колись, першокласником Київської дитячої академії мистецтв цей хлопчик сформулював поняття мистецтва — «це краса, створена людиною»...

За талановите поєднання вірша і драми в моновиставі «Прекрасний звір у серці» за поезією Миколи Вінграновського («Сузір’я») в «Коло Бучменків» залучений актор Євген Нищук, якого називають «Голосом Майдану», а нині він став міністром культури. Як зізнався Євген, ще в студентські роки його дражнили «Бучмою» за любов до пауз...

Актриса Молодого театру Вікторія Авдєєнко увійшла до «Кола Бучменків» за низку ролей останніх років. Вікторія колись успішно долала парадокси театру абсурду в експериментальних виставах Валерія Більченка, віртуозно освоїла ходулі у виставах просто неба. Будучи красунею, виявилася гостро характерною актрисою.

Акторський дует Надії Кондратовської та Ніни Ніжерадзе відзначений за партнерство у виставі Театру російської драми ім. Лесі Українки «Д-р». Їхні пані Протич та пані Спасоєвич — «родзинка» вистави.

Лев Сомов нині вдруге увійшов у хорошу компанію за постановку пластики у виставі Театру на лівому березі «Чого хотят женщины?» Фарсова комедія на основі осучаснених режисером Андрієм Білоусом давньогрецьких текстів існує на грані фолу. Але це краса і щастя людського тіла, істина людської природи.

Вистава Нового театру на Печерську «Gogol. Поиск» введена в «Коло Бучменків» усім складом виконавців як цілісне явище сценічного мистецтва. Постановник пластики з Англії М. Гуріна разом з акторами та українським продюсером Валерієм Чигляєвим творила фантасмагоричний варіант гоголівської «Диканьки», творила природу з людини. Вони і були нагороджені за творче спростування культурних міфів.

А художній керівник Київської оперети Богдан Струтинський відзначений за достеменне оновлення творчого обличчя театру. Вже кілька років Богдан Дмитрович керує оперетою, в якій засяяла таловина молодь, збережені старші зірки, майже зникли опереткові штампи і виправдалась парадоксальна логіка жанру.

У форматі «Off Kyiv» лауреатом «Бронека-2013» стала вистава Дніпродзержинського театру ім. Лесі Українки «Тартюф» Мольєра у постановці режисера Сергія Чулкова, який днями відзначає ювілей. З чим його і вітаємо. Вистава дуже смішна і водночас страшна, віртуозно зіграна талановитим акторським складом... У «Коло Бучменків» також увійшла актриса Чернігівського театру ім. Т. Шевченка Любов Колесникова за роль Матері у виставі «Каліка з острова Інішмаа». Актриса нагороджена не тільки за талановите виконання. А й за жіночу сміливість — вона не пожаліла своєї милої зовнішності заради образу потвори.

Ніні театр святкує своє свято. Він сам свято! Попри все, він творить свято для себе і для всіх нас. Святкуймо! Бо ми того варті.

КОМЕНТАР

Розрада думами

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова київського осередку Національної спілки театральних діячів України:

— Головною ознакою сезону (ще далеко до початку тих подій, які всіх з’єднали у боротьбі проти несправедливості, проти приниження людини, проти людської гідності, що відбулися на Майдані) — це була потужна нота громадянської свідомості, яку почули глядачі у виставах багатьох київських театрів. Хоча не всі постановки були відкрито соціально-патріотичними, але ці «ноти» можна почути у «Квітці Будяк» франківців, у виставі «Прекрасний звір у серці» — «Сузір’я», у «Потворі» — Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, і ще у багатьох постановках камерних і на великих сценах. Треба відзначити, що у резонансних виставах брали участь як знані артисти, так і зовсім молоді, а також студентство. Нагадаю, саме під час Майдану, коли центр нашої столиці був у диму від палаючих шин, і під «акомпанемент» канонад шумових гранат відбувся прогон, «Антігони» студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого (курс Миколи Рушковського у постановці Ігоря Славинського). Ця Софоклівська трагедія про криваву боротьбу за владу виглядала дуже актуально і переконливо... Нагадаю, одна з функцій театру — це передчуття, аналіз та діагностування проблем суспільства, здійснений засобами мистецтва. Я радий, що навіть у найскладніші часи політичного протистояння на Майдані люди все ж приходили на вистави бо відчували потребу доторкнутися до високого мистецтва... Добре, що сьогодні знову відновлюється зацікавленість до вистав та потреба глядачів у театрі.

Афіша київських театрів була розмаїтою, і це при тому, що впродовж багатьох років колективам не виділяють гроші на постановки, але, незважаючи ні на яку фінансову скруту, прем’єри все ж відбуваються. Всього відбулося 75 нових постановок, які продемонстрували 42 театри. Вони не рівнозначні, але я впевнений, що в історію українського театру нашої столиці увійдуть чимало вистав. Кращі з кращих отримали нагороди «Київської пекторалі» (див. таблицю).

Пройшов час, коли у нас були виключно розважальні постановки, глядачі ходили тільки на комедії, бо шукали розраду у театрі, ховаючись від негативу і проблем. Сьогодні це вже розрада роздумами. І потребам інтелектуальній насиченості діалогу — театру і глядача. Це величезна радість для кожного, хто працює в театрі, тому що він заради цього прийшов. Це його покликання. Це його вибір життєвий — промовляти зі сцени про велике і вічне та вести діалог на високому рівні. І дай Боже, щоб діалог сьогодні вівся в усіх галузях нашого життя, і тоді ми подолаємо різні труднощі. Я переконуюся в достовірності спостережливості артистів. Вважаю, що переможець має бути сильним, а також вміти вибачати і бути великодушним... Я дуже радію, коли нота Майдану звучить не лише у виставах, а в серці кожної людини, коли душевною роботою ми з’єднуємося разом, і повірте мені, це дуже серйозно впливає на все, що відбувається в світі!

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»